ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 905/1054/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Гончарука П.А. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Булигін Ю.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транзит"на рішення та постановуГосподарського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року Донецького апеляційного господарського суду від 09 лютого 2016 рокуу справі№ 905/1054/15за позовомкомунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Транзит"про стягнення 83 166,53 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 53 257,64 грн основного боргу, 1 432, 32 грн 3% річних, 22 329,29 грн інфляційних втрат, 6 147,28 грн пені, а всього 83 166, 53 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 (головуючий - Сажнева М.В., судді - Левшина Я.О., Ніколаєва Л.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.02.2016 (головуючий - Зубченко І.В., судді - Бойченко К.І., Радіонова О.О.), позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Транзит" на користь комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" 53 257,64 грн основного боргу, 1 387,16 грн 3% річних, 22 329,29 грн інфляційних втрат та 6 119,98 грн пені та судовий збір.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами 1 і 2 ст. 275 та ч. 6 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 01.10.2005 між комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Транзит" (споживач) було укладено договір № 88 на відпуск теплової енергії, за умовами якого постачальник подає теплову енергію для об'єктів споживача, перелічених в додатку до даного договору.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2. договору постачальник зобов'язувався забезпечувати безперебійне забезпечення тепловою енергією об'єктів споживача у відповідності з умовами договору, а споживач щомісячно оплачувати послуги теплопостачання у відповідності з обсягами теплоспоживання.

Відповідно до п. 3.3. договору кількість теплової енергії, що відпускається споживачу, розраховується теплопостачальною організацією згідно підключених розрахункових або проектних навантажень опалювальних будівель (споруд) у відповідності з "Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94", затвердженими Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993.

Споживач за отриману теплову енергію здійснює оплату за фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради, в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, які встановлені із розрахунку споживання теплової енергії впродовж всього опалювального періоду (п. 4.1. договору).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що він укладено строком на два роки. Умови договору можуть бути змінені чи доповнені за взаємною згодою сторін в письмовій формі. Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не буде заяви однієї із сторін про відмову від цього договору чи його перегляд.

Згідно з дислокацією до вказаного договору постачання теплової енергії здійснюється за адресою: пр. Нахімова, 158 опалення (кв.м) 162,30.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень і заперечень та засвідчений печатками сторін.

На виконання умов договору № 88 від 01.10.2005, за період з жовтня 2013 р. по квітень 2015 р. позивачем поставлено на об'єкт відповідача, опалювальною площею 162,30 кв.м, за адресою: пр-т Нахімова, 158 теплову енергію (акти на включення опалення від 07.10.2013 та від 27.10.2014) на загальну суму 53 257,64 грн та пред'явлено для оплати рахунки-фактури.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати належним чином не виконав.

Дослідивши надані сторонами докази, суди прийшли до правильного висновку, що дію договору неодноразово було продовжено та у заявлений до стягнення період він був чинним.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 53 257,64 грн основного боргу у спірний період.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, господарські суди, здійснивши перерахунок, прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача 1 387,16 грн 3% річних та 22 329,29 грн інфляційних втрат.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку несплати рахунку у визначений строк споживачу нараховується пеня згідно з Закону України № 543/96 ВР від 22.11.1996 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Споживачу суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується у відповідності із Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" в розмірі 1% за кожен день прострочення.

До вимог зі сплати теплової енергії, а також стягненню пені застосовується позовна давність строком 5 років (п. 5.2. договору).

Отже, господарські суди, здійснивши перерахунок пені та врахувавши умови договору та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, прийшли до правомірного висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення з відповідача 6 119,98 грн пені.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивачем рахунки виставлялися двічі за один і той же період є неправильними та були предметом дослідження господарських судів, які прийшли до обґрунтованого висновку, що позивачем в рахунку за лютий 2015 р. було помилково вказано місяць січень 2015 р. та, що зазначена описка не вплинула на розмір і правильність розрахунку теплової енергії за лютий 2015 р (період з 25.01.2015 по 24.02.2015).

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що судами не було надано належної оцінки документам, які підтверджують отримання відповідачем рахунків-фактур, то вони є безпідставними, оскільки судами було належним чином досліджено надані докази і встановлено, що рахунки-фактури надсилались відповідачу на його адресу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків поштової установи та списками поштової кореспонденції.

Не можна погодися із доводами відповідача в касаційній скарзі про наявність підстав для призначення у справі експертиз, адже експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, однак такої необхідності у даному випадку не було, а тому суди правомірно відмовили в задоволенні цього клопотання.

Доводи відповідача про те, що місцевим господарським судом було порушено його права, які закріпленні в ст. 811 ГПК України щодо фіксування судового процесу є також безпідставними, оскільки як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи, представники сторін при розгляді справи у місцевому суді згідно з ст. 811 ГПК України клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли, а проведення фіксування судового процесу є правом, а не обов'язком суду.

Решта доводів касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки не спростовують доводів суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транзит" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09 лютого 2016 року у справі за № 905/1054/15 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя П. ГончарукСуддя І. Кондратова