ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 913/865/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої I.B., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід08.11.2016у справі№913/865/16Господарського суду Луганської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит"про стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" (далі - відповідач) заборгованість у розмірі 61 909,60 грн. та 146 490,68 грн. за договором від 27.12.2013 № 5/10-14 та договором від 22.01.2015 № 1/10-15 відповідно, а також 163 814,03 грн. пені за період з 01.11.2014 по 01.08.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати позивачу вартості наданих послуг, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.09.2016 (суддя Лісовицький Є.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зубченко І.В., судді Ломовцева Н.В., Попков Д.О.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 208 400,28 грн. заборгованості, в іншій частині позові відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким провадження у справі припинити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.12.2013 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено договір №5/10-14, згідно з умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з вивозу рідких нечистот відповідною машиною за 2014 рік в обсязі 5697,7 м3, а замовник зобов'язався на умовах даного договору прийняти їх та оплатити.

Пунктом 2.1 передбачено, що вартість послуг визначається на підставі калькуляції та погоджується сторонами протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Відповідно до пункту 2.3 договору оплата за надані послуги проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту підписання обома сторонами акта здачі-приймання наданих послуг.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що надання послуг оформлюється актами здачі-прийняття.

Згідно пункту 7.1 договору він набирає чинності з 01.01.2014 та діє до 31.12.2014, а в частині фінансових зобов'язань за договором - до повного їх виконання.

Також встановлено, що 22.01.2015 між тими ж сторонами був укладений договір №1/10-15, відповідно до умов пункту 1.1 якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з вивозу рідких нечистот відповідною машиною за 2015 рік в обсязі 5956,8 м3, а відповідач зобов'язався на умовах даного договору прийняти їх та оплатити.

Пунктом 2.1 встановлено, що вартість послуг визначається на підставі калькуляції та погоджується сторонами протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Згідно пункту 2.3 договору оплата за надані послуги здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту підписання обома сторонами акта здачі-приймання наданих послуг.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що надання послуг оформлюється актами здачі-прийняття.

Відповідно до пункту 7.1 договору він набирає чинності з 01.01.2015 та діє до 31.12.2015, а в частині фінансових зобов'язань за договором - до повного їх виконання.

Судами також встановлено, що на виконання умов вказаних договорів, позивач надав відповідачу послуги в період 2014 - 2015 років відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт на загальну суму 208 400,28 грн., проте відповідач в порушення договірних зобов'язань не здійснив оплати вартості наданих позивачем послуг із вивозу рідких нечистот, у зв'язку з чим у нього виник борг в означеній сумі.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг, які були наданні позивачем, а тому заборгованість, яка виникла у відповідача підлягає стягненню.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 901 наведеного кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1).

Частиною першою статті 903 вказаного кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судами, згідно умов договорів та актів здачі-приймання виконаних робіт позивач у спірний період надав відповідачу послуги з вивозу рідких нечистот, проте відповідач їх не оплачував у терміни, які були визначені сторонами у пунктах 2.3 договорів, у зв'язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 208 400,28 грн.

Відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1).

При цьому судами встановлено, що 01.08.2015 між позивачем та відповідачем складено акти звірок взаємних розрахунків за договорами від 27.12.2013 № 5/10-14, від 22.01.2015 № 1/10-15, у яких відповідач визнав заборгованість у загальній сумі 208 400,28 грн. Дані акти звірок не містять заперечень відповідача щодо неотримання від позивача обумовлених договорами послуг за спірний період та суми заборгованості.

Відповідач наведених обставин не спростував.

Зважаючи на викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що відповідач отримавши від позивача послуги з вивозу рідких нечистот за відповідний період, не оплатив їх у строки, що були визначені сторонами у договорах, тому такі обставини вказували на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості, оскільки позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином.

Посилання відповідача на те, що з припиненням діяльності позивача у певний період часу зобов'язання, які виникли з наведених договорів є припиненими в силу статті 609 ЦК України, є безпідставними, оскільки дана норма закону регулює питання припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи, що є відмінним від правового статусу позивача, який є фізичною особою-підприємцем.

Натомість положеннями норм Глави 5 цього кодексу не встановлено, що з припиненням підприємницької діяльності припиняються права фізичної особи-підприємця.

Таким чином судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що з припиненням діяльності суб'єкта господарювання - фізичної особи, її правовідносини за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як за фізичною особою, оскільки вона не перестає існувати, відтак посилання цього суду на подібну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 07.11.2006 зі справи № 16-9/225-04-7490, не безпідставні, та не суперечать приписам наведених норм права.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі Господарського суду Луганської області №913/865/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді I.B. Алєєва

Г.П. Коробенко