ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 907/126/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Солум" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016у справі№ 907/126/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Солум"доУправління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області прозвільнення майна з-під арешту

за участю представників сторін:

позивача: Кирильчук В.В.,

відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солум" звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про звільнення майна з -під арешту.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 у справі № 907/126/15 позов задоволено повністю. Звільнено з-під арешту, накладеного постановою ст. слідчого відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області від 18.03.2011, майно, а саме: квартиру, загальною площею 92,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Солум".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 рішення місцевого господарського суду від 25.04.2016 скасовано, припинено провадження по справі на підставі п. 1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18 березня 2011 старшим слідчим відділу розслідування злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області капітаном міліції Штефанюком В.І., розглянувши матеріали кримінальної справи №1129009 у відношенні ОСОБА_6, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що зареєстрована за ОСОБА_7.

Також було встановлено, що вказана квартира на момент її арешту не була у власності чи користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Солум", а належала на праві власності ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того судом встановлено, що ОСОБА_7 не була стороною у кримінальній справі, однак у постанові про накладення арешту на майно від 18.03.2011, зокрема, зазначено, що за ОСОБА_7, яка являється дружиною сина ОСОБА_6 - ОСОБА_8, зареєстровано квартиру за адресою: АДРЕСА_1. В ході досудового слідства, згідно рапорту працівників УБОЗ УМВС встановлено, що вказана квартира придбана ОСОБА_6 за кошти, здобуті злочинним шляхом, а саме: за кошти, привласнені від вкладників кредитної спілки "Централь-Старт", та зареєстрована на ОСОБА_7.

В подальшому на примусове виконання виконавчого листа №2п-5048/10, виданого 14.02.2011 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_9 на користь ПАТ "Піреус Банк МКБ" 3272301,25 грн. - заборгованості за кредитним договором №135 від 03.03.2008 року та 1820 грн. - судових витрат, 16 липня 2012 проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, і на той час перебувало під арештом з 18.03.2011 року, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_9 на праві власності, що підтверджується протоколом №07-0081/12-4 проведення прилюдних торгів від 16.07.2012. Переможцем торгів визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Солум".

01 серпня 2012 головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Закарпатській області складено акт про реалізацію предмета іпотеки: квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належала боржнику - ОСОБА_9 на праві власності.

На підставі вказаного акту, 03 грудня 2012 ТзОВ "Солум" видано свідоцтво №903 про право власності на майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 92,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності ТзОВ "Солум" на вказане нерухоме майно підтверджується також витягом про державну реєстрацію прав від 06.12.2012 № витягу 36588234 та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2013 витягу 156620.

Крім того, судами було встановлено, що ТзОВ "Солум" зверталось до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з заявою (вих.№24 від 05.03.2013) про зняття арешту з майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у відповідь на яку, суд зазначив, що розглянути заяву ТзОВ "Солум" та зняти арешт з зазначеного майна є неможливим, у зв'язку з перебуванням кримінальної справи, в межах якої накладено арешт, на розгляді в апеляційному суді Закарпатської області (лист суду від 14.03.2013 ).

В подальшому ТзОВ "Солум" неодноразово зверталось з заявами до Ужгородського міськрайонного суду про зняття арешту з майна, однак, у відповідь суд повідомив, що рішення по заяві ТзОВ "Солум" про зняття арешту з майна буде прийнято під час ухвалення вироку суду у кримінальному провадженні (лист суду від 26.01.2015).

У кримінальній справі №308/4209/13-к, в межах якої у 2011 році накладено арешт на нерухоме майно (квартиру) ОСОБА_9 (власника майна станом на момент накладення арешту), Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 11 червня 2015 винесено вирок, яким засуджено ОСОБА_6 і ОСОБА_11 та зокрема визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України та призначено відповідне покарання, в тому числі і з конфіскацією усього майна, що належить їм на праві власності. Питання щодо арешту нерухомого майна (квартири) ОСОБА_9 у вказаному вироку вирішено не було.

Звертаючись з даним позовом до суду ТОВ"Солум" вказує на те, що через накладений арешт на майно, яке на сьогоднішній день належить на праві власності ТОВ "Солум", останній немає можливості належним чином розпоряджатися належною йому на праві власності квартирою, тому просив суд звільнити майно (квартиру) з -під арешту.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що ТзОВ "Солум" по кримінальній справі, в межах якої накладено арешт на майно, не є ані обвинуваченим, ані підозрюваним, та не був майновим поручителем обвинувачених чи підозрюваних та відповідно не несе майнову чи матеріальну відповідальність за зобов'язаннями підозрюваних, і не визнавався будь-яким державним органом законним їх представником, а відтак не має нести за законом матеріальної відповідальності за дії підозрюваних чи обвинувачених по кримінальній справі. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що право власності позивача на нерухоме майно не оскаржено і його права щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном порушуються, внесеним до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, записом про обтяження на підставі постанови від 18.03.2011 ст. слідчого відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області. Враховуючи наведене, а також те, що позивач, який не є учасником кримінального провадження, є законним власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, місцевий суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Крім того, у рішенні суд вказує, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту, а в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та припиняючи провадження по даній справ на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважав, що даний спір є цивільно-правовим і відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що постанова старшого слідчого відділу розслідування злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області від 18 березня 2011 про накладення арешту на майно (квартиру АДРЕСА_1, що зареєстрована за ОСОБА_7), винесена в межах кримінальної справи №1129009 відносно ОСОБА_6, на підставі ст.ст.125, 126 КПК України.

Відповідно до ст.125 КПК України 1960 (в редакції від 09.03.2011 року - чинної на момент винесення постанови) слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Згідно з ст.126 КПК України 1960 року (в редакції від 09.03.2011) забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Як вбачається з постанови слідчого від 18.03.2011 арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладено з метою забезпечення виконання покарання, яке відповідно до ч.5 ст.191 КК України, передбачає конфіскацію майна.

Разом з тим, частиною 1 ст.174 КПК України 2012 року передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

В силу положень ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ст.107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

В даному випадку до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Солум", яке вважає себе власником майна, на яке у 2011 році накладено арешт старшим слідчим в межах здійснення кримінального провадження №308/4209/13-к, з позовною вимогою про звільнення такого майна з-під арешту.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з апеляційним судом про те, що даний спір є цивільно-правовим і відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про припинення провадження по справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду у господарських судах України.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Солум" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року у справі № 907/126/15 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І.Вовк Л. Стратієнко