ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 918/1395/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі №918/1395/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення суми,-

Встановив:

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" 256 442,92 грн. 3% річних та 1 514 423,49 грн. інфляційних втрат, посилаючись на прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати природного газу, що виникло з договору №13/397-ПР від 31 січня 2013 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року у справі №918/1395/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 31 січня 2013 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" укладено договір №13/397-ПР купівлі-продажу природного газу, згідно п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб.м газу становить 3 509 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, крім того податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати ціна за 1 000 куб.м. газу - 3 509 грн.00 коп., крім того ПДВ - 20% - 701 грн. 80 коп., усього з ПДВ 4 210 грн. 80 коп.

Пунктами 3.3., 3.4. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Шляхом укладення додаткових угод до договору сторони змінювали предмет договору, ціну, кількість та якість газу, порядок оплати вартості отриманого газу, відповідальність сторін та строк дії договору, газу.

Пунктом 6.1. договору, який сторони неодноразово змінювали, було встановлено порядок здійснення оплати за поставлений відповідачу природний газ, а саме передбачалось, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 1 додаткової угоди №15 від 19 червня 2015 року припинено дію договору купівлі-продажу №13-397-ПР в частині поставки природнього газу з 1 липня 2015 року, а ст. 11 основного договору викладено в наступній редакції: "договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 жовтня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

На виконання умов договору продавець, згідно актів приймання-передачі протягом січня 2013 - квітня 2014 року передав, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 83 447 669,75 грн., які покупець сплатив, однак, за твердженням позивача, із порушенням встановлених договором строків. Остаточно за весь поставлений протягом вказаного періоду газ відповідач розрахувався до 27 листопада 2014 року.

Надіслані відповідачем на адресу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою ПАТ "Рівнегаз" акти приймання-передачі природного газу позивач на адресу відповідача не повернув.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з порушення відповідачем строків оплати за поставлений природний газ.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 538, 610, 612, 613, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, відмовив у задоволенні позову, вказавши, що у зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу відповідачу, у нього не виникло права вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору), оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу, якого позивач не повернув відповідачеві, а тому відсутнє і порушення строків виконання грошового зобов'язання, на підставі чого можуть бути стягнуті суми 3% річних та інфляційних втрат.

Проте, з такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір купівлі-продажу природного газу є договором поставки, за яким, згідно ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Висновки про безпідставність позовних вимог позивача з тих підстав, що в порушення п. 6.1. договору позивач не повернув відповідачу підписані та завірені печатками акти приймання-передачі газу, суди першої та другої інстанцій обгрунтували тим, що обов'язок здійснити оплату отриманого газу, згідно даного пункту, виникає у покупця саме з моменту підписання продавцем цих актів, неповернення яких означає, що строк оплати ще не настав, і як наслідок, було відсутнє порушення грошового зобов'язання.

Проте, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, попередні судові інстанції посилаючись на п. 6.1. договору, другою половиною якої передбачено, що підставою для остаточних розрахунків між сторонами є підписані акти, не дослідили умову першої частини цього пункту, якою визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, і не надали належної оцінки тому, що актами приймання-передачі газу має бути з'ясовано розбіжності у даних покупця і продавця, за наявності яких, у разі необхідності здійснюється остаточний розрахунок.

При цьому, не дослідивши та не надавши належної оцінки вказаному пункту договору, а також встановивши, що відповідач розрахувався за поставлений газ із порушенням передбачених договором строків, суди попередніх інстанцій не з'ясували порядок здійснення відповідачем розрахунків за кожну окрему партію поставленого природного газу, чи здійснював він 100% оплати його вартості протягом поточного місяця поставки, що впливає на визначення наявності прострочення виконання грошового зобов'язання за кожен окремий розрахунковий період.

Між тим, з'ясування зазначених обставин, надання їм належної правової оцінки має істотне значення для правильного вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого та вимог Закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі №918/1395/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко