ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 916/4529/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Студенця В.І., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року у справі № 916/4529/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 6 785 доларів США, що становить 153 407,85 грн. за курсом НБУ 22,61 грн. на 22.10.2015 року у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з внесення орендної плати за договором оренди від 13.03.2013 року за березень 2014 року та з жовтня 2014 по серпень 2015 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2016 року (суддя Петренко Н.Д.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором оренди від 13.03.2013 року в сумі 6 785,85 грн., що становить 153 407,85 грн. за курсом НБУ 22,61 грн. на 22.10.2015 року.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року (судді: Величко Т.А., Бєляновський В.В., Поліщук Л.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 22.06.2016 року.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 25.03.2013 року між ФОП ОСОБА_6 (позичкодавець) та ФОП ОСОБА_5 (користувач) було укладено договір позички, за яким позичкодавець зобов'язується передати в безвідплатне тимчасове користування користувачу приміщення (майно), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 109,1 кв. м. Майно передається для використання користувачем на строк до 15.03.2016 року. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання.

Згідно з п. 2.3 договору позички користувач має право передавати в найм (оренду) майно на власний розсуд без згоди позичкодавця.

25.03.2013 року сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. загальною площею 109.1 кв.м.

25.03.2013 року між ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди, за яким орендодавець зобов'язується надати орендарю в тимчасове користування частину приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Загальна площа частини приміщення, яке передається в оренду складає: 53,7 кв.м. Цей договір вступає в силу з 25.03.2013 року та діє до 15.03.2016 року.

Відповідно до п. 2.1 договору приміщення повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем по акту приймання-передачі майна (додаток №1), який підписується одночасно з договором оренди.

Відповідно до п. 4.1 договору розмір орендної плати складає суму, еквівалентну 1515 доларів США в місяць; розрахунки проводяться в національній валюті України - гривнях, за курсом продажу валюти АТ "УкрСиббанк" на день здійснення платежу.

Згідно з п. 4.2 договору орендна плата здійснюється не пізніше 15 числа поточного місяця.

01.04.2013 року сторонами договору оренди було складено та підписано акт прийому-передачі, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в користування частину приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

01.04.2013 року сторонами договору оренди було укладено додаткову угоду до договору оренди від 25.03.2013 року, згідно з якою розділ 4 договору доповнили:

п. 4.6 - за домовленістю сторін сума орендної плати за період з 01.04.2014 року до 01.10.2014 року складає 15 150 грн. в місяць;

п. 4.7 - з 01.10.2014 року орендна плата розраховується на умовах п. 4.1. договору.

За розрахунками позивача у зв'язку внесенням орендної плати за деякі місяці не в повному обсязі за орендарем утворилась заборгованість в розмірі 6785 доларів США, що становить 153 407,85 грн. (за курсом НБУ 1 долар США - 22,61 грн. станом на 22.10.2015 року).

Предметом даного судового розгляду є вимога орендодавця до орендаря про стягнення заборгованості з орендної плати у зв'язку з її сплатою орендарем у меншому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості виходив з недоведеності відповідачем повного та належного виконання зобов'язання за договором з внесення орендної плати.

З наведеним висновком погодився й апеляційний господарський суд на підставі додатково витребуваних доказів та протилежних мотивів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Проте, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 13.03.2013 року в доларах США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, суд першої інстанції достеменно не встановив правових підстав позову, зокрема, не звернув уваги як на розбіжності в мотивувальній та прохальній частині позову щодо посилання на визначення розміру орендної плати за курсом продажу валюти АТ "УкрСиббанк" і за курсом НБУ, так і на неузгодженість у визначенні дати спірного договору оренди, та не навів зазначеним обставинам правової оцінки.

До того ж, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що наведений позивачем розрахунок і вимога про стягнення заборгованості в доларах США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ не грунтується на умовах п. 4.1 укладеного між сторонами договору оренди від 25.03.2013 року, за змістом якого розрахунки проводяться в національній валюті України - гривнях, за курсом продажу валюти АТ "УкрСиббанк" на день здійснення платежу.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, виявивши допущені судом першої інстанції невідповідності його висновків обставинам справи, в порушення вимог ст. 104 ГПК України, не виправив їх, залишивши рішення місцевого господарського суду без змін.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За ч. 1 ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Наведена норма не передбачає права чи обов'язку суду за власною ініціативою витребувати докази, навіть тоді, коли подані сторонами докази є недостатніми для вирішення спору.

Однак, всупереч наведеним положенням процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції за власною ініціативою витребував і розглянув додаткові докази позивача, зокрема, відомості про курс валют АТ "УкрСиббанк" згідно з п. 4.1 договору оренди від 25.03.2013 року та новий розрахунок позовних вимог з урахуванням зазначених відомостей, вийшовши за межі обставин, якими позивач обгрунтував заявлений позов, та які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, чим порушив засади рівності учасників судового процесу перед судом та диспозитивності судочинства, встановлені ст. 129 Конституції України.

Отже, висновки судів обох інстанцій про задоволення позову грунтуються на неповно з'ясованих обставинах справи, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 38, 43, 101, 104 ГПК України, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року та рішення господарського суду Одеської області від 11.01.2016 року скасувати, і справу № 916/4529/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді В.Студенець

М.Черкащенко