ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 910/19721/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 06.08.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015р.у справі№910/19721/14 господарського суду м.Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Авенір-Інвест"провизнання договору №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. нікчемним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-банк" звернулось до Господарського суду м.Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Авенір-Інвест" про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. та зобов'язання передати документацію (кредитні та іпотечні договори згідно переліку, наведеного у позовній заяві).

Рішенням Господарського суду м.Києва від 06.08.2015р. (головуючий суддя Головіна К.І., судді Літвінова М.Є., Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015р. (головуючий суддя Гончаров С.А., судді Пономаренко Є.Ю., Шаптала Є.Ю.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203, 215, 514, 632 Цивільного кодексу України та п.3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність передбачених законом підстав для встановлення нікчемності договору.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 514 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 24 Закону України "Про іпотеку", статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 56 Закону України "Про Національний банк України", постанови Правління Національного банку України №349/БТ від 12.06.2014р. та статей 43, 82 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник наголошує на тому, що ціна договору від 08.08.2014р. є в декілька разів меншою за загальну суму відступлених вимог за кредитними договорами, і цей договір суперечить постанові Правління Національного банку України №349/БТ від 12.06.2014р., яка є обов'язковим до застосування рішенням про віднесення Банку до категорії проблемних банків, та якою були встановлені обмеження в діяльності позивача, а саме не передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам Банку та третім особам майно та активи банку без погодження з НБУ. Також заявник вважає, що у зв'язку з відсутністю укладення між сторонами договорів відступлення права вимоги за договорами забезпечення (іпотечними договорами), перерахованими у Додатку №1 до договору від 08.08.2014р., права за договорами забезпечення до відповідача не переходили, що свідчить про дефект відступлення прав вимоги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2015р. було відкладено розгляд касаційної скарги позивача на 21.12.2015р.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 08.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Авенір-Інвест" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами №ВПВ-08/08/14юр, за умовами якого первісний кредитор, в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, за плату, передбачену даним договором, відступає, а новий кредитор набуває права грошових вимог первісного кредитора в розмірі та в обсязі визначеному цим договором за кредитними договорами, перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору від 08.08.2014р. новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимагати від позичальника належного виконання зобов'язань визначених кредитним договором. Розмір зобов'язань, права вимоги за якими відступаються, визначено в додатку №1 (графи №№ 4-8), а саме:

- за кредитним договором № 1008/04 від 08.10.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_5, договором іпотеки від 08.10.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10;

- за кредитним договором № 92.1.08/Д(І)-1 від 01.04.2008 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_11, договором іпотеки від 01.04.2008 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_11;

- за кредитним договором № 12.1.07/ДЖ-1 від 01.11.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_11, договором іпотеки від 01.11.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_11;

- за кредитним договором № 25.1.07/ІЖ-1 від 21.11.2007 року, договором іпотеки від 21.11.2007 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_12 та договором поруки № 25.1.07/ІЖ-1 від 21.11.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_13;

- за кредитним договором № 0712/01 від 12.07.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_14, договором іпотеки від 12.07.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18;

- за кредитним договором № 0713/03 від 13.07.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_19, договором іпотеки від 13.07.2007 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_20;

- за кредитним договором № 79.1.08/Д(С)-1 від 04.03.2008 року, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_21, договором іпотеки від 04.03.2008 року, договором поруки від 04.03.2008 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_22;

- за кредитним договором № 901.1.08/ДЖ-12 від 15.02.2008 року, договором іпотеки від 15.02.2008 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_23;

- за кредитним договором № 1226/01 від 26.12.2008 року, договором іпотеки від 26.12.2008 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ТОВ "Трансеко";

- за кредитним договором № 1114/02 від 14.11.2007 року, договором застави транспортних засобів від 14.11.2007 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ТОВ "Трансеко";

- за кредитним договором № 77.1.08/Д(С)-1 від 11.03.2008 року, договором іпотеки від 12.03.2008 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_24;

- за кредитним договором № 0713/02 від 13.07.2007 року, укладений між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_25, договором іпотеки від 13.07.2007 року, укладений між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_26, ОСОБА_27;

- за кредитним договором № 53.1.07/ІЖ-1 від 20.12.2007 року, договором іпотеки від 20.12.2007 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_28;

- за кредитним договором № 0612/01 від 12.06.2007 року, договорами іпотеки від 12.06.2007 року, укладеними між ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" та ОСОБА_29

Згідно з п.1.5 договору сторони досягли згоди, що загальна вартість прав вимоги, що відступаються складає 3652000 грн.

У подальшому, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.08.2014 року прийнято рішення №79 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк". Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 03.09.2014 року по 03.12.2014 року, строки якої були продовжені до 30.12.2014 року (рішення Фонду № 134 від 03.12.2014 року).

Постановою Правління Національного банку України від 23.12.2014 року №838 у ПАТ "Комерційний банк "Актив-банк" було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації позивача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 24.12.2014 року №158 про початок здійснення процедури ліквідації банку, та призначено уповноважену особу фонду на ліквідацію.

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, договір про відступлення права вимоги №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. є нікчемним на підставі п.3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", так як вартість переданого права грошової вимоги за спірним договором є заниженою більш як на 20 відсотків у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитними договорами та договорами іпотеки (застави), за якими передавалось право грошової вимоги.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.

Суд першої інстанції, дослідивши договір відступлення права вимоги №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. встановив, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, порядок розрахунків та підстави заміни кредитора у зобов'язанні, обсяг прав, що переходять новому кредитору, що узгоджується з приписами Цивільного кодексу України. При цьому умови спірного договору сторонами були виконані, зокрема, відповідачем оплачена вартість права вимоги за договором (3652000 грн.), що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, тобто відбулась заміна сторони у зобов'язанні, а позивач зі свого боку передав ТОВ "Компанія з управління активами "Авенір-Інвест" кредитні справи, за якими відповідачу були відступлені вимоги, що підтверджується актом прийому-передачі документів.

Відповідно до ч.2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Дійсно, пунктом 3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 04.07.2014р., чинній на час укладення договору) передбачено, що банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Отже, нікчемність правочинів ставиться в залежність від звичайної вартості майна та порівнюється з відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі та має бути вищою або нижчою на 20 %.

Позивач вважаючи що загальна сума вимог за кредитними договорами, укладеними банком з фізичними та юридичними особами, є набагато більшою від суми, за якою ці вимоги були передані відповідачу, наголошував на тому, що фактично право вимоги дорівнювало 16590882,39 грн., а не 3652000 грн.

Проте, відхиляючи вказані доводи позивача, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи судові рішення про стягнення з позичальників кредитної заборгованості не можуть бути прийняті до уваги з тих мотивів, що вказані рішення приймались протягом 2009-2013рр., внаслідок чого реальний стан заборгованості за кредитними договорами не відповідав фактичному боргу на дату укладення спірного правочину (08.08.2014 року).

Посилання Банку на те, що певна частина кредитної заборгованості погашалась за рахунок звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, не було прийнято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять, а до суду не надано первинних документів за кредитними договорами або розрахунків заборгованості за ними станом на 08.08.2014р.

Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме внаслідок укладення спірного правочину Банк став неплатоспроможний, оскільки він самостійно визначає свою діяльність та контрагентів для укладення правочинів (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, передбачених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Єдиним доказом на підтвердження своїх вимог позивач надав звіт про незалежну оцінку ринкової вартості майнових прав, складену суб'єктом оціночної діяльності (ТОВ "Незалежна експертна компанія "Правий Берег"), згідно з яким станом на 08.08.2014 року ринкова вартість права грошової вимоги за кредитними договорами становить 6128489,28 грн.

У свою чергу відповідач (ТОВ "Компанія з управління активами "Авенір-Інвест") також надав суду звіт про оцінку права грошової вимоги за кредитними договорами, складений іншим суб'єктом оціночної діяльності (ТОВ "Професіонал"), відповідно до якого ринкова вартість грошових прав вимоги станом на 06.08.2014 року становила 3651633,30 грн.

Як роз'яснено в абзаці 3 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

У зв'язку з цим Господарський суд м.Києва неодноразово призначав у справі судово-економічну експертизу для визначення реальної вартості відступлених прав за спірним договором, виконання якої було доручено спочатку Київському НДІСЕ, а потім - Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру.

Однак справа була повернута обома експертними установами без надання експертних висновків з тих мотивів, що на даний час відсутні методики щодо встановлення ринкової вартості відступленого права вимоги, а тому провести відповідну експертизу неможливо.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив виконані на замовлення заінтересованих сторін згадані оціночні звіти та рецензії на них, оскільки вони є взаємно суперечливими.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Ненадання позивачем належних доказів на підтвердження того, що відступлене право грошової вимоги за договором №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. було відчужене за ціною, нижчою або вищою від звичайних відповідно до п.3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку щодо правомірності відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів їх недоведеності.

Колегія суддів враховує, що подана касаційна скарга не містить обґрунтованих заперечень щодо встановленої судами попередніх інстанцій недоведеності нікчемності договору відступлення права вимоги №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. виходячи з наявних у справі та поданих сторонами доказів.

Разом з тим касаційна інстанція вважає передчасними доводи скаржника про укладення договору відступлення права вимоги №ВПВ-08/08/14юр від 08.08.2014р. з порушенням приписів статті 24 Закону України "Про іпотеку", статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також постанови Правління Національного банку України №349/БТ від 12.06.2014р., якою Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-банк" віднесено до категорії проблемних банків, з огляду на наступне.

Приписами ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Як роз'яснено в абзацах 1, 4 та 5 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Наявні заперечення скаржника зводяться до посилань на укладення оспорюваного правочину з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) проблемного банку, обмеженої розпорядчим актом Національного банку України, а саме постановою постановою Правління НБУ від 12.06.2014р. №349/БТ, що згідно з ч.1 статті 207 Господарського кодексу України може бути окремою підставою для визнання недійсним договору, як оспорюваного правочину, в іншому позовному провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи, з підстав порушення Банком господарської компетенції та недотримання вимог статті 24 Закону України "Про іпотеку" позов про визнання недійсним договору від 08.08.2014р., як оспорюваного правочину, не заявлявся, а відповідних посилань на статтю 207 Господарського кодексу України позовна заява не містить. Доказів зміни предмета позову (встановлення нікчемності договору згідно з п.3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") в порядку, передбаченому ч.4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи також не містять.

Крім того колегія суддів зауважує, що предметом укладеного між сторонами договору від 08.08.2014р. є відступлення права вимоги саме за кредитними договорами, перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору, а не за договорами забезпечення (іпотечними договорами та договорами застави), на чому помилково наполягає скаржник.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правомірно розглянули справу в межах заявлених предмета та підстав позову.

Колегія суддів також погоджується з відмовою місцевого господарського суду у задоволенні позовних вимог Банку про зобов'язання відповідача передати банківську документацію, а саме кредитні та іпотечні договори згідно переліку, наведеного у позовній заяві, оскільки позивач жодним чином не обґрунтував як наявності правових підстав для їх задоволення, так і не довів порушення своїх прав відповідачем або виникнення у останнього зобов'язань щодо передачі документації, передбачених чинним законодавством.

Натомість подана касаційна скарга не містить жодних заперечень чи спростувань в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 06.08.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015р. у справі №910/19721/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова