ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 910/14741/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Самусенко С. С., Саранюка В. І.,

за участю представників: позивача - Борисенка М. О. дов. № 36 від 28.04.2016 року, відповідача - Масехи Б. О. дов. № 362 від 06.10.2015 року, Агафонова А. В. дов. № 358 від 20.07.2015 року, З-ї особи - Національного банку України - Залевського В. О. дов. № 18-225/8461 від 11.02.2015 року, Ліпова С. Л. дов. № 18-02025/22981 від 06.04.2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Златобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ "Златобанк" до ПАТ "Діамантбанк", третя особа - Національний банк України, про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ПАТ "Златобанк" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ПАТ "Діамантбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав № 130215/1-Z, укладеного між позивачем та відповідачем 13 лютого 2015 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що, в порушення вимог ст. ст. 215, 227 Цивільного кодексу України, спірний договір укладено за відсутності дозволу Національного банку України, у порушення постанови Правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1 грудня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір застави майнових прав № 130215/1-Z, укладений між ПАТ "Златобанк" та ПАТ "Діамантбанк" 13 лютого 2015 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 1 грудня 2015 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким ПАТ "Златобанк" відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ПАТ "Златобанк" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року.

Вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, що регулює правовідносини з обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, а не випадків обмеження у діяльності юридичної особи.

Вказує, що судом не надано належної правової оцінки законності спірного договору в цілому.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив дотримання необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є необхідним для укладення правочину в силу приписів ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Посилається на те, що спірний договір укладено без дозволу Національного банку України, в порушення постанови Правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року, тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 227 Цивільного кодексу України.

Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 73, ч. 1 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Вказує, що спірний договір є нікчемним на підставі ч. ч. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 жовтня 2013 року між ПАТ "Діамантбанк" та ПАТ "Златобанк" укладено генеральний договір № 56/55 про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій (генеральний договір), предметом якого є порядок укладення сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.

Відповідно до п. 5.1 генерального договору укладання угод між ПАТ "Діамантбанк" та ПАТ "Златобанк" відбувається шляхом визначення їх умов у кожному конкретному випадку, проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, по телефону або іншими узгодженими засобами зв'язку та обміну відповідними підтвердженнями по телексу, системі S.W.I.F.T., електронній пошті НБУ або іншими засобами зв'язку.

Пунктами 5.2.12, 5.2.13 генерального договору визначено, що датою надання кредиту є дата надходження коштів на рахунок позичальника. Датою повернення кредиту є дата надходження у повному обсязі заборгованості за кредитом на рахунок кредитора.

У п. 5.2.6 генерального договору ПАТ "Діамантбанк" та ПАТ "Златобанк" домовились, що підтвердження, оформлені відповідно до п. 5.2.5 генерального договору, а також роздруківки тексту переговорів уповноважених дилерів сторін в системі REUTERS DEALING або системі SWIFT, або по електронній пошті НБУ є юридично значущими і використовуються сторонами як доказ при розгляданні суперечок.

У рамках генерального договору 13 лютого 2015 року між ПАТ "Діамантбанк" та ПАТ "Златобанк" укладено міжбанківську кредитну угоду, що підтверджується роздруківкою тексту переговорів уповноважених дилерів сторін в системі REUTERS DEALING та підтвердженням (МТ 320) в системі SWIFT.

Відповідно до умов міжбанківської кредитної угоди ПАТ "Діамантбанк" надало ПАТ "Златобанк" короткостроковий міжбанківський кредит у сумі 6000000,00 доларів США зі строком повернення всієї суми кредиту не пізніше 17 лютого 2015 року. Розмір відсотків за користування цими коштами становить 0,1 % річних.

13 лютого 2015 року між ПАТ "Діамантбанк" та ПАТ "Златобанк" укладено договір застави майнових прав № 130215/1-Z (договір застави), предметом якого є правовідносини сторін, що виникають у зв'язку з заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13 лютого 2015 року.

Предметом застави за цим договором є вказане в п. 3.4 майнове право (право вимоги), що належить заставодавцю відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13 лютого 2015 року (п. 3.1 договору застави).

Згідно п. 5.1 договору застави заставодержатель має право, зокрема: звернути стягнення на вказане у п. 3.4 цього договору майнове право у випадку, якщо в момент настання терміну виконання будь-якого зобов'язання заставодавця за кредитним договором, що забезпечене заставою у відповідності до цього договору застави, таке зобов'язання повністю чи частково не буде виконане заставодавцем у повній відповідності до кредитного договору (п.п.5.1.1); незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив хоча б один свій обов'язок, передбачений цим договором (п. 5.1.2).

Право застави у ПАТ "Діамантбанк" (заставодержатель) виникає з дати укладення цього договору, тобто, з 13 лютого 2015 року (п. 7.1 договору застави).

Відповідно до п. 7.5 договору застави цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань згідно кредитного договору.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спір про визнання правочину (господарського договору) недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір застави майнових прав укладено ПАТ "Златобанк" без отримання дозволу Національного банку України, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання цього договору недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Однак, з вказаними висновками підставно не погодився апеляційний господарський суд з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії проблемних з підстав, визначених положеннями даної статті та з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 12.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 346 від 17 серпня 2012 року, встановлено, що у разі здійснення банком ризикової діяльності, Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних.

Постановою Правління Національного банку України від 4 грудня 2014 року № 777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних" ПАТ "Златобанк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів, для стабільності діяльності банку та відновлення його фінансового стану установлено обмеження в діяльності ПАТ "Златобанк", зокрема, не здійснювати бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд банку без погодження із Національним банком України; погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об'єкти застави здійснювати за погодженням з куратором банку.

Положеннями ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", який є спеціальними при віднесенні банку до категорії проблемних, визначено, що Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Інших юридичних наслідків приписами наведеної норми не визначено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національний банк України, відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, та розпорядчі акти індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами.

Згідно п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12 квітня 2005 року нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

В силу положень п. 1.2 Інструкції про порядок підготовки, видання, реєстрації, надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 313 від 20 грудня 1995 року (далі - Інструкція), нормативний акт Національного банку України - це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить у собі певні правила її діяльності. Нормативний акт є обов'язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій.

Пунктом 1.3 Інструкції визначено вичерпний перелік видів нормативно-правових актів, які приймає Національний банк України, а саме:

- положення, інструкції, правила довгострокового чи короткострокового застосування;

- спільні з іншими міністерствами та відомствами правові акти.

У свою чергу, постанови, накази, розпорядження, листи, телеграми є правозастосовуючими документами розпорядчого характеру і видаються на виконання законодавства та нормативних актів Національного банку України, у відповідності до п. 1.2 Інструкції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов юридично мотивованого висновку про те, що постанова Правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних", на яку посилається позивач як на підставу недійсності договору застави, є правовим актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку - ПАТ "Златобанк", а не щодо невизначеного кола осіб, а відтак, не може мати юридичних наслідків для ПАТ "Діамантбанк". А тому, вказана Постанова Правління Національного банку України, в силу своєї правової природи, не є актом цивільного законодавства, в розумінні ст. 4 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України до спірного правочину в розрізі невідповідності спірного договору вказаній постанові НБУ як акту законодавства.

Вказаною постановою Правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних" передбачена необхідність отримання ПАТ "Златобанк" обов'язкового погодження від куратора банку та Національного банку України виключно у двох випадках:

1. У разі здійснення будь-якого відчуження будівель і споруд банку.

2. У разі погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об'єкти застави.

Встановлено, що, укладаючи договір застави, ПАТ "Златобанк" не здійснювало будь-якого відчуження будівель і споруд банку, оскільки в заставу надавалось майнове право вимоги повернення кредитних коштів у сумі 87900986 гривень 30 коп. При цьому, уклавши договір застави, ПАТ "Златобанк" не здійснило погашення боргу за наданими кредитами чи іншими операціями, оскільки внаслідок укладення цього договору жодна з його сторін не набували права власності на об'єкт застави (майнові права).

Разом з тим, Постанова Національного банку України від 4 грудня 2014 року № 777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних" не передбачала необхідності обов'язкового отримання погодження (дозволу) від куратора банку та Національного банку України на укладення оспорюваного договору застави.

Також встановлено, що спірний правочин від імені ПАТ "Діамантбанк" підписано заступником директора казначейства Довгою В.І. та від імені ПАТ "Златобанк" підписано заступником голови правління з бізнесу на фінансових ринках Косовим А.С. на підставі довіреності від 14 вересня 2009 року за № 2750 (видана без права передоручення третім особам та діє до її відміни), якою останнього уповноважено укладати та підписувати від імені позивача, зокрема, договори, якими створюється забезпечення виконання зобов'язань за операціями типу міжбанківські кредити та міжбанківські депозити, та додаткові угоди (зміни, доповнення) до них за ціною та на умовах на його розсуд, а також укладати угоди про розірвання таких договорів.

При цьому, враховуючи, що спірний договір укладено 13 лютого 2015 року, а тимчасову адміністрацію у ПАТ "Златобанк" запроваджено з 14 лютого 2015 року на підставі постанови правління Національного Банку України № 105 від 13 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", підписання цього правочину заступником голови правління з бізнесу на фінансових ринках Косовим А.С. на підставі вказаної довіреності здійснено уповноваженою особою та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Апеляційним господарським судом мотивовано відхилено посилання позивача на відсутність печатки ПАТ "Златобанк" на договорі застави як на підставу недійсності правочину з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8.2 генерального договору всі зміни і доповнення до цього генерального договору повинні бути зроблені в письмовій формі, підписанні уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками.

Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір застави в силу положень чинного законодавства, є окремим правочином, не містить умов щодо обов'язкового його скріплення печатками сторін, не є договором про зміну чи доповнення до генерального договору, у зв'язку з чим відсутність на останньому печатки не може свідчити про його недійсність.

Як на підставу нікчемності договору застави, позивач посилається також на п. п. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до п. п. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (п. 5); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Апеляційним господарським судом встановлено, що передача майна в заставу не є ні безоплатним відчуженням, ні прийняттям зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, ні відмовою від власних майнових вимог, оскільки в силу правової природи застави, передане в заставу майно залишається у власності заставодержателя, а закон не пов'язує передачу майна в заставу з автоматичним відступленням цього майна або ж втрату права власності, відмову від власних майнових вимог на заставне майно.

Також встановлено, що передача майна в заставу не мала та не могла мати відношення до введення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", оскільки жодним чином не вплинула на ліквідність ПАТ "Златобанк", а станом на час розгляду даної справи ПАТ "Діамантбанк" не звернуло стягнення на предмет застави, у зв'язку з чим останній залишається у власності позивача.

Поряд з цим, вичерпний перелік обставин, що зумовили введення у ПАТ "Златобанк" тимчасової адміністрації, викладений в постанові Правління НБУ № 105 від 13 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", з якої вбачається, що укладення спірного договору застави не було підставою її введення.

Крім того, судами встановлено, що факт укладення спірного договору застави не порушує порядок забезпечення виконання грошових вимог, визначений Законом України "Про банки і банківську діяльність".

В силу положень ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до банківських послуг, зокрема, належить послуга з розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (тобто, послуга щодо надання кредитів).

За ч. 6 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про заставу" виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою, предметом якої, згідно вимог ст. 576 Цивільного кодексу України, може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

За змістом ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Встановлено, що забезпечення виконання грошових вимог здійснювалось ПАТ "Златобанк" за міжбанківською кредитною угодою, яка укладена останнім з ПАТ "Діамантбанк" в рамках генерального договору, за якою останнє надало позивачу кредит у розмірі 6000000,00 дол. США (шість мільйонів доларів США 00 центів) під 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотків річних з кінцевою датою погашення кредиту та відсотків до 17 лютого 2015 року.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов юридично обгрунтованого висновку про те, що забезпечення виконання грошових вимог за договором застави повністю відповідало порядку здійснення кредитних операцій згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, укладення спірного договору забезпечувало належне виконання зобов'язань ПАТ "Златобанк" щодо повернення кредиту в сумі 6000000,00 дол. США, які останнім у подальшому були порушені, та не надавало відповідачу пільг.

Встановлено, що починаючи з 13 травня 2015 року ПАТ "Златобанк" перебуває на стадії ліквідації, згідно рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому, про нікчемність договору застави Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заявлено вже на стадії ліквідації позивача, а саме, 10 листопада 2015 року, що не узгоджується з приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з цим, за змістом ч. 2 ст. 38 та ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" законодавець розмежовує поняття "перевірки правочинів", яка має здійснюватись Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації, та повідомлення про нікчемність цих правочинів, що може бути здійснено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як під час тимчасової адміністрації так і під час ліквідації неплатоспроможного банку.

Судами встановлено, що будь-які докази, які б свідчили про проведення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. перевірки договору застави на предмет нікчемності та про прийняття рішення про його нікчемність протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк", відсутні.

Позивачем надано суду лише докази направлення повідомлення про нікчемність договору застави, яке було заявлено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. під час ліквідації банку (10 листопада 2015 року).

З огляду на викладене, з урахуванням положень ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд дійшов юридично правильних висновків про відсутність правових підстав для застосування до спірного договору підстав нікчемності, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Проте, зазначена постанова Національного банку України є банківською таємницею.

Також апеляційний господарський суд дійшов юридично правильного висновку про те, що обмеження, передбачені постановою правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних", встановлені позивачу як юридичній особі, що входить до банківської системи України, не є обмеженням повноважень щодо представництва банку особою, яка, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, діє від її імені.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про неможливість застосування до спірного договору застави положень ст. 227 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках.

Разом з тим, вимоги ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України не поширюється на правочини, вчинення яких не потребує отримання дозволу (ліцензії), а твердження позивача про те, що спірний правочин укладений без дозволу Національного банку України та в порушення вказаної постанови правління є необгрунтованими, оскільки встановлені цією постановою Національного банку України погодження для здійснення діяльності ПАТ "Златобанк" не є дозволом (ліцензією) у розумінні положень чинного законодавства, зокрема, приписів ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд повно встановивши усі істотні обставини справи, перевіривши усі доводи сторін, надавши їм належну правову оцінку у сукупності, дійшов юридично обгрунтованого висновку про те, що постанова Правління Національного банку України № 777/БТ від 4 грудня 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних", на яку посилається позивач як на підставу недійсності спірного договору застави, є правовим актом індивідуальної дії, а тому в силу своєї правової природи не є актом цивільного законодавства у розумінні ст. 4 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірного правочину норм ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Вірно застосувавши норми ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що встановлені вказаною постановою погодження щодо діяльності позивача не є дозволом (ліцензією), а тому положення ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України до договору застави застосуванню не підлягають; спірний договір підписаний уповноваженими особами та відповідає положенням Закону України "Про заставу".

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов юридично обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору застави № 130215/1-Z від 13 лютого 2015 року, а тому підставно скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у позові.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції законна та обгрунтована, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді С. Самусенко

В. Саранюк