ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 915/1480/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідача у справі),за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача 1:Борецький Б.О. дов. від 15.09.2015 № 527від відповідача 2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія"на рішенняГосподарського суду Миколаївської області від 24.02.2015р.та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015р.у справі№ 915/1480/14 Господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія"до1.Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс"провизнання недійсним іпотечного договору та договору застави

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс", про визнання недійсним іпотечного договору № 030611-1 від 03.06.2011р. та договору застави № 030611-3 від 03.06.2011р., укладених між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія" для забезпечення виконання кредитного договору № 030611-КЛВ від 03.06.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс" та Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро", як таких, що укладені під впливом омани.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2015р. (суддя Давченко Т.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015р. (головуючий суддя Мацюра П.Ф., судді Лисенко В.А., Ліпчанська Н.В.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "Нікоавтоіндустрія" відмовлено. Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 230, 572, 585, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, з огляду на недоведеність позивачем наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваних договорів недійсними. При цьому суди виходили з того, що вчинення спірних правочинів відповідало волі сторін та було направлено на настання реальних правових наслідків.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2015р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також безпідставно не застосовано до спірних правовідносин норми статей 203, 215 ,229, 638 Цивільного кодексу України, статей 11, 12, 20 Закону України "Про заставу", статті 11 Закону України "Про іпотеку", статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність". При цьому наголошує на тому, що висновки судів про недоведеність факту введення його в оману відповідачем спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, позивачем неодноразово надавалися докази того, що дії відповідача 2 містять ознаки злочинів, передбачених статтями 192, 222 Кримінального кодексу України. Також, товариство зауважує на тому, що відповідач 2 звертаючись до нього із проханням виступити майновим поручителем надав неправдиві відомості щодо дійсного фінансового становища, підроблені договори, замовчував про податкові та інші борги. Вказані дії відповідача свідчать про наявність підстав для застосування статті 230 Цивільного кодексу України та визнання оспорюваних договорів недійсними.

В порушення вимог статей 42, 43, 35, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України судами залишено поза увагою подані позивачем судові рішення у справі №29/99-10-2212 від 17.09.2010р. (з відповідача стягнуто 37500000,00 грн.) та у справі №2а-2863/11/1470 від 12.11.2012р. (з відповідача стягнуто 20308886,00 грн. податкових зобов'язань) та ухвалу суду у справі №5016/2351/2012(18/58) від 02.11.2012р. про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс", та питання фінансового стану відповідача на момент укладення спірних договорів.

Ухвалою від 7.12.2015р. розгляд касаційної скарги було відкладено на 21 грудня 2015р. у зв'язку із нез'явленням представників позивача та відповідача 2 у судове засідання.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи представника відповідача 2, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в оскаржуваних рішенні та постанові, та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.06.2011 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" (банк) і ТОВ "Порт-Сервіс" (позичальник) було укладено кредитний договір № 030611-КЛВ (далі - кредитний договір), згідно умов якого (п. 1.1.) банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 2500000 дол. США, а позичальник зобов'язується повернути кредити відповідно до графіку погашення кредитів (Додаток № 1 до цього договору), але не пізніше 03 грудня 2012 року та сплатити проценти за користування кредитами, на умовах передбачених цим договором.

Згідно пункту 5.1. кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 03.06.2011р. між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" (Іпотекодержатель) і ТОВ "Нікоавтоіндустрія" (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 030611-І, посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за номером 5492 (далі - Іпотечний договір), за умовами якого (пункти 1.1., 1.3) Іпотекодавець передав в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю автосервісного центру, загальною площею 2700 кв.м. що розташована у м.Миколаєві, вул.Декабристів, 41/4.

Відповідно до п. 2.1.10. Іпотечного договору сторони підтвердили що предмет іпотеки не перебуває в спільній (колективній) власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді інших підприємств; не часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність.

Згідно п. 8.1. Іпотечного договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 03.06.2011р. між Банком та ТОВ "Нікоавтоіндустрія" було укладено Договір застави № 030611-3. Згідно п. 1.2. вказаного Договору застави, Заставодавець з метою забезпечення викладених в Кредитному договорі зобов'язань Боржника заставляє обладнання, яке є предметом застави за цим договором, а саме: автомобільний підіймач (електрогідравлічний) "Ермак 4200", три підіймачі 2-х стоїчні "АZUR", обладнання автоматичної мийки автомобілів у кількості 1 шт. Зазначене майно знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 44/4.

Предмет спору у даній справі складає вимога про визнання недійсним іпотечного договору № 030611-1 від 03.06.2011р. та договору застави №030611-3 від 03.06.2011р. на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, при укладенні яких позивача було введено в оману як з боку ТОВ "Порт-Сервіс", так і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", які замовчали стан платоспроможності ТОВ "Порт-Сервіс" на час укладенні цих договорів.

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В свою чергу, відповідно до ч.1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами, при зверненні з даним позовом позивач наголошував на тому, що при укладенні оспорюваних договорів його було введено в оману як з боку ТОВ "Порт-Сервіс", так і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", які замовчали стан платоспроможності ТОВ "Порт-Сервіс" на час укладенні цих договорів. При цьому усі доводи скаржника зводяться до того, що саме посадовими особами ТОВ "Порт-Сервіс", тобто не стороною оскаржуваних правочинів були вчинені дії щодо введення його в оману.

З огляду на вимоги ч. 1 статті 230 Цивільного кодексу України суб'єктом введення в оману є лише сторона правочину, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними як таких, що вчинені внаслідок обману ТОВ "Порт-Сервіс" (враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 29.04.2014 у справі №26/071-12).

Однак, для застосування статті 230 Цивільного кодексу України необхідним є доведення умислу у діях особи, що вводила в оману.

Скаржник помилково вважає, що достатнім доказом умислу з боку ТОВ "Порт-Сервіс" є проведення досудового слідства за ознаками злочинів, передбачених статтями 192, 222 Кримінального кодексу України. Разом з тим, до винесення судового вироку відносно винних осіб (ТОВ "Порт-Сервіс"), відсутні підстави вважати, що дії можна кваліфікувати як такі, що були вчинені з умислом.

Доводи позивача стосовно того, що і банком були вчинені дії щодо введення позивача в оману стосовно фінансового стану боржника, обґрунтовано визнані судами безпідставними за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ним спірних правочинів під впливом обману з боку ПАТ "Банк Кредит Дніпро", зокрема щодо надання банком неправдивої, підробленої, сфальсифікованої інформації стосовно боржника. Навпаки, товариство неодноразово наголошувало на тому, що і банком було направлено відповідні запити до правоохоронних органів щодо надання саме ТОВ "Порт-Сервіс" неправдивих фінансово-податкових відомостей.

З огляду на викладене колегія суддів визнає безпідставними доводи скаржника про порушення судами норм статей 203, 215, 229 Цивільного кодексу України та норм процесуального права, зокрема статей 42, 43, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

Приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, встановлені судовими рішеннями у справах №29/99-10-2212 від 17.09.2010р., №2а-2863/11/1470 від 12.11.2012р., №5016/2351/2012(18/58) від 02.11.2012р.,, на які посилається позивач, не відносяться до предмету доказування даної справи щодо умислу банку, а лише свідчать про скрутний майновий стан боржника на момент укладення кредитного договору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає законними, обґрунтованими та такими, що відповідають приписам статі 43 Господарського процесуального кодексу України рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог. Підстави для їх скасування та направлення справи на новий розгляд відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікоавтоіндустрія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015р. у справі №915/1480/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова