ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/7276/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.07.2015у справі№ 910/7276/15-г Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Київської міської ради, 2) Центрального парку культури і відпочинку Департаменту культури Київської міської державної адміністраціїдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Лідер"простягнення 391 339, 28 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивача-1Рог О.В.- - позивача-2не з'явився- - відповідачаКиреєв О.М. - Генеральної прокуратури УкраїниОнуфрієнко М.В.

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Центрального парку культури і відпочинку Департаменту культури Київської міської державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер", в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 391 339, 28 грн., з яких 289 270, 97 грн. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексації, 54 967, 42 грн. орендної плати за фактичне користування майном, 42 289, 73 грн. пені, 4 811, 16 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (головуючий Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер" на користь Центрального парку культури і відпочинку м. Києва 344 238 грн. 39 коп. суму основного боргу, 31 768 грн. 58 коп. пені, 4 811 грн. 16 коп. - 3 % річних. В іншій частині позові - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер" в доход державного бюджету України 7 616 грн. 36 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати в частині стягнення орендної плати за період з 10.11.2014 по 31.12.2014 у розмірі 90 929, 09 грн.

Київська міська рада, Центральний парк культури і відпочинку Департаменту культури Київської міської державної адміністрації не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Центральний парк культури і відпочинку Департаменту культури Київської міської державної адміністрації не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.05.2001 між Центральним парком культури і відпочинку м. Києва, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер", як орендарем, було укладено договір оренди майнового комплексу "Зелений театр", за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київради № 295/1272 від 27.04.2001 передає, а орендар приймає в оренду майновий комплекс Зеленого театру, вартість якого визначена експертним шляхом і складає 297 200 грн., згідно зі звітом виконаним ДКП НДІСЕП від 31.01.2001, що розташований на Парковій дорозі в Печерському районі, загальною площею 3 169 кв. м, для створення культурно-розважального центру (відновлення функціонування театру і ресторану, проведення різнопланових концертних, презентаційних та розважальних заходів та влаштування автостоянки) (а.с.16-19).

Факт передачі в оренду майнового комплексу підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 14.05.2001 (а.с.20) і сторонами не заперечується.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2014, яке набрало законної сили, у справі № 5011-75/9720-2012 договір оренди від 07.05.2001 розірвано та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер" повернути майновий комплекс "Зелений театр" Центральному парку культури і відпочинку міста Києва (а.с.21-25). Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про істотне порушення орендарем умов договору оренди.

До матеріалів справи залучено акт до договору від 07.05.2001 про повернення майнового комплексу з оренди від 19.12.2014, який підписаний сторонами.

В своєму позові прокурор послався на те, що відповідач, як орендар за договором оренди, неналежним чином виконав свої зобов'язання в частині своєчасної та повної сплати орендної плати за період з 10.06.2014 по 10.11.2014, що стало підставою для звернення прокурором до суду з позовом про стягнення з відповідача 289 270, 97 грн. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексації, 54 967, 42 грн. орендної плати за фактичне користування майном, 42 289, 73 грн. пені, 4 811, 16 грн. 3 % річних.

Задовольняючи частково позов прокурора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування орендованим майном, а також передбаченої пунктом 5.2. договору відповідальності за прострочення сплати орендної плати у вигляді пені та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

У своєму відзиві на позов (а.с.50-52) відповідач, серед іншого, посилався на те, що він неодноразово звертався до позивача, як до орендодавця майна, з пропозицією розірвати договір оренди та повернути майно з оренди починаючи з жовтня 2014 року, що підтверджується листом відповідача № 20/10/2014-1 від 20.10.2014. Даний лист отримано позивачем 24.10.2014, що підтверджується повідомленням підприємства поштового зв'язку про вручення. Враховуючи бездіяльність позивача, відповідач посилається на те, що він був вимушений повторно звертався з вимогою за вих. № 10/11/2014-1 від 10.11.2014 про оформлення акта повернення з оренди майнового комплексу "Зелений театр" (лист отримано позивачем 13.11.2014, що підтверджується повідомленням підприємства поштового зв'язку про вручення). Проте, звернення відповідача з цього приводу залишені позивачем без реагування. Відповідні листи відповідача та докази їх направлення останньому залучені до матеріалів справи (а.с.53-56).

Зазначені документи, які стосуються даного судового спору в установленому законом порядку не досліджені і їм не надано правової оцінки. Тексти судових рішень першої та апеляційної інстанції на містять ніяких даних щодо встановлення фактів, на які посилається відповідач та надання правової оцінки та доказам, якими він обґрунтовує свої заперечення проти позову.

Також слід звернути увагу на наступне:

В своєму позові позивач зазначає що фактично майновій комплекс було повернуто йому у грудні 2014 року, що підтверджується актом про повернення майна, складеним 19.12.2014 та підписаним з боку позивача 31.12.2014. На підставі викладеного позивач просить стягнути орендну плату за фактичне користування за "грудень 2014 року". (а.с.9) В розрахунку заборгованості позивача в графі " період" зазначено " грудень 2014 р." (а.с. 33) Водночас в рішенні суду першої інстанції зазначено, що орендна плата стягується за період з 10 листопада по 19 грудня 2014 року (а.с.99). Суд апеляційної інстанції, залишаючи це рішення без змін, зазначив іншу дату фактичного повернення майнового комплексу, а саме - 31 грудня 2014 року (а.с.126). Отже суди попередніх інстанції при вирішення питання щодо стягнення орендної плати за фактичне користування не дослідили належним чином обставин справи щодо періоду нарахування заборгованості.

Рахунки фактури № СФ-32 за листопад та СФ-38 за грудень 2014 року, на які послався суд першої інстанції, до матеріалів справи не залучені. В додатках до позовної заяви ці документи не зазначені (а.с.6).

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В пункті 2 постанови № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідач у своєму відзиві на позов, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог прокурора, посилався на статті 613, 616 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Статтею 616 ЦК України, яка визначає правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора, передбачено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Наведеними положеннями цивільного законодавства відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову та посилається на те, що майновій комплекс було повернуто із затримкою саме в зв'язку із бездіяльністю орендодавця щодо прийняття майна з оренди.

Рішення судів попередніх інстанцій не містять висновку щодо застосування до спірних правових відносин зазначених норм закону, хоча відповідач посилається на них, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог. Тексти судових рішень також не містять мотивів вирішення доводів та аргументів відповідача щодо суті спору.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Крім того, до матеріалів справи не залучено належним чином засвідченої копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер". Таким чином, судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не з'ясовано правовий статус відповідача у справі, як юридичної особи.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 у справі № 910/7276/15-г скасувати.

Справу № 910/7276/15-г направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова