ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 911/1465/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Швеця В.О., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Переробник"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016у справі № 911/1465/16 Господарського суду Київської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Переробник"до1.Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, 2.Приватного підприємства "Східний Степ"провизнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаМиколаєнко В.М.- - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2Базя Я.О., Крижановський І.В.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Переробник" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та Приватного підприємства "Східний Степ", в якій просило суд визнати недійсним рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області "Про передачу в оренду земельної ділянки ПП "Східний Степ" в с. Зазим`є" від 09.10.2006 № 156-7-У та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.02.2007, укладений між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством "Східний Степ".

Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення ради прийнято з порушенням порядку вилучення земельної ділянки, без згоди землекористувача.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.07.2016 (суддя Христенко О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (головуючий Власов Ю.Л, судді: Майданевич А.Г., Корсакова Г.В.) у справі № 911/1465/16 в позові відмовлено повністю. Рішення судів мотивовані недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Переробник" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, скаржник послався на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач добровільно не відмовлявся від земельної ділянки, що перебуває в його постійному користуванні.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "Східний Степ" не погоджується з доводами скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Зазимська сільська рада Броварського району Київської області не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство "Переробник" (Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Переробник") є постійним користувачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 33,0 га для на підставі рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та Державного акта І-КВ № 000455 на право постійного користування земельною ділянкою.

На підставі згоди голови ліквідаційної комісії ЗАТ "Переробник" Зазимська сільська рада Броварського району Київської області своїм рішенням № 442-25-ІУ від 28.07.2005 погодила місце розташування земельної ділянки, розташованої на землях позивача площею 4,0 га та надала Приватному підприємству "Східний Степ" (відповідач-2) дозвіл на розробку проекту відведення щодо передачі в довгострокову оренду земельної ділянки вказаною площею для розміщення виробничо-складського комплексу в с. Зазим`є по вул. Радгоспна.

Рішенням Зазимської сільської ради Броварського району Київської області № 156-7-У від 09.10.2006 "Про передачу в оренду земельної ділянки ПП "Східний Степ в с. Зазим'є" вилучено із земель позивача земельну ділянку площею 3,4708 га, із них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в с. Зазим`є по вул. Радгоспна та передано її Приватному підприємству "Східний Степ" в оренду строком на п'ять років.

На підставі вказаного рішення, 09.02.2007 Приватне підприємство "Східний Степ" уклало із Зазимською сільською радою Броварського району Київської області договір оренди вказаної земельної ділянки строком на п'ять років, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис за № 040732500092 від 12.12.2007.

До матеріалів справи залучено копію акта приймання-передачі земельної ділянки від 09.02.2007 передачі Приватному підприємству "Східний Степ" земельної ділянки в оренду.

В своєму позові позивач послався на незаконність рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області щодо передачі Приватному підприємству "Східний Степ" земельної ділянки в оренду, оскільки ця земельна ділянка в установленому законом порядку у законного землекористувача - Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства "Переробник" (Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Переробник") не вилучалась і була передана зазначеному підприємству без достатніх правових підстав. Позивач вважає, що відповідне рішення ради не відповідає вимогам законодавства, діючого на момент його прийняття. Договір оренди земельної ділянки, який укладений на виконання цього рішення, має бути визнаним недійсним.

Матеріально-правовою підставою позову визначені ст.ст. 84, 92, 118, 123, 124, 141, 142, 152 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України), ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України)

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди попередніх інстанцій послалися на те, що оскаржуване рішення прийнято у межах повноважень, оскільки позивач добровільно відмовився від спірної земельної ділянки, протягом 10 років нею не користувався, плату за користування не сплачував. На орендованій земельній ділянці відповідач-2 побудував виробничо-складський комплекс, на який оформив право власності.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними і недостатньо обґрунтованими, у зв'язку чим, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Відповідно частини першої ст. 92 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом "а" частини першої ст. 141 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного договору) передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Механізм добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою передбачений у ст. 142 ЗК України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного договору) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, законною та правомірною підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою є однозначне волевиявлення землекористувача у формі належним чином оформленої його заяви до суб'єкта, який здійснює функції власника земельної ділянки. Припинення прав землекористувача має здійснюватися шляхом ухвалення власником земельної ділянки відповідного рішення з вказівкою конкретних правових підстав припинення прав на землю, визначених ст. 141 ЗК України.

Суд першої інстанції приймаючи рішення зазначив, що в даному випадку припинення права постійного користування відбулось на підставі ч.3 ст.142 ЗК України (у разі добровільної відмови землекористувача). В той же час, в рішенні суд послався на відсутність доказів звернення позивача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою до її власника.

Як вбачається з тексту рішення, що є предметом спору, рада вирішила вилучити у позивача земельну ділянку, не зазначивши при цьому відповідну правову підставу такого вилучення та припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою. В тексті цього рішення відсутнє посилання на ч.3 ст.142 ЗК України, а також на ст. 141 ЗК України, якою передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою.

Суди попередніх інстанцій зазначеним обставинам ніякої оцінки не надали.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин земельне законодавство не передбачало можливості юридичного оформлення припинення права користування земельною ділянкою шляхом добровільної відмови постійного землекористувача від права користування землею під час складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі. Таким чином, складення Приватним підприємством "Східний Степ" проекту землеустрою на спірну земельну ділянку та погодження її законним землекористувачем не скасовує встановленого законом порядку припинення прав на неї та її вилучення у останнього.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що лист позивача № 25/7 про надання згоди на вилучення земельної ділянки та передачу її відповідачу-2, за підписом голови ліквідаційної комісії Ігнатченко Ю.В., не відповідає вимогам ст. 142 ЗК України, оскільки цей лист адресований та направлений відповідачу-2, а не власнику земельної ділянки.

Більш того, суди не надали оцінки тому, що в тексті спірного рішення ради не зазначено, що підставою розгляду питання про вилучення земельної ділянки із користування позивача була його добровільна згода та не зазначено норми земельного законодавства, на підставі якої, прийнято рішення про вилучення цієї земельної ділянки у позивача. Висновків з цього приводу судами в рішеннях не наведено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій в описових частинах своїх рішень констатували факт прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 у справі № К21/103-11, якою визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства "Переробник" від 23.07.2001 про ліквідацію СЗАТ "Переробник", призначення ліквідаційної комісії та повноваження її членів, оформлене протоколом загальних зборів від 23.07.2001. В той же час, суди не зробили висновків про те, яким чином вказане судове рішення впливає на вирішення цього судового спору, а також не дослідили питання наявності чи відсутності повноважень голови ліквідаційної комісії Ігнатченко Ю.В. щодо вчинення ним дій, які, на думку судів, свідчили про добровільну відмову позивача від права постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин, не можна визнати достатньо обґрунтованими посилання судів на обізнаність та згоду позивача на передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 - Приватному підприємству "Східний Степ", погодження проекту землеустрою щодо її відведення, як на обставини, що свідчать про вчинення позивачем добровільної відмови від права постійного користування спірною земельною ділянкою та припинення відповідних прав на неї.

Зробивши висновок про припинення права постійного користування земельною ділянкою, відносно якої виник спір, у зв'язку з набуттям іншою особою - Приватним підприємством "Східний Степ" права власності на цех по виготовленню поліетиленової продукції, площадки для збереження сировини та готових виробів, який розташований на спірній земельній ділянці, суди попередніх інстанцій не врахували, що діюче на нас виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало такої підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою. Обставини щодо будівництва вказаного об'єкта та оформлення на нього права власності, сплата відповідачем-2 орендної плати, не стосуються питання правомірності чи неправомірності спірного рішення ради та оспорюваного договору.

Таким чином, висновки судів про те, що спірне рішення ради та відповідний договір оренди не порушує прав позивача, за відсутності юридично оформленої добровільної відмови позивача від права постійного користування землею та відповідного рішення власника з дотриманням вимог діючого земельного законодавства, не можна визнати достатньо обґрунтованими.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2016 у справі № 911/1465/16 скасувати.

Справу № 911/1465/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді В.О.Швець

О.М. Сибіга