ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 911/2103/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Сибіги О.М., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.10.2016у справі № 911/2103/16 господарського суду м. Києваза позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА"простягнення 1 277 209,99 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідача Дубровський В.Є.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" про стягнення 1 277 209,99 грн. боргу, з яких: 1 019 146,02 грн. - основної заборгованості, 186 254,34 грн. - пені, 12 699,16 грн. - 3 % річних, 59 110,47 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 22 від 28.10.2015 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.2016 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Коршун Н.М., суддів Дикунської С.Я., Алданової С.О.), позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" заборгованість у розмірі 1 019 146,02 грн., пеню у розмірі 125 088,18 грн., 3% річних у розмірі 8 544,07 грн., інфляційні у розмірі 15 301,09 грн. та судовий збір у розмірі 17 521,19 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ТОВ "МІК МЕГА" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" не скористалося правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 28.10.2015 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (постачальник) та ТОВ "МІК МЕГА" (покупець) укладено договір поставки № 22, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця свиней у живій вазі (продукція), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію згідно умов цього договору.

В п.п. 4.1, 4.4, 6.3., 8.2. цього договору сторони узгодили, що ціна продукції визначається у специфікаціях до даного договору, що являються додатками до нього та є його невід'ємною частиною. Оплата за продукцію здійснюється протягом 12 наступних календарних днів від дати відвантаження продукції, шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника. Договір є чинним до 31.12.2015, а в частині розрахунків до повного його виконання. У випадку порушення строків, передбачених п. 4.4 даного договору, покупець сплачує штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення, або з розрахунку 5% річних на місяць (за вибором постачальника) за недоплачену суму.

На виконання умов договору, позивачем за період з 29.10.2015 по 27.11.2015 поставлено, а відповідачем без зауважень прийнято продукцію на загальну суму 2 540 146,02 грн., що підтверджено видатковими накладними та не заперечується сторонами.

Відповідач сплатив позивачу вартість отриманої продукції частково в сумі 1 521 000, 00 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 по 20.07.2016. Таким чином, сума основного боргу за отриману, але не оплачену продукцію складає 1 019 146,02 грн.

Надіслану на адресу відповідача претензію № 1 (вих. №25 від 02.02.2016) про погашення боргу повернуто відправнику, у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 56-62).

Пославшись на часткову оплату відповідачем вартості поставленої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь основний борг, нараховані інфляційні втрати та 3 % річних та пеню за період з 25.12.2015 по 04.04.2016.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 1 019 146,02 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов в частині основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленої продукції, а також передбаченої договором (п. 6.3. договору) та статтею 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За розрахунками судів, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 1 019 146,02 грн. основного боргу, 125 088, 18 грн. пені, 8 544, 07 грн. грн. 3 % річних та 15 301, 09 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2015 по 04.04.2016.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг, нараховані інфляційні втрати, 3 % річних, пеню у вказаних розмірах.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу скаржника послався на те, що судами попередніх інстанцій допущено арифметичну помилку при розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Враховуючи вимоги законодавства та умови договору, колегія суддів здійснила власний перерахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних та дійшла висновку, що належними до стягнення є 124 994, 15 грн. пені, 8 544, 08 грн. 3 % річних та 15 301, 09 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2015 по 04.04.2016.

Таким чином, колегія вважає обґрунтованими посилання скаржника в частині допущення судами арифметичної помилки при розрахунку пені, оскільки судами не враховано кількість днів у 2015 та 2016 роках. В іншій частині доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п.5 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2016 у справі № 911/2103/16 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" (03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37, КПІ 4030, корпус 28; ідентифікаційний код 37593864) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (16562, Чернігівська обл., Бахмацький район, с. Голінка, вул. Незалежності, 57; ідентифікаційний код 03794911) заборгованість у розмірі 1 019 146 грн. 02 коп., пеню у розмірі 124 994 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 8 544 грн. 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 301 грн. 09 коп. та судовий збір у розмірі 17 520 грн. 13 коп.

3. В іншій частині позову відмовити."

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

В.О. Швець