ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 921/285/16-г/5

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В.(головуючого, доповідача),Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року у справі № 921/285/16-г/5 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних сум,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом про стягнення з відповідача 355 845,33 грн. із них 37 220,29 грн. - втрати від інфляції, 22668,55 грн. - 3% річних, 114 076,39 грн. - пеня та 181 842,51грн. - 10% штрафу, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки на умовах відстрочення платежу № 2601-1/12 від 26.01.2012 року в частині оплати поставленого йому товару.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.07.2016 року (суддя Андрушків Г.З) позов задоволено частково; суд стягнув з відповідача на користь позивача 37139,20 грн. інфляційних втрат, 16724,25 грн. - 3% річних; в решті позову - відмовив.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року (судді Скрипчук О.С., Зварич О.В., Хабіб М.І.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати в частині відмови у задоволені позову та в цій частині позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що рішення та постанова є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2012 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець), укладено договір поставки на умовах відстрочення платежу №2601-1/12, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю Товари, а Покупець прийняти та оплатити Товари у відповідності до положень цього договору (п.2.1. договору).

Ціна на Товар визначається у рахунку - фактурі (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору форма оплати - оплата з відстроченням платежу, строк відстрочення з оплати товару складає 90 (дев'яносто) календарних днів з дати відвантаження товару.

Згідно з п. 9.1 договору у випадку порушення Покупцем строків платежів, визначених цим Договором, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Крім пені, Покупець сплачує Постачальнику штраф за кожен факт порушення умов договору у розмірі 10% від суми відвантаженого Товару.

Нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня коли грошові зобов'язання повинні були виконані, до дня їх фактичного виконання (п. 9.3. договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором (п.8.1).

Як слідує з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки, поставивши відповідачу в період з січня 2012 року по листопад 2013 року (включно) товар на загальну суму 2715155,94грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та завірені їх печатками.

Позивач стверджує та не заперечується відповідачем, що станом на день звернення з даним позовом до суду відповідачем зобов'язання з оплати вартості отриманого за період з січня 2012 року по листопад 2013 року (включно) виконані, однак платежі здійснено з порушенням строку встановленого п. 6.1 договору, а саме платежі здійснено в період з січня 2012 року по 01жовтня 2014 року (включно).

У зв'язку з чим позивач просить суд застосувати до відповідача відповідальність, передбачену умовами договору (п.п. 9.1.), у вигляді сплати пені, що згідно з розрахунком позивача становить 114076,39грн., нарахованої за період з 30.04.2012 року по 01.10.2014 року, 10 % штрафу, що становить 181 842,51 грн., 37 220,29 грн. інфляційних та 22 703,14 грн. 3% річних за період з 30.04.2012 року по 01.10.2014 року.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника про стягнення з покупця втрат від інфляції, 3% річних, пені, які нараховані позивачем за період з 30.04.2012 року по 01.10.2014 року та 10% штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки на умовах відстрочення платежу №2601-1/12 від 26.01.2012 року в частині оплати поставленого йому товару.

Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволені частково з огляду на доведеність несвоєчасного виконання зобов'язань за договором поставки в частині оплати отриманого товару та застосування строку позовної давності за клопотанням відповідача і неможливість одночасного застосування пені та штрафу за одне й те ж порушення договору.

Так, статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Відповідно до приписів статті 258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4ст.267 ЦК України).

Відповідач звертався до суду першої інстанції із заявою, викладеною у відзиві на позовну заяву б/н від 08.06.2016 року (лист б/н від 08.06.2016р.- вхідний №11549 від 08.06.2016 року) та клопотанням б/н від 06.07.2016 року (Вх. № 12963 від 06.07.2016 року) про застосування позовної строку давності у даній справі.

Враховуючи що останній платіж за поставлений товар відповідачем було здійснено 01.10.2014 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 12.05.2016 року, про що свідчить поштовий штемпель підприємства зв'язку на конверті, в якому була направлена позовна заява, відповідно позов в частині стягнення 114076грн. 39коп. пені, яка нарахована позивачем за період з 30.04.2012 року по 01.10.2014 року за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, у відповідності до вищезазначених вимог ЦК України (ч.4ст.267 ЦК України) задоволенню не підлягає через пропуск строку позовної давності, про застосування якого (строку позовної давності) відповідач завернувся до суду з відповідною заявою.

При цьому суди відхилили посилання позивача на те, що сторони в договорі, а саме в п. 9.3. договору, за домовленістю сторін у відповідності до вимог ст.259 ЦК України збільшили строки позовної давності, встановивши, що нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли зобов'язання повинні бути виконані, до дня їх фактичного виконання, оскільки відповідно до вимог статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі, при цьому норми ст. 252 ЦК України встановлюють, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями годинами, однак з даного пункту договору вбачається, що сторони змінили передбачений ст. 232 ГК України термін нарахування пені, а не строк позовної давності, як це передбачено ст. 259 ЦК України з врахуванням вимог ст. 252 ЦК України.

Разом з тим, згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що становить 37139грн.20коп., а також 3% річних від простроченої суми, що становить 16724грн. 25коп.

У задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 81грн.09коп. інфляційних втрат та 5944грн. 30коп. 3% річних відмовлено, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого звернувся до суду відповідач із заявою (клопотання вхідний №12963 від 06.07.2016 року).

Так, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та про стягнення сум трьох процентів річних (передбачених ст.625 ЦК України) застосовується загальна позовна давність (ст.257 ЦК України) - в три роки.

Частина товару отримана відповідачем та оплачена ним в період з січня 2012 року по квітень 2013 року (включно), а з даним позовом позивач звернувся до суду 12.05.2016 року, про що свідчить поштовий штемпель підприємства зв'язку на конверті, в якому була направлена позовна заява, тому відповідно 3% річних та інфляційні втрати, що нараховані позивачем за товар який поставлений відповідачу в період з січня 2012 року по квітень 2013 року та оплачений ним до 12.05.2013 року, нараховані із пропуском строку позовної давності, про застосування якого (строку позовної давності) відповідач завернувся до суду з відповідною заявою.

При цьому, відхилені посилання позивача на переривання строку позовної давності зверненням позивача з позовом до третейського суду, оскільки таке звернення не позбавляло позивача права в межах строку позовної давності звернутися до компетентного суду (господарського суду) за захистом порушеного права.

У задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 % штрафу в розмірі 181842,51грн. відмовлено, з огляду на таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15.

Окрім того, позивачем пропущений і строк позовної давності, встановлений законом щодо стягнення штрафних санкцій (1 рік) і про застосування якого (строку позовної давності) відповідач звернувся із заявою до суду.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, і відмову в решті позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко