ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 920/927/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 р.у справі № 920/927/14 господарського суду Сумської області

за позовомКоровинського сільського споживчого товариства

до проКоровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області визнання права власності на нерухоме майно

за участю представників:

ГПУ - Савицька О.В.;

Коровинського сільського споживчого товариства - не з'явилися;

Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області - не з'явилися;

встановила:

Коровинське сільське споживче товариство звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області та просило суд визнати за ним за набувальною давністю право власності на нежиле приміщення № 1 (магазин Універмаг), яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літ. А-2.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що, починаючи з 1970 року, та на момент звернення до господарського суду з даним позовом, він відкрито і безперервно володів та користувався спірним майном. Спірне майно знаходилось у нього на балансі (а.с.2-6, 58-59).

Відповідач у справі - Коровинська сільська рада Недригайлівського району Сумської області у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог не заперечує (а.с.44).

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.06.2014 р. позов задоволено повністю (а.с.68-70).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, протягом більше десяти років та на момент звернення до господарського суду з даним позовом відкрито, добросовісно володів та продовжує володіти спірною будівлею, інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України розповсюджуються на цивільні відносини за даним спором, зважаючи на п. п. 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, отже, існують підстави для визнання за позивачем права власності на відповідне приміщення за набувальною давністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 р. рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2014 р. залишено без змін (а.с.156-162).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.178-180).

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач просив суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщення № 1 (магазин Універмаг) площею 855,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літера А-2 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вказане приміщення було введено в експлуатацію з 1970 р., знаходиться у нього на балансі та він більше 40 років, як єдиний фактичний володілець, відкрито, безперешкодно користується цим майном, утримує його в належному стані, проводить поточні та капітальні ремонти.

При цьому, позивач зазначає, що, зважаючи на відсутність у нього свідоцтва на право власності на спірне майно чи його дублікату, виданого органом місцевого самоврядування, яке відповідно до п. 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2005 р. № 868 є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація, він не має можливості звернутися до органу державної реєстрації прав для реєстрації свого права власності на спірне майно.

Судами встановлено, що позивач 13.05.2014 р. листом № 24 звертався до відповідача з проханням визнати за ним право власності на спірне майно та видати свідоцтво на право власності, але листом № 302 від 14.05.2014 р. відповідач відмовив позивачу, з посиланням на те, що, у зв`язку з вступом у дію з 01.01.2013 р. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Коровинська сільська рада не має відповідних повноважень щодо прийняття відповідних рішень.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги, враховуючи наступне.

Так, в силу ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Виходячи з вказаного пункту Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якщо строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 р. (раніше ніж за три роки до набуття чинності Цивільним кодексом України), то в строк, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю зараховується лише період після 01 січня 2001 р., а тому, враховуючи встановлений ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України десятирічний строк набуття права власності на нерухоме майно, остання може застосовуватись лише після 01 січня 2011 р. Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 20.02.2008 р. у справі № 6-27245 св 07.

Судами встановлено, що позов у даній справі подано до господарського суду 30.05.2014 р., тобто з дотриманням вказаних положень чинного законодавства щодо періоду, в який може застосовуватись набувальна давність.

Виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного кодексу України підставами для визнання за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є наступні факти:

- добросовісне заволодіння особою чужим майном;

- відкритість володіння;

- безперервність володіння вказаним майном протягом 10 років.

При цьому, виходячи зі змісту цієї статті, особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень ст. 344 Цивільного кодексу України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа про заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном.

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому, від володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Судами встановлено, що після 01.01.2001 р. відповідач був добросовісним незаконним володільцем спірного майна, протягом більше ніж 10 років, відкрито та безперервно володів цим майном.

Крім того, відсутні докази реєстрації за позивачем речових прав на це майно відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України.

Спірне майно було введено в експлуатацію згідно з актом державного приймання спірного приміщення від 26.12.1972 р., затвердженого рішенням виконкому районної Ради депутатів трудящих від 26.12.1972 р., обліковувалось позивачем на балансі, що підтверджується витягами з Книг основних засобів, Інвентарним описом № 1 будівлі (споруди) станом на 30.11.2002 р., довідкою голови правління Коровинського ССТ.

За замовленням позивача Комунальним підприємством "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" складено технічний паспорт на будівлю магазину.

Відповідачем зазначено, що позивач здійснює торговельну діяльність у спірному приміщенні, яке знаходиться на землі, що належить Коровінській сільській раді, обслуговує мешканців села Коровинці, проводить поточні та капітальні ремонти приміщення, підтримує його в належному стані.

Також, судом встановлена відсутність даних щодо того, що заволодіння позивачем спірним майном відбулось внаслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.

Відкритість та безперервність володіння вказаним майном підтверджується вищенаведеними доказами щодо обліку вказаного майна на балансі позивача, здійсненням ним торговельної діяльності, виготовленням технічного паспорту, з яких вбачається, що позивач, володіючи протягом більш ніж 10 років спірним майном ставився до нього, як до свого, та не приховував факту володіння від інших осіб, вказане майно з його володіння не вибувало та він не вчиняв дій щодо повернення цього майна.

Сукупність вищезазначених обставин свідчать про добросовісність заволодіння, відкритость, безперервність, тривалість (понад десяти років) та безтитульність володіння позивачем спірним об'єктом, а отже, і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений об'єкт нерухомості на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Враховуючи зазначене, підстави для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2014 р., у даній справі відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 р. у справі № 920/927/14 залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.