ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 908/651/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Коробенка Г.П., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід26.10.2016у справі№908/651/16Господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКонцерну "Міські теплові мережі"простягнення суми

за участю

- позивача:Громніцький Ю.П. (довіреність від 13.05.2014)- відповідача:1) Гриценко Ю.В. (довіреність від 11.07.2016) 2) Семеренко С.О. (довіреність від 11.07.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Концерну "Міські теплові мережі" (далі - відповідач) інфляційних втрат у розмірі 78 677 771,33 грн. та три відсотки річних у розмірі 3 464 605,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку за природний газ, судовим рішенням у справі Господарського суду Запорізької області № 908/2373/15-г з відповідача було стягнуто заборгованість, а також відповідні нарахування, кінцевою датою розрахунку яких було 27.02.2015. Відтак стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних та інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання за період з 28.02.2015 по 11.11.2015.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Серкіз В.Г., судді Науменко А.О., Топчій О.А.) позов задоволено.

Оскарженою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ломовцева Н.В., судді Стойка О.В., Татенко В.М.) вказане рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача 2 601 824,51 грн. три відсотки річних, 55 816 662,13 грн. інфляційних втрат, 147 002,09 грн. судового збору за подання позову, в іншій частині у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 862 781,14 грн. три відсотки річних, 22 861 109,20 грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення, про задоволення позову у цій частині, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення скасувати із направленням справи на новий розгляд, посилаючись не неповне з'ясування усіх обставин справи.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 18.03.2013 № 13/3782-БО-13, укладеного між сторонами у справі, позивач згідно актів приймання-передачі природного газу поставив відповідачу протягом січня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 254 718 297,64 грн., однак відповідач повного розрахунку за нього не здійснив.

Також встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 у справі № 908/2373/15-г позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Концерну "Міські теплові мережі" задоволено частково, стягнуто з відповідача 164 018 297,64 грн. основного боргу, 47 974 252,10 грн. інфляційних втрат, 8 564 096,76 грн. три відсотки річних, 9 126 189,04 грн. пені, 73 080,00 грн. судового збору, в частині стягнення пені у сумі 8 000 000,00 грн. відмовлено, відстрочено виконання рішення суду на три місяці.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015, вказане рішення суду першої інстанції у справі № 908/2373/15-г частково скасоване, стягнуто з відповідача 164 018 297,64 грн. основного боргу, 47 797 205,27 грн. інфляційних втрат, 8 555 322,97 грн. три відсотки річних, 9 104 380,03 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що нарахування позивачем після винесення судового рішення зі справи № 908/2373/15-г трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 28.02.2015 по 11.11.2015 на заборгованість, що сплачувалась відповідачем з простроченням, є правомірним, а заявлені ним суми є такими, що підлягають стягненню.

Апеляційний господарський суд змінюючи вказане рішення суду першої інстанції виходив з того, що стягнення судом трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період відстрочки виконання рішення суду є безпідставним, оскільки в цей період відповідачу була надана відстрочка виконання рішення суду, що виключає правові підстави для здійснення таких нарахувань.

Однак із висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи із наступного.

У даній справі судами вирішено спір про стягнення із відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних нарахованих на суму заборгованості, встановленої судом в іншій справі, яка була розглянута судами, і постановлене по суті спору судове рішення у якій набрало чинності.

У вказаній іншій справі судом було відстрочено виконання рішення суду на три місяці.

Відповідно до приписів статті 83 частини 1-ї пункту 6 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

За своєю правовою природою відстрочка - це відтермінування виконання рішення суду, тобто виконання його після конкретної дати чи конкретного періоду часу, визначених судом, що настане у майбутньому через певний проміжок часу.

При цьому відстрочка виконання рішення суду не змінює розмір грошового зобов'язання, та не змінює цивільних прав і обов'язків сторін крім терміну виконання самого судового рішення, а отже така відстрочка не може вплинути на цивільні права і обов'язки сторін.

Відповідно ж до приписів частини 1-ї статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають із підстав, встановлених статі 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Підстави припинення зобов'язань зазначені в статтях 599, 600, 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України та не передбачають можливість припинення зобов'язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно із частиною 2-ю статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за вказаною статтею не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за утримувані кошти, належні до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, способу і місця утримання. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і ґрунтується на неприпустимості невиконання зобов'язання однією стороною за рахунок іншої.

При цьому офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, тому інфляційні нарахування належить розцінювати як складову частину заборгованості оскільки розмір останньої співпадає із законним очікуванням кредитора щодо належного виконання грошового зобов'язання боржником.

Таким чином кредитор вправі розраховувати на те, що розмір отримуваних від боржника коштів після закінчення терміну відстрочення виконання рішення буде відповідати тій купівельній спроможності, яка була на час настання строку, коли зобов'язання мало бути виконано.

З приписів статті 625 Цивільного кодексу України вбачається, що такі права кредитора захищені законом.

Отже, як вбачається із рішення місцевого господарського суду, за період відстрочки виконання рішення суду розмір заборгованості відповідача змінився, у зв'язку із чим цим судом і було нараховано інфляційні втрати, та за наслідками чого було нараховано три відсотки річних від простроченої суми, що ґрунтується на засадах справедливості та правової визначеності згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому положення наведеної норми права забезпечують неприпустимість невиконання зобов'язання однією стороною за рахунок іншої.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що стягнення судом трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період відстрочки виконання рішення суду, є безпідставним, та вважає за необхідне на підставі положень статті 11128 частини 1-ї Господарського процесуального кодексу України відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України у постанові від 17.02.2016 зі справи № 905/3137/14-908/5775/14, якими керувався суд апеляційної інстанції приймаючи свою постанову.

Отже постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду належить залишити в силі.

Витрати із сплати судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі Господарського суду Запорізької області №908/651/16, скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2016, залишити в силі.

Стягнути із Концерну "Міські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 248040 (двісті сорок вісім тисяч сорок) грн. 00 коп. витрат із сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Л.І. Рогач