ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 916/1469/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Казакова К.О. дов. від 10.10.2016відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"на рішенняГосподарського суду Одеської області від 29.06.2016та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№ 916/1469/16 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"доПриватного підприємства "Строїтель"простягнення 129602,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства "Строїтель" (далі - ПП "Строїтель") про стягнення 129602,56 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 (суддя Оборотова О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог ДП "Одеський морський торговельний порт" до ПП "Строїтель" про стягнення 129602,56 грн.

Рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій обґрунтовано нормами статей 22, 632, 853, 1166 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського суду України, керуючись якими суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем збитків з огляду на недоведеність позивачем невиконання відповідачем умов укладеного між ними договору від 05.06.2014 №КД-19038/1.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, статей 47,43 Господарського процесуального кодексу України, наголошує на тому, що заявлені ним до стягнення 129602,56 грн. отримані відповідачем в наслідок завищення вартості підрядних робіт, що підтверджується актом ревізії Державної фінансової інспекції в Одеській області, а отже набуті Приватним Підприємством "Строїтель" безпідставно та підлягають поверненню позивачу.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.06.2014 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (Замовник) та Приватним підприємством "Строїтель" (Підрядник) укладено договір №КД-19038, згідно з п. 1.1. якого Замовник доручає виконати та зобов'язується оплатити, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи по виконанню робочого проекту реконструкції гаражів-боксів автобази ДП "Одеський морський торговельний порт" інв. № 076759, відповідно до технічного завдання (Додаток №2 до даного договору).

Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт за даним договором згідно з Кошторисом (Додаток №1 до даного договору) складає - 238 367,09 грн., включаючи ПДВ 20% - 39 727,85 грн.

За положеннями п. 2.3 договору прийом та оплата товару здійснюється за актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписаний представниками Замовника і Підрядника.

Перерахунок коштів за виконані роботи здійснюється протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання двостороннього акту прийому-передачі виконаних робіт, передачі Замовнику Підрядником повного комплекту виконаної проектної документації і отримання відповідного рахунку від Підрядника (п. 2.4 договору).

Датою закінчення робіт вважається день підписання акта прийому-передачі виконаних робіт, підписаного представниками Замовника і Підрядника.

Згідно з п. 4.5. договору Підрядник гарантує звільнення Замовника від усіх документованих претензій, вимог, судових позовів тощо з боку третіх осіб, які можуть виникнути при виконанні договору внаслідок невиконання або неналежного виконання Підрядником та/або його субпідрядниками і субпостачальниками своїх зобов'язань за договором, а в разі виникнення таких, приймає на себе сплату збитків і витрат, що виникли у Замовника.

Відповідно до розділу 7 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № КД-19038 Приватним підприємством "Строїтель" були виконані підрядні роботи на загальну суму 238 367,09 грн., що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №19038/1 від 29.07.2014. Згаданий акт погоджено та підписано у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплений печатками підприємств.

Разом з цим, в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", проведеної Державною фінансовою інспекцією в Одеській області в IV кварталі 2015 року, виявлено, що Підрядником неправомірно завищено вартість виконаних робіт за договором № КД-19038/1. А саме, під час ревізії ДФІ в Одеській області, співставленням вартості виконаних робіт, які враховані ПП "Строїтель" в акті приймання-передачі виконаних робіт №19038/1 від 29.07.2014 з розробки робочого проекту реконструкції гаражів-боксів автобази Державного підприємства Одеський морський торговельний порт інв. № 076759, які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Газовий, 2 на загальну суму 238 367,09 грн. з ПДВ в порівнянні з вартістю робіт, врахованих субпідрядними організаціями в актах приймання-передачі на загальну суму 60 636,60 грн. та робіт виконаних власними силами Підрядника на загальну суму 48 127,90 грн. встановлено розбіжність вартості робіт.

Предмет спору у справі є вимога Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про стягнення з відповідача безпідставно набутих останнім 129602,56 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, ДП "Одеський морський торговельний порт" наголошує на безпідставному завищенні відповідачем вартості виконаних ним робіт, оскільки ПП "Строїтель" не було враховано п.п. 5.7. Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво (ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.08.2013 №374 та п. 2.10. Загальних вказівок зі застосування збірника цін на проектні роботи для капітального будівництва, затверджених постановою Державного комітету по будівництву СРСР від 02.02.1987 №21 зі змінами та доповненнями.

Такими діями, як вважає позивач, ПП "Строїтель" завдав Державному підприємству "Одеський морський торговельний порт" збитки на заявлену до стягнення суму.

Приписами статті 1212 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Верховним судом України у постановах від 17.06.2014 у справі №13/096-12 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14 наголошено на тому, що норма статті 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 05.06.2014 укладено договір підряду №КД-190/38. Пунктом 2.1 сторони погодили вартість робіт за даним договором, яка згідно з Кошторисом (Додаток №1 до даного договору) складає - 238 367,09 грн., включаючи ПДВ 20% - 39 727,85 грн. Актом приймання-передачі виконаних робіт №19038/1 від 29.07.2014 позивач прийняв виконання відповідачем робіт за договором № КД-19038 без жодних зауважень. Разом з тим апеляційний судом наголошено на тому, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт внесення сторонами змін до договору № КД-19038 від 05.06.2014 стосовно вартості виконаних робіт або доказів щодо визнання договору недійсним в зазначеній частині.

Отже, за встановлених судами обставин перерахування позивачем відповідачеві заявлених до стягнення коштів на підставі договору від 05.06.2014 № КД-190/38 у якості оплати виконання робіт за цим договором, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності правових підстав для задоволення позову та стягнення 129602,56 грн. як таких, що набуті відповідачем безпідставно.

Крім положень статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на норми статей 224, 225 Господарського кодексу України ти пункт 4.5. договору, відповідно до якого Підрядник гарантує звільнення Замовника від усіх документованих претензій, вимог, судових позовів тощо з боку третіх осіб, які можуть виникнути при виконанні договору внаслідок невиконання або неналежного виконання Підрядником та/або його субпідрядниками і субпостачальниками своїх зобов'язань за договором, а в разі виникнення таких, приймає на себе сплату збитків і витрат, що виникли у Замовника.

В підтвердження неналежного виконання ПП "Строїтель" своїх зобов'язань за договором від 05.06.2014 №КД-19038 ДП "Одеський торговий морський порт" надав акт ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" від 19.01.2016 №05-11/13, у якому зазначено, що Підрядником неправомірно завищено вартість виконаних робіт за договором № КД-19038/1.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією України відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією України як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що акт ревізії фінансово-господарської діяльності не є доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором та спричинення збитків позивачу, оскільки не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Крім акта ревізії від 19.01.2016 №05-11/13 в підтвердження завищення вартості робіт за договором від 05.06.2014 № КД-19038 державне підприємство посилається на п.п. 5.7. Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво (ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.08.2013 №374, які не були враховані ПП "Строїтель" при визначенні вартості виконаних робіт.

Відповідно до пункту 1.2 згаданого ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013 ці норми носять обов'язковий характер для будівництва, що здійснюється із залученням бюджетних коштів, коштів державних та комунальних підприємств, установ і організацій. Оскільки позивач є державним підприємством, застосування положень ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013 для нього є обов'язковим.

Отже саме на позивача покладено обов'язок контролю за відповідністю проектно-кошторисної документації вимогам ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013.

Проте позивач не надав судам попередніх інстанцій доказів щодо наявності об'єктивних причин, які завадили йому здійснити належним чином контроль за відповідністю проектно-кошторисної документації вимогам ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013 як на стадії підписання договору від 05.06.2014 №КД-19038, так і на стадії прийняття виконаних робіт.

З огляду на приписи статті 853 Цивільного кодексу України після прийняття робіт позивач втратив право посилатися на недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди, а згідно з положеннями частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє особу від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Враховуючи викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено обставин завищення відповідачем вартості виконаних робіт, а відтак, і не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Отже судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Згідно з приписами пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі №916/1469/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець