Постанова ВГСУ від 21.10.2015 року у справі №910/25106/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 910/25106/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивача відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) Прокоп'єв І.К. (дов. від 26.01.2015 р.) Олексіюк М.В. (дов. від 26.01.2015 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 р.у справі № 910/25106/14 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сап Україна"провизнання договору та додаткових угод недійсними

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" про визнання недійсною з моменту укладення Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. укладеної між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" з додатками; визнання недійсною додаткової угоди №1 від 17.07.2013 р. до Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. укладеної між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" з додатком; визнання недійсною додаткової угоди №2 від 10.02.2014 р. до Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. укладеної між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сап Україна".

Свої позовні вимоги Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" обґрунтовує наступним.

Так, позивач вказує на те, що в силу ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" від 24.05.2012 р. № 4851-VI ПАТ "Укргазвидобування" є замовником в розумінні Закону № 4851-VI та відповідно є суб'єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону.

Крім того зазначає, що всі закупівлі він здійснює за власні кошти, в силу ч. 3 ст. 2 Закону № 4851-VI, дія цього Закону розповсюджується на ПАТ "Укргазвидобування", у випадку здійснення ним закупівель товару (товарів), послуги (послуг), вартість яких дорівнює або перевищує 5 мільйонів гривень, а робіт - 10 мільйонів гривень.

Також, позивач наголошує, що п. 2.1 спірної угоди передбачено, що вартість програмного забезпечення становить 82192408,64 грн. разом з ПДВ (перевищує 5 мільйонів гривень), а в п. 4.3. спірної угоди визначено, що послуги з надання підтримки SAP Enterprise Support для Програмного забезпечення становить 18082329,00 грн. разом з ПДВ (перевищує 5 мільйонів гривень), а відтак в силу ст. 1 та ст. 2 Закону № 4851-VI на закупівлю програмного забезпечення та послуги з надання підтримки, передбачених угодою, розповсюджуються норми Закону №4851-VI та при закупівлі зазначеного програмного забезпечення та послуг мала бути проведена процедура закупівлі, передбачена цим Законом.

В своїй позовній заяві позивач зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №4851-VI замовники здійснюють закупівлі відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 р. № 2289-VI з урахуванням особливостей, визначених цим законом.

Разом з тим, позивач в своїй позовній заяві наголошує, що перед укладенням угоди №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. будь-яка з процедур закупівель із визначених в ч. 1 ст. 12 Закону №2289-VI не проводилася та відповідно інформація щодо проведення такої закупівлі не розміщувалася на сайті Уповноваженого органу відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №2289-VI.

Таким чином, при укладенні угоди № 7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. сторонами порушено норми Законів № 4851-VI та № 2289-VI щодо обов'язковості проведення процедур закупівель, передбачених цими Законами перед укладенням договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.15 р. у даній справі (колегія суддів у складі головуючого судді Грєхової О.А., суддів Пукшина Л.Г., Сташківа Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Коршун Н.М., суддів Алданової С.О., Дикунської С.Я.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.15 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Вимоги касаційної скарги скаржник, також, обґрунтовує порушенням судами попередніх інстанцій норм ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 р. №2289-VI, ст. 1, 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" та ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

У поясненнях по справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" додатково зауважує про обставини, які були враховані судами попередніх інстанцій, як докази.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сап Україна" надає пояснення по справі та просить у задоволення касаційної скарги відмовити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2015 р. касаційну скаргу у справі №910/25106/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 21.10.2015 р. представників сторони, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (Ліцензіат та/або замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САП Україна" (SAP) було укладено ліцензійну угоду та угоду про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/2013 (номер угоди був змінений на 7-ркп/7442/19-13 відповідно до додаткової угоди №2 від 10.02.2014 р.), за умовами якої SAP надає Ліцензіату майнові права на використання об'єкту інтелектуальної власності, а Ліцензіат приймає такі права на Використання Програмного забезпечення, документації та інших матеріалів SAP, Бази даних і Програмного забезпечення стороннього виробника в межах Території у тому вигляді, в якому ці умови визначені в ЗУУ та/або умовах використання. Права використання програмного забезпечення SAP надаються на умовах невиключної ліцензії. Під "Використанням" слід розуміти активацію технологічних властивостей Програмного забезпечення, завантаження, виконання, застосування, зберігання Програмного забезпечення та отримання доступу до нього, відображення інформації, отриманої в результаті використання таких можливостей або виконання будь-яких інших дій із Програмних забезпеченням відповідно до цілей, для яких воно призначене.

Предметом ліцензійної угоди від 29.03.2013 р. є надання позивачу майнових прав на використання об'єкту інтелектуальної власності (права використання програмного забезпечення SAP та/або ліцензії).

Відповідно до п. 2.1 ліцензійної угоди програмне забезпечення, для якого ліцензіату було надано ліцензію згідно з цією угодою, і пов'язаних з цим виплати складаються з компонентів, зазначених у додатку 1 і позначених як ліцензовані. Надання прав використання відбувається шляхом підписання акту приймання-передачі прав на використання програмного забезпечення SAP, якщо інше не передбачено самим актом. На дату складання угоди загальна сума оплати за надання прав на використання згідно з додатком 1 складає 68493673,87 грн., крім того ПДВ у розмірі 13698734,77 грн. Разом з ПДВ 82192408,64 грн. В тому числі:

- вартість фази 1 - 18606684,53 грн. з ПДВ. Дата передачі прав на використання 29.03.2013 р.;

- вартість фази 2 - 24680172,91 грн. з ПДВ. Дата передачі прав на використання 02.12.2013 р.;

- вартість фази 3 - 38905551,20 грн. з ПДВ. Дата передачі прав на використання 02.06.2014 р.

Пунктом 9 ліцензійної угоди від 29.03.2013 р. визначено, що ця угода та ліцензія набуває чинності в перший день, зазначений в цій угоді, і має лишатися чинною надалі, доки її дію не буде припинено в одному із випадків, зазначених в п. 9 вказаної угоди.

Вважаючи, що при укладенні Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. сторонами були порушені вимоги законодавства, позивач просив визнати таку угоду недійсною з моменту її укладення.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (як оспорюваного, так і нікчемного) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліцензійна угода від 29.03.2013 р. скріплена печатками обох контрагентів та підписана представниками обох сторін, а саме з боку ПАТ "Укргазвидобування" правочин підписано заступником голови правління ОСОБА_6, на підставі довіреності №2-3д від 27.12.2012 р., а з боку ТОВ "САП Україна" представниками ОСОБА_7 та ОСОБА_8, на підставі довіреності, виданої 03.12.2012 р.

Таким чином, керуючись приписами чинного законодавства України, судами попередніх інстанцій було зауважено, що при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинного бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як на підставу для визнання правочину недійсним, позивач, також, посилається на те, що в силу ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" від 24.05.2012 р. №4851-VI Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" є замовником в розумінні Закону №4851-VI та відповідно є суб'єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону.

А, оскільки, у позивача відсутні державні кошти та усі закупівлі позивач здійснює за власні кошти, в силу ч. 3 ст. 2 Закону № 4851-VI, дія цього Закону розповсюджується на Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", у випадку здійснення ним закупівель товару (товарів), послуги (послуг), вартість яких дорівнює або перевищує 5 мільйонів гривень, а робіт - 10 мільйонів гривень.

У п. 2.1 спірної угоди визначено, що вартість програмного забезпечення становить 82 192 408,64 грн. разом з ПДВ (перевищує 5 мільйонів гривень), а в п. 4.3. спірної угоди визначено, що послуги з надання підтримки SAP Enterprise Support для Програмного забезпечення становить 18 082 329,00 грн. разом з ПДВ (перевищує 5 мільйонів гривень), а відтак в силу ст. 1 та ст. 2 Закону № 4851-VI на закупівлю програмного забезпечення та послуги з надання підтримки, передбачених угодою, розповсюджуються норми Закону № 4851-VI та при закупівлі зазначеного програмного забезпечення та послуг мала бути проведена процедура закупівлі, передбачена цим Законом.

Проте, перед укладенням угоди №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. будь-яка з процедур закупівель не проводилася та відповідно інформація щодо проведення такої закупівлі не розміщувалася на сайті Уповноваженого органу відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2289-VI.

У зв'язку з чим, позивач вважає, що при укладенні угоди №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. сторонами порушено норми Законів № 4851-VI та № 2289-VI щодо обов'язковості проведення процедур закупівель, передбачених цими Законами перед укладенням договору.

Як вбачається з п.27 ч.1 ст.1 Закону України "Про здійснення державних закупівель", розпорядник державних коштів - це державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання.

Підприємством у розумінні вказаного нормативно-правового акту є підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).

З наведеного вбачається, що можливість застосування Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" до окремих правовідносин пов'язується із сукупністю таких умов: замовником є особи, що відповідають вимогам ст. 1 вказаного Закону України; закупівля здійснюється замовниками саме для здійснення діяльності, яка визначена ст. 2 вказаного нормативно-правового акта; закупівля здійснюється, в тому числі, за рахунок власних коштів за умови, що вартість предмета договору (послуг, товару) дорівнює або перевищує 5 млн. грн., а робіт 10 млн. грн.

Відповідно до п. 1.5 статуту Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (у редакції, чинній на момент укладання угоди), засновником товариства є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

На підставі Указу №151/98 від 25.02.1998 р. Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" Постановою №747 від 25.05.1998 р. Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України".

Вказаними нормативно-правовими актами передбачено, що 100% акцій компанії належать до державної власності.

Як вбачається з п.п.21, 22, 39 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який затверджено Постановою №747 від 25.05.1998 р. Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину), засновником компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Акціонерами компанії є: держава в особі Мінпаливенерго - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакета акцій Компанії та в особі Фонду державного майна - після передачі йому пакета акцій компанії, визначеного для продажу згідно з рішенням про приватизацію; фізичні та юридичні особи, що набули право власності на акції компанії відповідно до законодавства.

Доказів приватизації пакета акцій Публічного акціонерного товариства "НАК Нафтогаз України" на момент укладання угоди в матеріалах справи не міститься.

Враховуючи те, що його єдиним акціонером було Мінпаливенерго, а єдиним засновником - Кабінет Міністрів України, то, у розумінні ст.1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є розпорядником бюджетних коштів.

Судами попередніх інстанцій становлено, що на момент укладання з відповідачем угоди, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" здійснювало діяльність у сфері геологічного вивчення (у тому числі, дослідно-промислова розробка родовищ) нафтогазоносних надр, родовищ вугілля та інших видів твердого палива та забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" було замовником послуг у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" .

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", наявність у позивача статусу замовника у відповідності до положень Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" не свідчить про безумовне застосування при укладанні Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" договорів на закупівлю товарів, робіт та послуг процедур, передбачених вказаним нормативно-правовим актом та Законом України "Про здійснення державних закупівель", оскільки при визначенні порядку укладання відповідного правочину необхідно, в першу чергу, виходити зі сфери діяльності, в якій наведені послуги будуть використовуватись та з якою метою.

Крім цього, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що застосування до спірних правовідносин приписів ст. 5 Закону України "Про природні монополії" є необґрунтованим, оскільки цей нормативно правовий акт визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні, про що зазначено у преамбулі до вказаного нормативно правового акту, а доказів того, що Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" станом 29.03.2013 р. було суб'єктом природних монополій матеріали справи не місять.

Враховуючи встановлене вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні питання стосовно необхідності проведення закупівлі за визначеними процедурами, необхідно враховувати, що закупівля товарів, робіт та послуг повинна безсумнівно здійснюватись саме для здійснення діяльності у сферах, перелічених у ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

Тобто, придбані товари, роботи та послуги повинні використовуватись саме у вказаних сферах діяльності і їх відсутність фактично повинна обумовлювати неможливість суб'єкта господарювання здійснювати певний вид господарської діяльності.

Натомість, закупівля послуг з підтримки програмного забезпечення, що була вчинена позивачем на підставі ліцензійної угоди, не може належати до тих закупівель, що вчинені саме для здійснення перелічених у ст.2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" видів діяльності.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну геологічну службу України" геологічне вивчення надр - це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на одержання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства. Геологічним вивченням нафтогазоносності надр - є комплекс робіт (геологічне знімання, геофізичні, геохімічні, аерокосмогеологічні дослідження, прямі пошуки, буріння і випробування свердловин, дослідно-промислова розробка, науково-дослідні і тематичні роботи, їх аналіз та узагальнення), що проводяться з метою вивчення геологічної будови і нафтогазоносності надр на певній території (ст.1 Закону України "Про нафту і газ").

Як встановлено вище, відповідно до умов ліцензійної угоди відповідач надає позивачу майнові права на використання об'єкту інтелектуальної власності, а позивач приймає такі права на використання Програмного забезпечення, документації та інших матеріалів SAP, Бази даних і Програмного забезпечення стороннього виробника в межах Території у тому вигляді, в якому ці умови визначені в ЗУУ та/або умовах використання. Права використання програмного забезпечення SAP надаються на умовах невиключної ліцензії.

Під "Використанням" слід розуміти активацію технологічних властивостей Програмного забезпечення, завантаження, виконання, застосування, зберігання Програмного забезпечення та отримання доступу до нього, відображення інформації, отриманої в результаті використання таких можливостей або виконання будь-яких інших дій із Програмних забезпеченням відповідно до цілей, для яких воно призначене.

Судами встановлено, що програми SAP (автоматизована система управління підприємством - комплекс програмних, технічних та інших засобів, призначених для вирішення завдань планування і управління різними видами діяльності підприємства) призначена для планування ресурсів підприємства та є організаційною стратегією інтеграції виробництва і операцій, управління трудовими ресурсами, фінансового менеджменту та управління активами, орієнтована на безперервне балансування та оптимізацію ресурсів підприємства за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення, що забезпечує загальну модель даних і процесів для всіх сфер діяльності.

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції приходить до висновку про те, що предметом ліцензійної угоди є лише майнові права на використання об'єкту інтелектуальної власності (права використання програмного забезпечення SAP та/або ліцензії), які за своєю правовою природою вчинялись не для здійснення позивачем одного з видів діяльності, які визначені у ст.2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", а з метою автоматизації процесу управління.

Отже, права використання програмного забезпечення SAP та/або ліцензії безпосередньо не пов'язані зі здійсненням позивачем діяльності у сферах, визначених у ст.2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. з додатками, а тому позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 17.07.2013 р. до Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення № 7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р. укладеної між сторонами з додатком; визнання недійсною додаткової угоди №2 від 10.02.2014 р. до Ліцензійної угоди та угоди про підтримку програмного забезпечення №7-ркп/7442/19-13 від 29.03.2013 р., укладеної між сторонами, також залишаються без задоволення як похідні.

Стосовно доводів, які викладені Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-