ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 903/152/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс"на рішеннягосподарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. (судді: Сур'як О.Г., Бондарєв С.В., Костюк С.В.)та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р. (судді: Сініцина Л.М., Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.)у справі№903/152/16 господарського суду Волинської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс"простягнення 233 224 грн. 78 коп.за участю представників: від позивачаХрамов Я.М., довіреність №6 від 01.01.2016 р. від відповідачаВолков І.М., довіреність №25 від 11.11.2016 р. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі №903/152/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р., задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс" про стягнення страхового відшкодування. Стягнуто з відповідача на користь позивача 233 224 грн. 78 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

За висновками попередніх судових інстанцій позивач має законні підстави отримати від відповідача суму понесених витрат з відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини водія, який перебував у трудових відносинах з відповідачем та керував автомобілем, що знаходився у володінні та користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс".

Не погодившись з судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди винний у її вчиненні водій не виконував трудових обов'язків, а самовільно взяв автомобіль відповідача для власних потреб.

Крім того, на думку відповідача, позивач не міг здійснити виплату страхового відшкодування шляхом заліку зустрічних однорідних вимог із застрахованою особою.

За протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.10.2016 р. справу №903/152/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі), суддів: Карабаня В.Я., Корнілової Ж.О., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.11.2016 р.

В поданій касаційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за свою ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норми вказаної статті та з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

До початку судового розгляду представник позивача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 21.11.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем було відшкодовано страхувальнику шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який перебував в трудових відносинах з відповідачем та керував автомобілем останнього.

Зважаючи на це, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогою відшкодувати виплачене ним страхове відшкодування в розмірі 233 224 грн. 78 коп. (296 520 грн. 78 коп. - 13 296 грн. 00 коп. франшизи - 50 000 грн. 00 коп. ліміту за полісом застрахованої особи), що підтверджується страховим актом №100888 від 18.07.2013 р., копією калькуляції/заключення №79896 від 10.06.2013 р. та ремонтної калькуляції №170 від 26.07.2013 р.

При цьому, позивач зазначив, що за домовленістю між ним та застрахованою особою страхове відшкодування було здійснено шляхом зарахування в рахунок заборгованості з оплати страхової премії, про що було складено відповідний акт заліку взаємних вимог.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав, вказавши на те, що під час дорожньо-транспортної пригоди водій, винний у його вчиненні, не виконував трудових обов'язків.

Крім того, на думку відповідача, акт взаємозаліку не є належним та допустимим доказом підтвердження факту здійснення позивачем відповідного страхового відшкодування.

З аналізу правовідносин, що склались між сторонами, вбачається, що при вирішення спору, який є предметом розгляду в судовій справі №903/152/16, господарські суди попередніх інстанцій повинні були керуватись наступним.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Отже, страховик, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього право вимоги до страховика, який застрахував відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Поряд з цим, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, керуючись наведеними правовими нормами, вирішуючи спір у даній судовій справі господарські суди визнали, що позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги відшкодування заподіяної шкоди.

При цьому, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що відповідна шкода має бути відшкодована саме відповідачем, і як роботодавцем особи винної в її заподіянні, і як володільцем автомобіля, яким дана особа керувала.

Доводи відповідача про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди винний у її вчиненні водій не виконував трудових обов'язків, а самовільно взяв автомобіль відповідача для власних потреб, судовими інстанціями було відхилено з підстав їх недоведеності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками місцевого та апеляційного господарських судів, вважає їх законними та обґрунтованими.

Крім того,судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що правовідносини між позивачем та застрахованою ним особою, як між страховиком та страхувальником, зокрема, щодо дотримання передбаченого договором порядку здійснення страхового відшкодування, не є предметом розгляду в даній судовій справі.

Отже, зважаючи на те, що господарськими судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень.

В свою чергу, заперечення, викладені скаржником в його касаційній скарзі, відхиляються судовою колегією Вищого господарського суду України як такі, що стосуються виключно переоцінки наявних у справі доказів, що виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції. Крім того, дані твердження вже були досліджені, оцінені та вмотивовано відхилені господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мустанг Транс" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р. та рішення господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі №903/152/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Ж.О. Корнілова