ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/29637/14-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 16.03.2015 Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015у справі№ 910/29637/14-гГосподарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп"до1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2. Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них" Шевченківського району міста Києвапровнесення змін до договору від 29.12.2011 № 54за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: Захарченко К.П., дов. від 29.12.2014;

відповідача-2: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі №910/29637/14-г (суддя - Смирнова Ю.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дикунська С.Я., судді - Алданова С.О., Коршун Н.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі №910/29637/14-г залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), ТОВ "Девілон Груп" (Орендар), Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них" Шевченківського району міста Києва (Балансоутримувач) 29.12.2011 укладений договір №54, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення загальною площею 22,00м2), яке знаходяться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, а саме: бульвар Т.Шевченка, підземний пішохідний перехід, станція метро "Університет", для змішаної торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами.

Сторони погодили, що договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 29.12.2011 до 27.12.2014 (п. 9.1 договору).

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

Пунктом 9.7 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено цим договором, такі дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.

Рішенням Київської міської ради "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" від 15.03.2012 № 198/7535, Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), тобто Орендодавець за договором, перейменоване в Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п. 2.13 рішення).

Позивач звернувся до відповідача-1 із заявою від 17.12.2014 №24 про внесення змін до договору № 54, до якої додав додаткову угоду про внесення змін до договору згідно якої, запропонував викласти п. 9.1 договору № 54 в наступній редакції: "Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з "29" грудня 2011 року до "29" грудня 2016 року".

Листом від 19.01.2015 № 062/07/19-436 відповідач-1 повідомив позивача та відповідача-2 про припинення 27.12.2014 договору № 54 в зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено та про необхідність передачі об'єкта оренди Орендодавцю по акту приймання-передачі.

Звертаючись з позовом про внесення змін до договору оренди № 54, позивач послався на те, що він є суб'єктом малого підприємництва, що підтверджується штатним розписом і даними фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва, а тому, у договір мають бути внесені зміни щодо подовження строку його дії з трьох років на п'ять, оскільки, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років. При цьому, як обґрунтовує позивач, в п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суди встановили, що договір № 54 не є новим договором, а фактично є новою редакцією договору оренди від 01.11.2008 №79-Т (копія угоди від 29.12.2011 про внесення змін до договору оренди від 01.11.2008 №79-Т), укладеного між ТОВ "Девілон Груп", Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них" Шевченківського району міста Києва.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Здійснюючи розгляд справи, місцевий господарський суд послався на те, що звертаючись до відповідача-1 із заявою про внесення змін до договору оренди № 54 в частині його істотної умови - терміну, позивачем направлено на адресу відповідача лише додаткову угоду та не додано звіт про оцінку об'єкта оренди.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однією з істотних умов договору оренди визначено термін, на який укладається договір та орендну плату.

В силу приписів ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

Пунктом 12.5 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 передбачено, що метою розгляду питання про зміну істотних умов договору оренди орендар подає заяву, три підписані ним примірники змін до договору та, у випадках, визначених законом, звіт про оцінку об'єкта оренди до Головного управління, райдержадміністрації або підприємства, яке є орендодавцем до закінчення строку дії договору.

Відповідно до пункту 12.4 зазначеного Положення, орендарю може бути відмовлено в зміні істотних умов договору оренди у випадку якщо: орендоване майно необхідне для власних потреб територіальної громади міста Києва; орендар не виконував або порушував умови договору оренди, в тому числі в частині своєчасної сплати орендної плати, цільового використання об'єкта; прийнято рішення про реконструкцію об'єкта нерухомості, у зв'язку з чим неможлива подальша експлуатація об'єкта оренди; об'єкт оренди включений до переліку об'єктів, які зарезервовані для розміщення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, організацій; прийнято рішення про включення об'єкта до переліку об'єктів майна, які не можуть бути об'єктами оренди; прийнято рішення про приватизацію об'єкта оренди.

Враховуючи підстави, за яких орендарю може бути відмовлено в зміні істотних умов договору оренди, неналежне оформлення заяви про зміни договору оренди, допущене позивачем, не є підставою для відмови у зміні істотних умов договору.

Разом з тим, відповідачем-1 відмовлено у зміні істотних умов договору, з посиланням на припинення договору оренди, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено (пункти 9.1, 9.4 договору), про що повідомлено позивача, з дотриманням строків, встановлених договором (п. 9.7 договору), що відповідає приписам ч. 1 ст. 651 ЦК України, якою встановлено, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, тому відсутні правові підстави для внесення змін у договір за рішенням суду.

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи позивача щодо автоматичного продовження договору оренди на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у зв'язку з тим, що термін дії договору №54 закінчився 27.12.2014, оскільки листом від 19.01.2015 № 062/07/19-439 відповідач-1 повідомив позивача про припинення договору оренди та необхідність повернення об'єкту оренди за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

За змістом пункту 5 Перехідних положень, його дія поширюється на договори, укладенні до набрання чинності цим законом (30.12.2009), тоді як договір № 54 укладений 29.12.2011.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін (ч. 1 ст. 17 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.12.2009 №1759-VI).

Судами встановлено, що перед укладанням договору оренди, а саме, 01.12.2011, вже після внесення змін у законодавство щодо терміну договору оренди, позивач звернувся до Головного управління комунальної власності міста Києва з листом від 01.12.2011 № 38, в якому просив продовжити дію договору оренди до 3 (трьох років), на умовах попередніх договорів оренди (договір оренди 01.11.2008 №79-Т) за адресою, зокрема, бульвар Т.Шевченка, підземний пішохідний перехід, станція метро "Університет", тобто на менший термін договору, запропонований позивачем і погоджений сторонами, тому визначений сторонами строк договору не може бути змінений в судовому порядку.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Орендар, користуючись правом, наданим наведеними нормами, запропонував менший термін дії договору, ніж встановлений ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а Орендодавець, підписавши договір, погодив таку пропозицію.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для внесення змін до договору за рішенням суду та правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

Матеріали справи свідчать про те, що попередніми господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на судову практику у справах №911/4466/13 Господарського суду Київської області та № 923/1453/13 Господарського суду Херсонської області, судовою колегією касаційної інстанції відхиляються, оскільки під час розгляду даної справи судами досліджувались та встановлювались обставини, пов'язані з укладанням договору № 54 (угода від 29.12.2011, договір від 01.11.2008 № 79-Т) та зміст листа позивача від 01.12.2011 № 38, а також наслідки оформлення таких документів у взаємозв'язку з вимогами Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", що є суттєвими для даного спору та впливають на правильність висновків, тоді як такі обставини не були встановлені у межах зазначених вище справ, а тому обставини справ не є аналогічними.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Згідно з п. 1 ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Девілон Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі №910/29637/14-г - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР