ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 925/1801/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: від позивача:Саражан Н.М. дов. від 04.01.2016р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"на рішення та на постановуГосподарського суду Черкаської області від 22.01.2016р. Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р.у справі№925/1801/15 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"доУманського національного університету садівництва в особі відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництвапростягнення 143170,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - Товариство, постачальник) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманського національного університету садівництва в особі відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж (далі - Університет, споживач) про стягнення 143170,33 грн. заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/П-15 від 15.01.2015р. (далі - договір №13/13358/П-15), з яких: 24352,76 грн. основного боргу, 61765,62 грн. інфляційних втрат, 53557,25 грн. пені, 3% річних в розмірі 3494,70 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.01.2016р. (суддя Потапенко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. (головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції мотивовані приписами статей 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог у зв'язку з погашенням відповідачем заборгованості за договором №13/13358/П-15 до подання позову.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на правомірності нарахування ним 61765,62 грн. інфляційних втрат, 53557,25 грн. пені та 3% річних в розмірі 3494,70 грн. за допущене відповідачем систематичне прострочення виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого в січні-березні 2015р. При цьому позивач вказує на відсутність розгляду судом першої інстанції питання щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а апеляційний суд мотивував відмову в їх стягненні лише відмовою у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу. Крім того Товариство вважає, що позивач скористався передбаченим п.4.8 договору №13/13358/П-15 правом на зарахування поточного платежу на суму 38274,41 грн., оформленого платіжним дорученням №263 від 28.10.2015р. (а.с.120), в рахунок погашення існуючої заборгованості за іншим договором (№13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.) незалежно від призначення поточного платежу і це платіжне доручення було прийнято в якості доказу сплати боргу за газ, поставлений у 2014р., при прийнятті Господарським судом Черкаської області рішення від 12.01.2016р. у справі №925/1802/15, яке набрало законної сили 18.05.2016р.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" та Уманським національним університетом садівництва в особі директора відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництва Андрющенка А.М. було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/п-15 від 15.01.2015р. (далі - договір №13/13358/п-15), за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

На виконання умов договору №13/13358/П-15, згідно підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу позивач передав, а відповідач прийняв природний газ: у січні 2015 року - 15373 м3 газу на суму 118944,60 грн.; у лютому 2015 року - 11838 м3 газу на суму 88695,50 грн.; у березні 2015 року - 2670 м3 газу на суму 30462,67 грн., всього на суму 238102,77 грн.

Згідно з п.4.6 договору №13/13358/П-15 оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У пункті 10.1 договору №13/13358/П-15 сторони погодили, що він поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2015р. на строк до 28.03.2015р.

Додатковим договором №15/3 від 27.03.2015р. строк дії договору №13/13358/П-15 продовжено до 30.04.2015р.

Згідно наявних у справі платіжних доручень: №29 від 26.02.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 20000 грн., №94 від 13.05.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 11733,02 грн., №160 від 08.07.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 12284,15 грн., №171 від 21.07.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 48732,80 грн., №201 від 21.08.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 41000 грн., №249 від 15.10.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 80000,04 грн., №263 від 28.10.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 38274,41 грн., а всього на суму 252024,42 грн.

При цьому у згаданих платіжних дорученнях в графі "призначення платежу" вказано договір №13/13358/П-15 або додатковий договір №15/3 від 27.03.2015р. Тобто переплата за спожитий газ по договору №13/13358/П-15 склала 13921,65 грн. і відповідно борг за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/п-15 від 15.01.2015р. у відповідача перед позивачем вже був відсутній до звернення Товариства до суду першої інстанції з позовом (12.11.2015р.).

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач не доплатив 24352,76 грн. - вартість послуг з постачання газу, спожитого у березні 2015р., та систематично порушував встановлений договором №13/13358/п-15 строк розрахунків за газ, поставлений протягом січня-березня 2015р., внаслідок чого має сплатити нараховані постачальником суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Апеляційним судом правомірно відхилено твердження позивача про те, що платіжне доручення №263 від 28.10.2015р. на суму 38274,41 грн. вже було прийняте як доказ сплати боргу за період 2014р. у справі №925/1802/15 Господарського суду Черкаської області, з тих мотивів, що скаржник не надав доказів врахування судом зазначеного платіжного документу при розгляді іншої справи.

Касаційна інстанція також вважає помилковими посилання Товариства на п.4.8 договору №13/13358/П-15 в обґрунтування реалізації ним права зарахувати поточний платіж на суму 38274,41 грн., оформлений платіжним дорученням №263 від 28.10.2015р. (а.с.120), в рахунок погашення існуючої заборгованості за іншим договором (№13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.) незалежно від призначення поточного платежу, і це платіжне доручення було прийнято в якості доказу сплати боргу за газ, поставлений у 2014р., при прийнятті господарським судом Черкаської області рішення від 12.01.2016р. у справі №925/1802/15, яке набрало законної сили 18.05.2016р., оскільки за змістом п.4.8 договору №13/13358/П-15 постачальнику дозволяється вчиняти відповідне зарахування стосовно заборгованості, яка виникла лише в рамках цього договору, а не будь-яких інших аналогічних правочинів між сторонами у справі. При цьому судами встановлено, що в графі "призначення платежу" платіжного доручення №263 від 28.10.2015р. зазначено або додатковий договір №15/3 від 27.03.2015р., а не договір №13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.

Крім того заявник посилається в обґрунтування своїх заперечень на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2016р. та постанову від 18.05.2016р. у справі №925/1802/15, які скасовані постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2016р.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 24352,76 грн. основного боргу.

Водночас, згідно приписів п.3 ч.1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Як роз'яснено в абзаці 2 п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу країни щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всупереч нормам процесуального закону мотивувальна частина оскаржуваного рішення взагалі не містить обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих постачальником.

В основу ж оскаржуваної постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 53557,25 грн. пені, 61765,62 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 3494,70 грн. покладено виключно висновок суду апеляційної інстанції про обумовленість такої відмови необґрунтованістю позовної вимоги щодо стягнення 24352,76 грн. основного боргу за договором №13/13358/П-15.

Проте касаційна інстанція вважає висновки апеляційного суду в цій частині позову передчасними з огляду на таке.

На спірні правовідносини, пов'язані з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань по оплаті газу, поставленого Товариством за договором №13/13358/П-15 у січні-березні 2015р., поширюється дія статей 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України, що помилково не враховано судами попередніх інстанцій.

Згідно положень статті 526 та ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 599 та ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як роз'яснено в п.п.3.1,4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак судами першої та апеляційної інстанцій не відхилено і не спростовано доводи Товариства щодо правомірності нарахування ним 61765,62 грн. інфляційних втрат, 53557,25 грн. пені та 3% річних в розмірі 3494,70 грн. за допущене відповідачем систематичне прострочення виконання зобов'язань по оплаті природного газу, спожитого протягом січня-березня 2015р. за договором №13/13358/П-15.

При цьому суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки пунктам 4.6 та 6.2.2 договору №13/13358/П-15, за змістом якого остаточний розрахунок має проводитися споживачем не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, а в разі порушення вказаних строків оплати з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як роз'яснено в п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, з огляду на абзац 3 п.4.6 договору №13/13358/П-15 та встановлений судами факт погашення відповідачем залишку основної заборгованості лише 30.10.2015р. згідно платіжного доручення №263 від 28.10.2015р., споживачем в період з 06.02.2015р. по 29.10.2015р. було допущено прострочення оплати вартості газу, отриманого в І кварталі 2015р.

Разом з тим, в абзаці 1 п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Однак судами не оцінено та не відхилено надані позивачем розрахунок пені, а також розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за період з 06.02.2015р. по 05.08.2015р. та з 06.02.2015р. по 03.11.2015р. відповідно (а.с.9).

Наведене залишилося поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що відмова у стягненні основного боргу, який згідно первинних платіжних документів був погашений з простроченням, обумовлює відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які (вимоги) мають похідний характер від головної вимоги.

За таких обставин, касаційна інстанція зазначає, що суди попередніх інстанцій, залишивши поза увагою вимоги статей 530, 610, 611, 612, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних договірних правовідносин, належним чином не з'ясували , як наслідок, не встановили наявності достатніх підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 53557,25 грн. пені, 61765,62 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 3494,70 грн.

Наведене унеможливлює для колегії суддів погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів частини 2 статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, наведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, підлягаючих до стягнення, з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України) та є підставою для часткового скасування рішення та постанови, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. у справі №925/1801/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 53557,25 грн. пені, 61765,62 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 3494,70 грн.

Справу №925/1801/15 передати на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення 53557,25 грн. пені, 61765,62 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 3494,70 грн. до Господарського суду Черкаської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець