ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 905/2804/14-908/5484/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Мединський М.М. (дов. від 05.10.2015)від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 29.05.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.09.2015у справі№ 905/2804/14-908/5484/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь"доПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"третя особаПублічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк"провизнання частково недійсним договорів застави

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", про визнання частково недійсними договорів застави, а саме:

- визнати недійсним пункт 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013;

- визнати недійсним пункт 3.3 договору застави № 2005-110/23 від 19.06.2013;

- визнати недійсним пункт 3.3 договору застави № 2005-110/24 від 19.06.2013.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Електросталь" посилалось на приписи статей 576, 1058 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про заставу", статті 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зазначаючи про те, що положення спірних пунктів договорів застави, укладених з ПАТ "Дельта Банк", якими встановлено порядок звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу, не відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак підлягають визнанню недійсними. Зокрема позивач наголошував на тому, що грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах, не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 у справі №905/2804/14-908/5484/14 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 (колегія суддів: головуючий Дикунська С.Я., судді Коршун Н.М., Алданова С.О.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що договірне списання як операція, пов'язана з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) за умовами спірних договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23, № 2005-110/24 від 19.06.2013 передбачено нормами діючого законодавства України, зокрема, положеннями статті 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якою визначено порядок реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, предметом яких є гроші або цінні папери, а отже списання грошових коштів на підставі оскаржуваних пунктів вказаних договорів не суперечить діючому законодавству щодо предмету застави.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015, ТОВ "Електросталь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Закону України "Про заставу". При цьому скаржник наголошує на тому, що за умовами спірних договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23, № 2005-110/24 від 19.06.2013 саме майнові права, а не грошові кошти є предметом застави, й законодавством встановлено спеціальний спосіб звернення на їх стягнення, відтак спосіб звернення стягнення шляхом договірного списання грошових коштів з депозитного рахунку не може бути застосовано до майнових прав, які складають предмет застави.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, а також підтверджується матеріалами справи 27.04.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" (позичальник) та Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (банк) укладено кредитний договір № 2005-110, права кредитора за яким перейшли до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом заміни кредитора у зобов'язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 19.06.2013 (додаткова угода № 121-14 від 19.06.2013 до кредитного договору).

В подальшому, 19.06.2013 між ТОВ "Електросталь" (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) укладено договори строкового банківського вкладу:

- № 9/ДЛ_ЗЗДС/09, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26156002017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 3 854 345 доларів США;

- № 16/ДЛ-3.1ДС-11, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26157012017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 5 012 394,50 доларів США;

- № 17/ДЛ-3.1ДС-11, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26156002017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 1 566 630,72 Євро.

Також 19.06.2013 з метою забезпечення виконання зобов'язань вкладника за кредитним договором № 2005-110 від 27.04.2005 між ТОВ "Електросталь" (заставодавець) та ПАТ "Дельта Банк" (заставодержатель) укладено договори застави:

- № 2005-110/21, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 3 854 345 доларів США, які знаходяться на депозитному рахунку № 26156002017235 згідно з договором №9/ДЛ_ЗЗДС/09 від 19.06.2013;

- № 2005-110/23, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 5 012 394,50 доларів США, які знаходяться на депозитному рахунку № 26157012017235 згідно з договором №16/ДЛ-3.1ДС-11 від 19.06.2013;

- № 2005-110/24, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 1 566 630,72 Євро, які знаходяться на депозитному рахунку № 26156002017235 згідно з договором № 17/ДЛ-3.1ДС-11 від 19.06.2013.

Положеннями пункту 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013 встановлено, що у разі набуття підстав для звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу, заставодавець доручає заставодержателю перерахувати з депозитного рахунку грошові кошти в сумі, достатній для погашення заборгованості заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором на погашення цієї заборгованості.

В свою чергу пункти 3.3 договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 встановлюють аналогічний порядок звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу. Так звернення стягнення на такі права здійснюється згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" шляхом договірного списання заставодержателем з депозитного рахунку грошових коштів в сумі, достатній для погашення заборгованості заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором на погашення цієї заборгованості, про що заставодавець надає заставодержателю своє доручення, підписавши ці договори.

Предмет позову у даній справі становить вимога ТОВ "Електросталь" про визнання недійсними окремих частин правочину, а саме: пункту 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013, а також пункту 3.3 договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013, з огляду на невідповідність вказаних пунктів вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам статті 576 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про заставу" та положенням Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". На думку позивача, встановлений пунктами 3.3 та 3.4 зазначених договорів застави спосіб звернення стягнення шляхом договірного списання грошових коштів з депозитного рахунку не може бути застосовано до майнових прав, які складають предмет застави.

Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки списання грошових коштів на підставі пунктів 3.3 та 3.4 договорів застави № 2005-110/21, №2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 не суперечить діючому законодавству щодо предмету застави. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина 1 статті 1058 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 та частиною 1 статті 574 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 Цивільного кодексу України).

Аналогічне положення містить стаття 4 Закону України "Про заставу".

З положень статей 546, 572, 576 - 578 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 6 Закону України від 02.10.1992 № 2654-XII "Про заставу" випливає наступне. Суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави - це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. Отже, застава - це один зі способів забезпечення виконання зобов'язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження. Таким чином, майновий поручитель зобов'язується відповідати за боржника за основним зобов'язанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобов'язання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави (див. висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, за II півріччя 2014 року).

Згідно з частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами, справи сторони у договорах застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 досягли згоди, що звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу здійснюється згідно Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" шляхом договірного списання заставодержателем з депозитного рахунку заставодавця грошових коштів в достатній для погашення заборгованості сумі.

Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб щодо рухомого майна.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Звернення стягнення на предмет обтяження - вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Приписами частини 1 статті 5 цього Закону визначено, що предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно чинного законодавства може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання. Відносини щодо рухомого майна, яке належить особі на праві господарського відання, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин щодо рухомого майна, яке належить особі на праві власності.

Згідно з частиною 2 статті 22 цього Закону за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.

Відповідно до пункту 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Виходячи з умов договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 вбачається, що сторони передбачили право заставодержателя на рухоме майно - гроші, розміщені на депозитному рахунку заставодавця за договорами строкового банківського вкладу № 9/ДЛ_ЗЗДС/09, № 16/ДЛ-3.1ДС-11 та № 17/ДЛ-3.1ДС-11 від 19.06.2013, таким чином визначивши предмет забезпечувального обтяження на виконання кредитного договору № 2005-110 від 27.04.2005 у вигляді грошей, порядок реалізації прав за яким передбачено нормами діючого законодавства України, зокрема, положеннями статті 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Так, відповідно до частини 2 статті 33 вказаного Закону у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком в порядку договірного списання. Якщо на момент звернення стягнення грошові кошти, які є предметом забезпечувального обтяження, знаходяться у володінні обтяжувача і їх сума перевищує розмір забезпеченої обтяженням вимоги, обтяжувач зобов'язаний повернути надлишок боржнику.

З огляду на викладене вбачається, що спосіб звернення стягнення на заставлені майнові права, встановлений оскаржуваними пунктами 3.3, 3.4 договорів застави №2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013, не суперечить діючому законодавству щодо предмету застави, адже договірне списання як операція, пов'язана з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) відповідно до вказаних договорів застави, прямо передбачена положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на викладені обставини та враховуючи, що ТОВ "Електросталь" звертаючись з позовом не було доведено суду наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суди дійшли правомірного та обґрунтованого висновку, що підстави для визнання недійсними окремих частин правочину, а саме: пункту 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013, а також пункту 3.3 договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013, в розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того колегія суддів зауважує наступне.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на судовий захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів лише у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було встановлено, що укладення договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013, де сторони встановили спосіб звернення стягнення на заставлені майнові права згідно оскаржуваних пунктів 3.3, 3.4, порушує права ТОВ "Електросталь" як заставодавця за вказаними договорами.

Крім того, як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, включення умов пунктів 3.3, 3.4 до вказаних договорів застави здійснювалось сторонами свідомо та за власним волевиявленням, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованими та законними висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог також і з тих підстав, що ТОВ "Електросталь" не доведено порушення умовами оспорюваних договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 прав останнього, як необхідної підстави для їх захисту в судовому порядку.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені ТОВ "Електросталь" у касаційній скарзі, які стосуються порушення та неправильного застосування судами норм матеріального права, зокрема приписів статті 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в касаційному порядку, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення та постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 у справі № 905/2804/14-908/5484/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова