Постанова ВГСУ від 21.12.2015 року у справі №910/11449/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 910/11449/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.08.15у справі№910/11449/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд"доПублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"простягнення 100 355,67 грн

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.12.15 розгляд скарги призначено на 17.12.15. У судовому засіданні 17.12.15 оголошено перерву до 21.12.15.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Безрода Р.С., Миколасюк Р.А., - за дов. від 28.08.15;

від відповідача: Клименко О.А. - за дов. від 25.12.14.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" у травні 2015 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 100 355,67 грн, з яких: 3% річних у розмірі 8 430,55 грн та інфляційні втрати у сумі 91 925,12 грн за період прострочення виконання умов мирової угоди з 24.06.14 до 18.02.15, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.14 у справі №50/254-43/124-46/304-2012. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Господарський суд міста Києва рішенням від 15.10.14 у справі №910/15724/14 зобов'язав відповідача виконати умови зазначеної мирової угоди до 23.06.14, проте відповідачем зазначені зобов'язання виконані лише 18.02.15. Позов обґрунтовано приписами статей 2, 11, 202, 509, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.15, ухваленим суддею Босий В.П., позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 8 430,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 91 925,12 грн. Суд установив прострочення відповідача з виконання мирової угоди терміном 240 днів. При цьому суд визнав, що мирова угода є підставою для виникнення обов'язків у сторін, що її уклали. При цьому суд керувався приписами статей 202, 203, 509, 625 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Пашкіної С.А. - головуючого, Сітайло Л.Г., Чорної Л.В., постановою від 25.08.15 перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що нарахування позивачем передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставним, оскільки мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні. Відтак скаржник вважає, що судами порушено приписи статей 11, 625 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" отримано відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення до нього, у яких Товариство просить оскаржувані рішення та постанову у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Касаційна інстанція на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Судами обох інстанцій при розгляді справи установлено, що в межах справи господарського суду міста Києва №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" 24.01.14 затверджено мирову угоду, за змістом якої вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких були вимоги Відкритого акціонерного товариства "Київоздоббуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" на суму 427 382,18 грн, погашаються кредитором - Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд"; виплата здійснюється упродовж шістдесяти днів з часу набрання ухвалою господарського суду міста Києва про затвердження умов мирової угоди законної сили. Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.14 у справі №910/15724/14, яке набрало законної сили, зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" виконати умови зазначеної мирової угоди, укладеної 16.01.14 між кредиторами Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В., шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" грошових коштів у розмірі 427 382,18 грн та судового збору у розмірі 8 547,64 грн. За приписами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З огляду на викладене, правочин може бути як підставою зупинення, поновлення, реалізації тощо правовідносин, так і водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин. Розглядаючи даний спір суди обох інстанцій установили, що з мирової угоди у відповідача виникли зобов'язання сплатити борг у сумі 427 382,18 грн (з урахуванням 15% прошення боргу). Приписами статті 599 Цивільного кодексу України унормовано, що грошове зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Судами при розгляді справи установлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.14 у справі №910/15724/14 установлено останнім днем строку для розрахунків відповідача перед позивачем - 23.06.14, а відтак з 24.06.14 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 427 382,18 грн. Установлено судами і те, що відповідач виконав своє грошове зобов'язання 18.02.15, що не заперечується останнім. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже доводи викладені у скарзі про те, що нарахування позивачем передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, оскільки у разі якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Довід скаржника про те, що сума основного боргу є меншою, ніж та, на яку нараховані інфляційні та річні спростовується змістом рішення господарського суду міста Києва від 15.10.14 у справі №910/15724/14 (на 11 аркуші справи) та ґрунтується на переоцінці установленого судами.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,