ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/3612/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 25.03.2015 Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі№ 910/3612/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"до 1. Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" 3. Державного підприємства "Південна залізниця" 4. Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" 5. Державного підприємства "Одеська залізниця"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна адміністрація залізничного транспорту Українипровизнання недійсними кредитних договорівза участю представників сторін:

позивача: Рачок Н.М., дов. від 19.10.2015 № 5480

відповідача-1: Бершадська І.М., дов. від 14.01.2015 № 19/3-02/3

відповідача-2: Чуракова Н.М., дов. від 04.06.2015 № 1373-ню

відповідача-3: Басова А.В., дов. від 02.10.2015 № 817

відповідача-4: не з'явилися

відповідача-5: Нікогосян О.С., дов. від 12.04.2015 б/н

третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідачів: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.03.2015) до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", Державного підприємства "Південна залізниця", Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Державного підприємства "Одеська залізниця", у якому просило:

- визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 869/31/2 від 29.10.2014, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-західна залізниця" без застосування наслідків недійсності;

- визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 870/31/2 від 29.10.2014, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним підприємством "Південна залізниця" без застосування наслідків недійсності;

- визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 868/31/2 від 29.10.2014, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" без застосування наслідків недійсності;

- визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 871/31/2 від 29.10.2014, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним підприємством "Одеська залізниця" без застосування наслідків недійсності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/3612/15-г (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Куксова В.В., Ільєнок Т.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 910/3612/15-г, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2, 3 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки, на думку скаржника, оспорювані кредитні договори були укладені відповідачами без дотримання вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель", що є підставою їх недійсності.

До Вищого господарського суду України надійшли відзиви Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", Державного підприємства "Південна залізниця" та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на касаційну скаргу, у яких відповідачі просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

21.10.2015 до Вищого господарського суду України від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строків розгляду справи, яке мотивовано неможливістю забезпечити явку представника скаржника у судове засідання.

З огляду на визначені у ГПК повноваження Вищого господарського суду України як касаційної інстанції, враховуючи те, що у судове засідання касаційної інстанції з'явився уповноважений представник скаржника, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-4 та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-західна залізниця" було укладено кредитний договір № 869/31/2, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі 300000000,00 грн., а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

29.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним підприємством "Південна залізниця" було укладено кредитний договір № 870/31/2, за умовами якого банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі 300000000,00 грн., а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

29.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" було укладено кредитний договір № 868/31/2, згідно із яким банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі 200000000,00 грн., а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

29.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Державним підприємством "Одеська залізниця" було укладено кредитний договір № 871/31/2 відповідно до умов якого банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі 200000000,00 грн., а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Посилаючись на те, що при укладенні зазначених кредитних договорів відповідачами було допущено порушення діючого законодавства, оскільки залучення кредитних коштів здійснено відповідачами без дотримання обов'язкової процедури, встановленої Законом України "Про здійснення державних закупівель", що призвело до порушення інтересів позивача як банківської установи, оскільки позбавило його можливості прийняти участь у процедурі відбору кредитора, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулось до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсними вищевказані кредитні договори без застосування наслідків їх недійсності.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 809 залучення підприємством внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик) погоджується органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, листом № 6505/45/14-14 від 29.10.2014 Міністерство інфраструктури України погодило залучення відповідачами короткострокових кредитних ресурсів від ПАТ "Ощадбанк".

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.

Разом з тим, абз. 10 ч. 3 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги фінансових установ, в тому числі міжнародних фінансових організацій, пов'язані із залученням кредитних ресурсів та коштів до статутного капіталу замовником.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать, зокрема банки.

Як визначено п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту є фінансовою послугою.

Абзацом 18 частини першої статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

З огляду на наведені приписи законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на правовідносини відповідачів, пов'язані із укладенням оспорюваних кредитних договорів, дія Закону України "Про здійснення державних закупівель" не поширювалась.

Крім цього, позиція щодо можливості здійснювати закупівлю послуг фінансових установ, пов'язаних із залученням кредитних ресурсів, без проведення процедур закупівель (відповідно до абз. 10 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель") послідовно відображена і у листах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 3302-05/20724-07 від 20.08.2014 та № 3302-05/21320-07 від 02.07.2015.

Враховуючи, що на закупівлі послуг фінансових установ, пов'язані із залученням кредитних ресурсів замовником, дія Закону "Про здійснення державних закупівель" не поширюється, колегія суддів погоджується також і з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів у зв'язку із укладенням оспорюваних кредитних договорів, а доводи скаржника щодо позбавлення його можливості взяти участь у процедурі відбору кредитора спростовуються вищенаведеними обставинами та нормами законодавства.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанції на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 910/3612/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир