ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/9666/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргудочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову та на рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року господарського суду міста Києва від 19.05.2015 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"додочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 4 980,00 грн.,в судовому засіданні взяли участь представники:

- від позивача:Лисенко С.І.,- від відповідача:Шегера І.П.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України") про стягнення 3501,08 грн. основного боргу, 630,19 грн. пені, 245,08 грн. - 7% штрафу, 315,58 грн. -3 % річних та 288,27 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу №255-К/94-234-у від 13.10.2010 року щодо оплати вартості отриманої за цим договором продукції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 3501,08 грн. основного боргу, 315,38 грн. - 3% річних, 288,27 грн. інфляційних втрат та 1505,89 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий, судді: Мальченко А.О., Суховий В.Г.) рішення місцевого господарського суду від 19.05.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13,07.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.10.2015 року.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.10.2010 року між ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз" (продавець) та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №255-К/94-234-у, відповідно до умов якого продавець зобов"язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві запасні частини і матеріали (далі - продукція), відповідно до специфікації, яка є невід"ємною частиною цього договору, а покупець зобов"язується прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п.3.1, п.3.2 договору, ціна продукції визначена у специфікації; загальна сума договору становить 3501,08 грн.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору 13.10.2010 року позивач передав, а відповідач отримав продукцію, визначену у специфікації, на загальну суму 3501,08 грн., що підтверджується видатковими накладними, проте відповідач вартість отриманої продукції не оплатив, у зв"язку з чим виникла заборгованість.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Отже, враховуючи приписи зазначених вище статей, суди попередніх інстанцій встановивши, що покупцем не було здійснено оплату вартості отриманої за договором продукції, обов"язок якого виник з моменту отримання товару за видатковими накладними - 13.10.2010 року, дійшли вірного висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу №255-К/94-234-у від 13.10.2010 року суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги про стягнення 3501,08 грн. основного боргу, 315,38 грн. - 3% річних, 288,27 грн. інфляційних втрат, як складової загальної суми боргу. При цьому, суди виходили з того, що по вказаним позовним вимогам позовна давність не спливла, оскільки сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2012 року, який і перервав позовну давність по наявній у відповідача заборгованості за цим договором.

Втім, з такими висновками попередніх інстанцій, колегія суддів повністю не може погодитись, оскільки вони зроблені без врахування всіх обставин справи в сукупності та надання цим обставинам належної юридичної оцінки, зокрема суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що акт звірки взаєморозрахунків від 01.10.2012 року підписані сторонами на загальну суму 1091584,19 грн. і не містять посилання на договір 255-К/94-234-у від 13.10.2010 року.

У зв"язку з цим, суди не з'ясували та не встановили чи цей акт є доказом визнання заборгованості саме за названим договором в сумі, щодо якої виник спір, адже акт звірки розрахунків як акт, яким визнається борг іншою стороною, має підтверджувати наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Не дослідження та не встановлення судами попередніх інстанцій вказаних вище обставин, вплинуло на правильність висновку про переривання позовної давності щодо суми заборгованості, відносно якої виник спір, у зв"язку з чим колегія суддів вважає передчасним висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми заборгованості у розмірі 3501,08 грн.

Є передчасними висновки попередніх судових інстанцій і в частині позовних вимог про стягнення 315,38 грн. - 3% річних, 288,27 грн. інфляційних втрат, оскільки судами при вирішенні спору щодо вказаних позовних вимог не було враховано те, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора, а відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Встановлення та дослідження зазначених вище обставин має істотне значення для правильного вирішення даного спору і їх неврахування призвело до передчасних висновків судами попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до приписів частини 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку, при необхідності призначити відповідну судову експертизу і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року у справі №910/9666/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова