ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 910/7184/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Грека Б.М.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі№910/7184/15-г господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" до1.Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції 2.Державної казначейської служби України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області простягнення 53 567, 89 євро, що еквівалентно 1 242 239, 37 грн. за участю представників: від позивача Троцька Л.Д., довіреність б/н від 08.09.2015 р.від відповідача 1 Велесик Т.М., довіреність вих. №5052 від 15.12.2015 р. від відповідача 2 не з'явилисьвід третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаВелесик Т.М., довіреність б/н від 15.10.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції та Державної казначейської служби України про стягнення 53 567, 89 євро, що еквівалентно 1 242 239, 37 грн.

Заявлену до стягнення суму позивач визначив, як матеріальну шкоду завдану бездіяльністю органу державної влади.

Так, позивач, зокрема, вважає, що бездіяльність виконавчої служби при виконанні наказу господарського суду Рівненської області №5019/2785/11 від 16.05.2012 р. призвела до завдання шкоди майновим інтересам стягувача у вигляді не отриманих коштів присуджених рішенням суду в розмірі 43 680, 34 євро та упущеної вигоди в розмірі 9 887,55 євро.

У процесі судового розгляду вказаного позову до участі у справі залучено Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. у справі №910/7184/15-г позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 43 680, 34 євро, що станом на 06.05.2015 р. становило 1 026 209 грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність у діях (бездіяльності) відповідача 1 всіх елементів складу цивільного правопорушення, що і стало підставою для застосування до нього такого виду деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди. Однак, господарський суд першої інстанції погодився лише з розміром заявлених в позові збитків та визнав недоведеним причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями (бездіяльністю) відповідача 1 та упущенням позивачем вигоди на суму 10 357, 15 євро.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі №910/7184/15-г рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного господарського суду, зокрема, вмотивовано недоведеністю у встановленому законом порядку факту бездіяльності державних виконавців Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі №910/7184/15-г та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга вмотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, вказує на те, що господарський суд апеляційної інстанції безпідставно визнав недоведеним факт бездіяльності відповідача лише з огляду на обставини встановлені в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у справі №5019/2785/11.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.12.2015 р., колегією суддів у складі: головуючий - Карабань В.Я., судді: Ємельянов А.С. (доповідач), Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.12.2015 р.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №05-05/2609 від 21.12.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі №910/7184/15-г сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Ємельянов А.С. - головуючий (доповідач), судді: Грек Б.М., Ковтонюк Л.В.

До початку судового розгляду відповідач 1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача скористались правом, наданим їм ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подали відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечили проти задоволення останньої через її безпідставність та необґрунтованість.

В судове засідання 21.12.2015 р. з'явився представник відповідача 1 та третьої особи.

Представник позивача був присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі №910/7184/15-г та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без змін оскаржувану постанову.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Накази господарських судів підлягають виконанню державною виконавчою службою (ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження").

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/2785/11 від 01.03.2012 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рекорд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" 43 680,34 євро, що за курсом станом на 16.12.2011 р. становило 454 367 грн. 26 коп., а також 9 087 грн. 35 коп. судового збору.

Надалі, 16.05.2012 р. на виконання вищевказаного рішення господарським судом Рівненської області був виданий відповідний наказ.

01 червня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" звернулось із заявою про примусове виконання наказу господарського суду Рівненської області у справі №5019/2785/11 від 16.05.2012 р. до Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції.

У зв'язку з цим, 05.06.2012 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області у справі №5019/2785/11 від 16.05.2012 р.

В процесі виконавчого провадження Відділом державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції вчинено певні дії з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області №5019/2785/11 від 16.05.2012 р. (арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, звільнення майна боржника з-під арешту, закінчення виконавчого провадження, відновлення виконавчого провадження, тощо).

Однак, на думку позивача, Відділом державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції не вчинено ряд необхідних виконавчих дій, чим позбавлено стягувача можливості отримати присуджені йому кошти за судовим наказом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку (п. 2, 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження").

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена, що закріплено в ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Вважаючи, що його права порушені бездіяльність державних виконавців, позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з скаргою про визнання протиправною та незаконною бездіяльності Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції в процесі здійснення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Рівненської області від 16.05.2012 р. у справі №5019/2785/11.

Ухвалою господарського суду Рівненської області у справі №5019/2785/11 від 17.12.2014 р. за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дулокомерс" визнано протиправною та незаконною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції в рамках виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Рівненської області від 16.05.2012 р. у справі №5019/2785/11.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зважаючи на вказані приписи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" звернулось до місцевого господарського суду з позовом про відшкодування шкоди завданої бездіяльністю органа державної влади, що розглядається в межах даної судової справи. При цьому, заявлені до стягнення суми позивач кваліфікував наступним чином:

- реальні збитки: 43 680, 34 євро (не отримані кошти присуджені йому рішенням суду у справі №5019/2785/11);

- упущена вигода: 9 887,55 євро (проценти за депозитним вкладом під 10,9%, які позивач міг отримати у випадку своєчасного примусового виконання рішенням господарського суду Рівненської області від 01.03.2012 р. у справі №5019/2785/11 та розміщення цих грошових коштів на депозитному рахунку).

Відповідачі в процесі судового розгляду справи №910/7184/15-г неодноразово заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на відповідність дій державних виконавців приписам чинного законодавства, а також зауважували, що у випадку задоволення позову у даній судовій справі та виконання даного судового рішення разом із виконання судового рішення у справі №5019/2785/11 призведе до подвійного стягнення, що є недопустимим.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальними правилами з відповідача може бути стягнута майнова шкода за наявності повного складу деліктного правопорушення, а саме:

1) неправомірна поведінка особи;

2) наявності шкоди, завданої відповідачем, в тому числі неодержаного позивачем прибутку;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини відповідача у настанні негативних наслідків, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від її вини.

Крім того, за приписами ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, враховуючи наведене, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача, з урахуванням особливостей відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, встановлених в ст. 1174 Цивільного кодексу України.

Господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, мотивував це тим, що Відділом державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції не вчинено ряд необхідних виконавчих дій при примусовому виконанні наказу господарського суду Рівненської області №5019/2785/11 від 16.05.2012 р., чим позбавлено стягувача можливості отримати належне йому за наказом, що було встановлено в судовому порядку і, зокрема, підтверджується ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.12.2014 р. у справі №5019/2785/11, чинною на момент винесення судового рішення господарським судом міста Києва.

Одночасно, місцевий господарській суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9 887,55 євро, як упущеної вигоди, з підстав їх недоведеності.

В свою чергу, зважаючи на те, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у справі №5019/2785/11 ухвалу місцевого господарського суду від 17.12.2014 р. скасовано, а в задоволені скарги позивача на дії державних виконавців відмовлено, апеляційний господарський суд, не погодився з висновками господарського суду першої інстанції щодо задоволення частини позовних вимог.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції зауважив, що в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р., зокрема, встановлено, що 17.07.2012 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, однак, ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.12.2012 р. було змінено спосіб виконання судового рішення та визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Рівненської області від 16.05.2012 р., тому це унеможливило вчинення державними виконавцями виконавчих дій за вказаним наказом протягом певного часу.

В свою чергу, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про правомірність позицій господарських судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем факту можливості отримання ним 9 887,55 євро, як процентів за депозитним вкладом у випадку своєчасного примусового виконання рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/2785/11 від 01.03.2012 р.

Крім того, господарський суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, зроблених ними за результатами розгляду позовної вимоги про стягнення заподіяної майнової шкоди в розмірі 43 680,34 євро.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, як правильно встановлено апеляційним господарським судом всупереч вказаним правовим нормам позивачем не доведено наявності в діях відповідача 1 складу цивільного правопорушення, зокрема, факту протиправності поведінки відповідача 1 (його бездіяльності).

Крім того, за твердженнями представника відповідача 1, які в судовому засіданні підтвердив представник позивача, на даний момент судове рішення у справі №5019/2785/11 виконано повністю.

Отже, з огляду на недоведеність факту заподіяння відповідачем 1 своїми протиправними діями (бездіяльністю) майнової шкоди позивачу, позов у справі №910/7184/15-г не підлягає задоволенню і в частині стягнення 43 680,34 євро, що правильно визначено апеляційним господарським судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки господарського суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнятий апеляційним господарським судом при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи. Крім того, дані твердження скаржника фактично стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції, визначених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дулокомерс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі №910/7184/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Б.М. Грек

Л.В. Ковтонюк