ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 910/869/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргууповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А.)на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 (суддя Головатюк Л.Д.)у справі№ 910/869/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини ВолодимирівнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,провизнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії,за участю представників: позивачаЛизуненко А.В.,відповідачане з'явились,третьої особиГерасименко Т.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі № 910/869/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" про визнання договору факторингу від 08.12.2014, договору відступлення права вимоги від 08.12.2014 № 2339 недійсними та зобов'язання повернути документи.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 4-3, 32 - 34 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги звіт про незалежну оцінку від 12.08.2015, не врахували того, що договір факторингу було укладено за заниженою вартістю, а також того, що до перевірки правочинів на предмет їх нікчемності не передбачено обов'язкового залучення аудитора.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (фактор) був укладений договір факторингу № 10 (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого клієнт продає (переуступає) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за кредитним договором № Р7 від 18.02.2008, укладеним між банком та фізичною особою ОСОБА_9, у сумі 2.277.153,86 грн.

Відповідно до пункту 2.1 договору фактор надає фінансування клієнту у сумі 22.771,54 грн. (без ПДВ), а клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

На виконання умов договору факторингу ПАТ "Український Бізнес Банк" передав ТОВ "Велес-Д" право вимоги (з усією документацією) за кредитним договором № Р7 від 18.02.2008, сума заборгованості позичальника за яким склала 2.277.153,86 грн., що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги від 08.12.2014 та актом прийому-передачі документів від 08.12.2014.

Також 08.12.2014 між ПАТ "Український Бізнес Банк" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Велес-Д" (новий іпотекодержатель) був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (далі - договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель приймає право вимоги за договором іпотеки від 18.02.2008 (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним між ПАТ "Український Бізнес Банк" та майновим поручителем - ОСОБА_10 в забезпечення вказаного кредитного договору.

Умови договору факторингу сторонами були виконані, передане право вимоги було оплачене, при цьому позивачем передано, а відповідачем прийнято документи, які стосуються кредитного договору та договору іпотеки, що є предметом договорів факторингу та договору відступлення. Внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна сторони у зобов'язанні, тобто новим кредитором став відповідач - ТОВ "Велес-Д".

Постановою Правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Укрбізнесбанк" - Бобчука І.П.

Постановою Правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк".

На підставі постанови Правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2015 прийнято Рішення № 87, яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" Білу І.В.

Частинами 1, 2, 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої І.В. від 30.11.2015 № 5 визнано нікчемними з моменту їх укладення договір факторингу від 08.12.2014 № 10 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 08.12.2014 з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відступлення права вимоги за заниженою вартістю, без проведення попередньої оцінки, з перевищенням наданих повноважень особи, що діяли від іменні банку).

09.12.2015 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 8387 про повернення позивачу всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь відповідача; надання позивачу інформації, яка стосується виконання боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) грошових зобов'язань на користь ТОВ "Велес-Д" відповідно до умов договорів факторингу, зокрема, договору факторингу № 10 від 08.12.2014; повернення позивачу оригіналів всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави, поруки тощо), додатків до них, та інших документів, пов'язаних з виконанням сторонами умов цього договору. Заявлені вимоги підлягали виконанню протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Однак ТОВ "Велес-Д" вимоги позивача не виконало, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір факторингу був вчинений з порушенням приписів чинного законодавства, а саме: відступлення права вимоги відбулось за заниженою вартістю на підставі підробленого протоколу від 07.11.2014 спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та Тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк". Крім того позивач стверджує, що договір від імені Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" підписано особою з перевищенням повноважень, а саме: одноособово без колегіального рішення правління банку У зв'язку з цим позивач вважає, що спірний договір факторингу містить ознаки нікчемності, визначені статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Одночасно позивач зазначає, що спірний правочин був забезпечений іпотекою, а тому укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки також є недійсними.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 вказаного Закону уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав: - банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; - банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як встановлено судами, внаслідок укладення спірного договору факторингу ПАТ "Український Бізнес Банк" відступило право вимоги виконання зобов'язань ОСОБА_9 на користь ТОВ "Велес-Д" у загальному розмірі 2.277.153,86 грн., а Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" було здійснено оплату коштів в сумі 22.771,54 грн. на користь ПАТ "УкрБізнесБанк" згідно з умовами договору.

Як свідчить зміст спірного договору та встановлені судами обставини справи, договір факторингу не є безоплатним, оскільки передача права вимоги до боржника передана в обмін на фінансування позивача в сумі 22.771,54 грн., які були сплачені відповідачем в повному обсязі.

Заборгованість фізичної особи ОСОБА_9 на момент укладення договору факторингу була віднесена до п'ятої категорії ризику та списана як безнадійна, що сторонами не заперечувалось.

Згідно з пунктом 2 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011 (який з 01.12.2015 втратив чинність на підставі постанови Правління Національного банку України від 27.10.2015 № 737, але був чинним на момент укладання спірних правочинів), банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість) відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість, яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів. При цьому, як передбачено п. 7 Порядку, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента.

Згідно з пунктом 1.5 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 25.01.2012 № 23, резерви за активами є спеціальними (оціночними) резервами, які зменшують балансову вартість активів і необхідність формування яких спричинена зменшенням корисності таких активів. Резерви за наданими фінансовими зобов'язаннями є забезпеченням їх виконання в майбутньому, що визнається в балансі банку як зобов'язання та свідчить про можливі втрати внаслідок вибуття ресурсів, пов'язаного з виконанням банком таких фінансових зобов'язань.

Відповідно до глави 2 вказаного Положення банк з метою формування резерву за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями здійснює оцінку ризиків таких активів/наданих фінансових зобов'язань, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання.

Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов'язання за такими категоріями якості: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною.

Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів/наданих фінансових зобов'язань, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.

Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.

Відповідно до даних, наведених у поданому позивачем звіті ТОВ "Ако-Експерт", кількість днів прострочення заборгованості боржника за кредитним договором (ОСОБА_9.) склала 1434 дні.

Колегія суддів погоджується з висновком судів, що списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву не припиняє існування вимоги банку до боржника, однак звертає увагу на те, що за правовою природою та метою формування відповідного резерву створення банком відповідного резерву фактично є забезпеченням виконання зобов'язання, а списання банком безнадійної заборгованості за рахунок такого резерву - задоволенням вимог банку, тобто відшкодуванням його втрат.

Таким чином подальше відступлення права вимоги за такою заборгованістю може здійснюватись банком за ціною, яка буде визначатись сторонами на основі принципу свободи договору, з урахуванням інтересів обох сторін правочину та за ціною, яка буде найбільш економічно доцільною для них з врахуванням всіх наявних та майбутніх ризиків для кожної з них.

З огляду на зазначене, суди підставно визнали недоведеними доводи позивача щодо невідповідності ціни права вимоги, яка визначена у спірному договорі, звичайним цінам, під якими чинне законодавство (підпункт 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) розуміє ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

На підтвердження доводів щодо продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" права вимоги за кредитним договором № Р7 від 18.02.2008 за заниженими цінами позивач посилається на звіт № 07-09/08-15/РД від 12.08.2015 оцінки ринкової вартості активів ПАТ "Укрбізнесбанк", згідно з яким ринкова вартість відступленого права вимоги становить 2.260.480,08 грн.

Колегія суддів відзначає, що згідно п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Пунктом 1.19 Положення про виведення неплатоспроспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 № 75, визначено порядок проведення аналізу договорів на предмет їх нікчемності.

Так, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право запланувати у кошторисі витрати, пов'язані зі здійсненням тимчасової адміністрації, витрати на залучення аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, та інвентаризації банківських активів.

У разі необхідності залучення аудитора (ів) для неплатоспроможного банку та оплати їх послуг уповноважена особа Фонду після затвердження виконавчою дирекцією Фонду кошторису витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, вносить на розгляд виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Положення зміни до такого кошторису разом з кандидатурами аудитора(ів).

За умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов'язаних із залученням до роботи аудитора(ів), виконавча дирекція Фонду може прийняти рішення про надання цільової позики на оплату таких витрат банку за рахунок коштів Фонду.

Таким чином згідно з вказаним Положенням для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними, передбачено залучення аудитора, який у своїй діяльності керується Законом України "Про аудиторську діяльність".

Як встановлено судами, уповноважена особа Фонду не проводила аудиторський аналіз договорів факторингу, у тому числі, спірного договору, як це передбачено пунктом 1.19. Положення, а замість цього звернулась до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Ако Експерт", який у своїй діяльності керується Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України", відповідно до якого оцінка майна, майнових прав - це визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 цього ж Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, що мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що висновки спеціалістів з відповідних питань, в тому числі і висновки, зроблені на підставі проведеної за замовленням позивача оцінки вартості права вимоги, які надані поза межами проведення судової експертизи, не є експертними і можуть слугувати підставою для призначення судової експертизи.

Враховуючи наведене, Київським апеляційним господарським судом з метою встановлення дійсної ринкової вартості права вимоги за кредитним договором № Р7 від 18.02.2008 та її відповідності ціні, яка визначена сторонами у спірному договорі факторингу, було призначено у справі судово-економічну експертизу.

Однак призначена у справі судова експертиза не була проведена у зв'язку із тим, що на даний час в реєстрі відсутні методики щодо встановлення ринкової вартості активів (прав вимоги за кредитними договорами), про що повідомлено суд листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №12211-16 від 29.07.2016.

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні будь-які інші належні докази, які підтверджували б достовірність даних, вказаних суб'єктом оціночної діяльності у поданому позивачем звіті про незалежну оцінку прав вимоги, беручи до уваги відсутність методики визначення вартості такого виду майна, суди обґрунтовано не прийняли поданий позивачем Звіт про незалежну оцінку права вимоги банку в якості належного доказу на підтвердження дійсної ринкової вартості права вимоги за кредитним договором, переданого відповідачу згідно зі спірним договором факторингу.

Інших доказів, які б підтверджували ринкову вартість права вимоги заборгованості, яка була віднесена банком до безнадійної, як і доказів, які б свідчили про те, що визначена у спірному договорі факторингу вартість вимоги є заниженою, позивачем до суду не надано.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком судів щодо необґрунтованості доводів позивача про вчинення відступлення права вимоги за спірним договором факторингу за заниженими цінами.

Судами також встановлено, що 15.05.2015 до органів МВС України було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, - складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 22.10.2015 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050500001167 від 09.06.2015, закрито у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб ПАТ "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення. У вказаній постанові зазначено, що в результаті досудового розслідування не підтвердився факт внесення неправдивих даних в офіційний документ.

Враховуючи викладене, твердження позивача про внесення неправдивих даних до протоколу спільного засідання комітету Управління активами і пасивами та Тарифного комітету Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 є недоведеними.

Щодо тверджень позивача про укладення договору факторингу головою Правління ПАТ "Український бізнес банк" Оксенюком С.Г з перевищенням повноважень судами встановлено таке.

Відповідно до пункту 9.9 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" голова Правління має право самостійно (без попереднього або додаткового погодження з органами управління банку) приймати рішення про укладення (в тому числі, укладати або делегувати іншим особам право укладати) будь-яких угод/договорів, крім випадків, коли прийняття рішення про укладення певних угод/договорів віднесено цим статутом до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів акціонерів.

Згідно з підпунктом 17 пункту 8.2.1 Статуту ПАТ "Укрбізнесбанк" до виключної компетенції Спостережної ради Публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пункт 12.1 Статуту визначає, що значний правочин - це правочин, учинений банком, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10-ть (десять) і більше відсотків вартості активів банка, за даними останньої річної фінансової звітності.

Відповідачем надана інформація щодо вартості активів банку станом на 01.01.2014, яка становила 577.096.161,28 грн.

Враховуючи вказану вартість активів, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірний договір факторингу не є значним правочином в розумінні пункту 12.1 Статуту позивача, оскільки сума, що є його предметом, складає менше як10 (десять) відсотків вартості активів банку.

Відтак суди підставно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання спірних правочинів недійсними.

З огляду на той факт, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи, передані за спірним договором факторингу, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору факторингу, позовні вимоги в цій частині також правомірно не були задоволені судами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/869/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова