ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 910/935/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 (головуючий суддя Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)у справі№ 910/935/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря ГригоровичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку"треті особи 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інструментальний завод", 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 3) Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Поліс", 4) Українське товариство мисливців і рибалокпрозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину,за участю представників: позивачаОчеретяний М.І.,відповідачаБиковський О.І.,третьої особи-1не з'явились,третьої особи-2Фурман Р.В.,третьої особи-3не з'явились,третьої особи-4не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/935/16 позов задоволено повністю: застосовано наслідки нікчемності договору відступлення права вимоги № Ф-20/15 від 07.09.2015, а саме: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" повернути Публічному акціонерному товариству "Банк "Національні інвестиції" документи, отримані згідно з актом приймання-передачі документації від 07.09.2015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/935/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема п. 1 ч. 5 ст. 36, п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 215, 216, 1066, 1074 ЦК України, ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги здійснено передачу відповідачу майнових прав вимоги шляхом заміни банку на позичальника, що мало на меті перерахування коштів з рахунку відповідача та уникнення ризиків незадоволення вимог відповідача за договором банківського рахунка та надання відповідачу переваг (пільг) перед іншими кредиторами позивача.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники учасників судового процесу, крім третьої особи-2, не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника третьої особи-2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 07.09.2015 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № Ф-20/15 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору сторони здійснюють заміну кредитора у зобов'язанні шляхом передання первісним кредитором своїх прав кредитору за правочином відступлення права вимоги, а саме: первісний кредитор відступає (передає) кредитору, а кредитор набуває право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями за кредитним договором та договорами забезпечення і сплачує первісному кредитору за набуття права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9. договору.

Договором визначено, що під кредитним договором розуміється договір, укладений між первісним кредитором та боржником про надання кредиту боржнику, а саме: кредитний договір № 366-13ЦВ від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інструментальний завод", з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеними станом на день укладення договору відступлення права вимоги.

Під договорами забезпечення розуміються договори, що укладені в забезпечення зобов'язань боржника за кредитним договором, а саме:

- договір іпотеки, посвідчений 19.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1140, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інструментальний завод", з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеними станом на день укладення договору відступлення права вимоги;

- договір застави, посвідчений 08.11.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лідобардовою І.І., зареєстрований в реєстрі за № 2803, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інструментальний завод", з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеними станом на день укладення договору відступлення права вимоги;

- договір застави обладнання № 366-13ЦВ від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інструментальний завод", з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеними станом на день укладення договору відступлення права вимоги.

Згідно з п. 2.3 договору загальний розмір заборгованості боржника, яка виникла та існує на дату укладення цього договору, право вимоги якої відступається первісним кредитором новому кредитору згідно з цим договором, складає сума 1.467.753,07 грн.

Відповідно до п. 2.4 договору права вимоги за договорами забезпечення, вказаними в п. 2.2 цього договору, переходять до кредитора без плати будь-якого характеру.

Пунктом 3.9 договору передбачено, що ціна договору, визначена за домовленістю сторін, складає суму грошових коштів в національній валюті України у розмірі 1.467.753,07 грн. та дорівнює сумі заборгованості боржника на дату укладення цього договору.

Актом приймання-передачі документації від 07.09.2015 позивач передав, а відповідач отримав документи на підтвердження права вимоги, а саме вищевказані договори з усіма додатками та додатковими угодами до них.

Актом заміни кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги) від 07.09.2015 сторони підтвердили, що 07.09.2015 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого право вимоги за кредитним договором № 366-13ЦВ від 08.11.2013, договором іпотеки, посвідченим 19.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1140; договором застави, посвідченим 08.11.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лідобардовою І.І., зареєстрованим в реєстрі за № 2803, та договором застави обладнання № 366-13ЦВ від 08.11.2013, з усіма додатками та додатковими угодами до вказаних договорів, перейшло від кредитора до нового кредитора.

Також 07.09.2015 між сторонами укладено договір відступлення права вимоги за договором застави, посвідченим 08.11.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лідобардовою І.І. за реєстровим № 2803, та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченим 19.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., за реєстровим № 1140.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 № 172 на підставі постанови Правління Національного банку України № 613 від 17.09.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних" з 18.09.2015 у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Національні інвестиції" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" призначено Волощука Ігоря Григоровича.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього закону і нормативно-правових актів Фонду.

Постановою Правління Національного банку України № 853 від 01.12.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 214 від 02.12.2015 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Відповідно до положень ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

В межах реалізації зазначеного права уповноваженою особою Фонду для здійснення перевірки з питань діяльності банку надано Наказ №51-ос від 16.10.2015 тимчасової адміністрації "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" та протокол від 16.10.2015 комісії з перевірки правочинів (інших договорів), якими, серед іншого, визнано нікчемним договір відступлення права вимоги № Ф-20/15 від 07.09.2015.

Позивач вказує, що відповідач на час укладення договору відступлення права вимоги № Ф-20/15 від 07.09.2015 був кредитором банку за відповідним договором банківського рахунку № 8800. Умови договору відступлення, укладеного між банком та відповідачем, передбачають передачу відповідачу, який є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, що надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами.

У зв'язку із цим позивач стверджує, що окремому кредитору було передано майно (майнові права вимоги) банку, через що ним отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, а тому договір відступлення права вимоги №Ф-20/15 від 07.09.2015 в силу 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемним.

Враховуючи вищенаведене, позивачем заявлено вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, а саме про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи, отримані згідно з актом приймання-передачі документації від 07.09.2015.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Частини 2-4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на день прийняття рішення) передбачають, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

При цьому позовні вимоги позивача мотивовані пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, коли банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Як встановлено судами, до укладення договору про відступлення права вимоги № Ф-20/15 від 07.09.2015 між позивачем та відповідачем 28.09.2011 був укладений договір № 8800 банківського рахунку, за яким позивач відкрив відповідачу рахунок № 265073018800.

07.09.2015 на рахунок відповідача № 265073018800, відкритий у АТ "Банк "Національні Інвестиції", надійшло 1.516.000,00 грн., з яких: 500.000,00 грн. з рахунку Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР) №2600530112997, відкритого у АТ "Банк "Національні інвестиції", призначення платежу: "Розміщення грошових коштів зг. дог. залучення грош. коштів із зобов'язанням повернення № 11-02/15 від 07.09.2015 Без ПДВ"; 1.016.000,00 грн. з рахунку ПрАТ "СК "МЕГА-ПОЛІС" № 265013014097, відкритого у АТ "Банк "Національні Інвестиції", з призначенням платежу "Розміщення грошових коштів зг. дог. №11-01/15 від 07.09.15 Без ПДВ".

Отже станом на 07.09.2015, тобто на час укладення договору відступлення права вимоги, на рахунку відповідача обліковувались кошти у розмірі 1.516.000,00 грн.

07.09.2015 з рахунку відповідача № 265073018800 було списано на рахунок банку №3739999003 суму коштів, що склала 1.467.753,07 грн., з призначенням платежу "Оплата за відступлення права вимоги зг. договору відступлення права вимоги №Ф-20/15 від 07.09.2015". Залишок коштів на рахунку відповідача станом на 07.09.2015 складав 21,73 грн., що підтверджується довідкою банку № 978/03-1 від 16.02.2016.

Таким чином відповідач оплатив відступлені на його користь права вимоги і тим самим повністю погасив заборгованість ТОВ "Інструментальний завод" за кредитним договором від 08.11.2013 № 366-13ЦВ перед банком.

Позивач зазначає, що умови договору відступлення передбачають передачу відповідачу, який є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, що надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з такого.

Частинами 1, 2 статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (п. 1.24 ч. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Водночас у пункті 5-4 статті 2 даного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під поняттям "кредитор" розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Між позивачем та відповідачем виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору № 8800 банківського рахунка від 28.09.2011, які носять майново-грошовий характер.

Водночас пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Враховуючи наведене, місцевий суд відзначив, що вимоги кредиторів, в тому числі відповідача, в силу приписів наведеної вище норми Закону не можуть бути виконані позивачем у зв'язку із запровадженням у останнього тимчасової адміністрації. Відтак у зв'язку із запровадженням у позивача тимчасової адміністрації та початку ліквідації вимоги відповідача за договором банківського рахунка могли бути задоволені виключно у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги здійснено передачу відповідачу майнових прав вимоги шляхом заміни банку на позичальника, що мало на меті перерахування коштів з рахунка відповідача та уникнення ризиків незадоволення вимог відповідача за договором банківського рахунка та надання відповідачу переваг (пільг) перед іншими кредиторами позивача.

Однак колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з п. 5.1 Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національні та іноземних валютах", затвердженою постановою Національного банку України № 492 від 12.11.2003, за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та законодавства України.

Враховуючи вказані норми законодавства, відповідач мав право до 17.09.2015, тобто до введення у банку позивача тимчасової адміністрації, вільно розпоряджатися своїми власними коштами на своєму поточному рахунку, зокрема зняти гроші з поточного рахунка банку чи здійснити переказ коштів на користь третіх осіб, чи розпоряджатися коштами на свій власний розсуд.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, банк ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій не заявляв про неможливість списання 07.09.2015 коштів з рахунка відповідача на користь банку через фактичну відсутність коштів чи за інших об'єктивних обставин та зарахування їх на користь банку (відповідно, банк не подавав і доказів існування таких обставин).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що внаслідок укладення спірного договору банк не прийняв на себе жодних зобов'язань, не зазнав несприятливих наслідків, таких як погіршення фінансового стану банку або зниження його платоспроможності, оскільки грошові кошти з банку виведені не були, а за їх рахунок було здійснено погашення зобов'язань за кредитним договором в сумі заборгованості позичальника; на відповідну суму зменшились і зобов'язання банку перед відповідачем за поточним рахунком (в т. ч. після введення в банку тимчасової адміністрації). При цьому колегія суддів бере до уваги встановлену попередніми судовими інстанціями обставину, що як раз після введення в банку тимчасової адміністрації вказаний вище поточний рахунок відповідача був закритий за наявності на ньому балансового залишку в сумі 21,73 грн. А з наведеного випливає, що на час введення в банку тимчасової адміністрації відповідач став кредитором банку саме на цю суму, а згодом взагалі втратив такий правовий статус через відсутність вимог до банку. Фінансові операції, вчинені на виконання спірної угоди, за фінансовим балансом банку призвели одночасно як до зменшення його активів (наданих у кредит коштів), так і до збільшення пасивів банку на відповідну суму.

Щодо посилань банку і суду першої інстанції на те, що кошти на оплату спірного правочину надійшли на користь відповідача з рахунків третіх осіб (в т. ч. у зв'язку із закриттям ними депозитів у банку), колегія суддів відзначає таке. По-перше, позивачем не доведена неправомірність закриття третіми особами своїх депозитів з урахуванням презумпцій, встановлених ст. 1060 ЦК України. По-друге, правочини третіх осіб щодо перерахування власних коштів на рахунок відповідача не визнані недійсними у встановленому порядку. По-третє, банком не доведена неможливість здійснення таких операцій через неплатоспроможність банку на час їх виконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні Інвестиції" внаслідок укладення з відповідачем договору відступлення права вимоги №Ф-20/15 від 07.09.2015 не було надано переваги відповідачу щодо задоволення вимог за договором банківського рахунку, а тому підстави, передбачені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які свідчили б про нікчемність зазначеного вище правочину, відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Беручи до уваги відсутність підстав, які б свідчили про нікчемність договору відступлення права вимоги № Ф-20/15 від 07.09.2015, колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у справі № 910/935/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова