ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 910/1200/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої I.B., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського судувід29.09.2016у справі№910/1200/16Господарського судуміста Києваза позовомзаступника прокурора міста Києвадо1.Київської міської ради 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Прем'єр"третя особаОСОБА_4провизнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутнім права

за участю

- прокурора: - відповідача-2: - третьої особи:Савицька О.В. (посвідчення № 041103 від 04.02.2016) Сидорчук Р.Д. (довіреність від 04.04.2016) ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора міста Києва звернувся в суд (далі - прокурор) з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Прем'єр" (далі - відповідач-2) про: визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 10.09.2015 № 1005/1869 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Сіті Прем'єр" земельної ділянки для завершення будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку з об'єктами обслуговування населення на АДРЕСА_1"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.12.2015 площею 0,4016 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2; визнання відсутнім у відповідача-2 права користування вказаною земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 всупереч вимогам статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України прийняв рішення від 10.09.2015 № 1005/1869 за відсутності детального плану території, як необхідної підстави для надання земельної ділянки з комунальної власності у користування відповідачу-2 та таке право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно, що перебуває у власності відповідача-2, він набув незаконно. При цьому прокурор вказував на те, що неправомірні дії відповідачів порушують державні інтереси, оскільки ними порушено встановлений законом порядок надання земельної ділянки у користування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

У письмових поясненнях третя особа погодилася із доводами прокурора, викладеними у касаційній скарзі, та просила касаційну скаргу задовольнити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.09.2015 відповідачем-1 прийнято рішення № 1005/1869 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Сіті Прем'єр" земельної ділянки для завершення будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку з об'єктами обслуговування населення на АДРЕСА_1", яким затверджено проект землеустрою та передано відповідачу-2 в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4016 га за адресою та з цільовим призначенням, вказаними у рішенні, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 03.07.2014 №202).

На виконання вказаного рішення, 27.12.2015 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди земельної ділянки.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні позову мотивував тим, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки на земельній ділянці, яка передана в оренду відповідачу-2 знаходиться об'єкт незавершеного будівництва зі ступенем готовності чотири відсотки, який належить на праві власності відповідачу-2.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 123 вказаного кодексу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві регулюється, зокрема, Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради № 63/9120 від 28.02.2013.

Згідно з статтею 2 Порядку, його дія поширюється на випадки надання (передачі) Київською міською радою земельних ділянок із земель комунальної власності в оренду без проведення земельних торгів у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Судами обох інстанцій встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництва, який належить позивачу на праві власності (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31.07.2014, витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.07.2014 №6529959).

Отже доводи прокурора про те, що передача в оренду спірної земельної ділянки проведена з порушенням чинного законодавства оскільки така передача здійснена не на конкурентних засадах, безпідставні.

Відповідно до приписів статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2).

Подібними положеннями статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до приписів статті 134 частини 2-ї не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Із приписів наведених норм права вбачається, що у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, законом захищаються і права таких осіб на земельні ділянки державної чи комунальної власності, на яких розташовані такі об'єкти.

При цьому з метою реалізації своїх прав на нерухомість та недопущення порушень прав на землю інших осіб, власник об'єктів нерухомого майна має оформити і право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, та необхідну для їх обслуговування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2014 відповідач-1 прийняв рішення № 481/481 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Сіті Прем'єр" на АДРЕСА_1 для завершення будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку з об'єктами обслуговування населення", а в подальшому відповідачі оформили орендні правовідносини щодо цієї землі. Таким чином у відповідача-2 виникло невід'ємне право оформити у встановленому законом порядку користування земельною ділянкою. Отримання її в оренду для завершення будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку з об'єктами обслуговування населення не суперечить таким загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України.

Таким чином слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що земельна ділянка для завершення будівництва житлового будинку була закріплена за відповідачем-2 ще до набрання чинності частиною 3-ю статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою в подальшому було введено заборону на передачу у користування землі за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону.

Крім того, вирішуючи спір у справі №К/800/54324/15, № К/800/54328/15, № К/800/3042/16 про визнання таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили рішення в частинах та застосовуючи приписи частини 3-ї статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які були підставою для прийняття оспореного в адміністративній справі рішення, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів про обґрунтованість скасування спірних умов рішення, яким передбачено вирішення нерозглянутих клопотань юридичних і фізичних осіб про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, поданих до набрання чинності цим рішенням, за правилами Порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, викладеного в новій редакції згідно з цим рішенням, а спірне рішення, як вказано судом, не відповідає встановленому статтею 58 Конституції України принципу зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, оскільки у такому випадку фактично погіршується становище осіб, які звернулись до Київської міської ради з клопотаннями про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою до набрання чинності спірним рішенням, тому ці клопотання мають розглядатися відповідно до правил і норм, чинних на час їх подання, про що зазначено в ухвалі цього суду від 26.10.2016.

Як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 05.05.2011 у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України" загальний підхід національних судів у відповідних справах може бути застосований судами.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а відтак поширення дії частини 3-ї статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на позивача, який отримав дозвіл на розроблення документації із землеустрою до набрання чинності вказаними положеннями, не відповідає встановленому статтею 58 Конституції України принципу зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Доводи прокурора про те, що рішенням апеляційного суду міста Києва від 15.07.2015 зі справи № 22ц/796/6157/2015 було скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04.06.2014 зі справи № 753/8307/14-ц і в позові ТОВ "Провіант" про визнання права власності на вказаний об'єкт нерухомості відмовлено, досліджувались судом апеляційної інстанції і спростовані тим, що згідно рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 зі справи № 910/6922/15-г відповідач-2 правомірно набув право власності на об'єктів нерухомого майна.

Прокурор у касаційній скарзі цих обставин не спростував, а його доводи, викладені у касаційній скарзі, повторюють поданий ним позов.

Прокурор, як на підставу для задоволення позову, також посилався на те, що площа земельної ділянки, яка надається відповідачу-2 в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, між тим жодним нормативним актом, який регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не унормовано, що при розробленні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об'єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки не встановлено фундаментальних порушень судами, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/1200/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді I.B. Алєєва

Г.П. Коробенко