ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 904/1572/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Кузьменка М.В.,суддів:Васищака І.М., Студенця В.І.,за участю представників сторін позивача - не з'явився; відповідача - не з'явився;розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведо"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від30.07.2015та на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської областівід23.04.2015у справі№ 904/1572/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Літпол-Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ведо"простягнення 103 709, 64 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Літпол-Україна" (далі - ТОВ "Літпол-Україна") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведо" (далі - ТОВ "Ведо") про стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції у сумі 95 711, 09 грн, 3% річних у сумі 708, 55 грн, пені в розмірі 7 290, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2015 порушено провадження у справі № 904/1572/15 за позовом ТОВ "Літпол-Україна" до ТОВ "Ведо" про стягнення 103 709, 64 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дубінін І.Ю.) від 23.04.2015 позов задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ "Ведо" на користь ТОВ "Літпол-Україна" 77 100, 09 грн основного боргу, 7 090, 61 грн пені, 708, 55 грн 3% річних, 12 306, 84 грн інфляційних втрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сизько І.А., судді Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) від 30.07.2015 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015, ТОВ "Ведо" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити ТОВ "Літпол-Україна" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягають скасуванню.

Скаржник посилається, зокрема на те, що строк сплати за товар, переданий позивачем за договором, на день винесення оскаржуваних рішення та постанови, а також на день подання касаційної скарги ще не настав, у зв'язку з відсутністю вимоги про таку сплату з боку позивача в розумінні ст. 530 ЦК України, а отже позовні вимоги ТОВ "Літпол-Україна" є безпідставними, передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.10.2015 касаційну скаргу ТОВ "Ведо" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.10.2015.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ТОВ "Літпол-Україна" (продавець) та ТОВ "Ведо" (дилер) 04.04.2013 було укладено договір дилерського співробітництва № 04/04-13, за умовами якого продавець продає, а дилер купує у продавця металеві меблі в асортименті по дилерській ціні, реалізує її на території України за цінами нижче роздрібних цін продавця. Детальний перелік одиниць товару вказується у накладних (специфікаціях) (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна на товари згідно цього договору є дилерською і встановлюється на 20% нижче цін продавця.

Постачальник залишає за собою право змінювати ціни, а також систему і розміри знижок, заздалегідь, але не менше ніж за два тижні, повідомивши про це покупця (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 2.5 договору відвантаження продукції здійснюється на умовах 100% передплати шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок.

Продавець зобов'язується згідно з договором поставити товар, якість якого відповідає стандартам та технічним умовам виробника (п. 4.1. договору).

Дилер зобов'язується отримати товар та сплатити за товар у строки, визначені цим договором. Якщо при отриманні товару, постаченого продавцем, у цього товару виявляться пошкодження або недостачі, котрі можуть бути замічені при зовнішньому огляді, дилер зобов'язаний про все без зволікання сповістити продавцю (п. 4.2. договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Харків (в редакції Інкотермс 2010 року) за адресою: м. Харків, пр. Московський, б. 283, або сторони додатково визначають інші умови поставки.

Відповідно до п. 6.3. договору, перехід права власності та ризиків на товар здійснюється під час прийняття товару, що підтверджується товарною накладною.

З матеріалів справи вбачається, що факт передачі товару підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 114 200, 09 грн.

ТОВ "Ведо" розрахувалось з ТОВ "Літпол-Україна" за отриману продукцію частково 16.08.2013 року у сумі 17 100, 00 грн та 15.08.2014 року у сумі 5 000, 00 грн, згідно банківських виписок, які додаються до позовної заяви.

Станом на 01.11.2014 залишок боргу ТОВ "Ведо" становив 92 100,09 грн.

ТОВ "Літпол-Україна" звернулося до ТОВ "Ведо" з вимогою. У претензії № 03/11-01 від 03.11.2014 позивач вимагав сплатити залишок боргу.

Дана вимога позивача відповідачем залишена без відповіді, але 27.01.2015 ТОВ "Ведо" було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у сумі 15 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, після часткових оплат сума заборгованості за договором на день подання позову склала 77 100, 09 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ТОВ "Ведо" підтверджує той факт, що між позивачем та відповідачем був укладений договір дилерського співробітництва № 04/04-13 від 04.04.2013, однак жодного рахунку щодо оплати ціни товару за спірним договором відповідач від позивача не отримував, а тому визначити ціну товару, яку має сплатити відповідач за договором не видається можливим.

Окрім того, ТОВ "Ведо" посилається на те, що в серпні 2013 року позивач звернувся до нього з пропозицією забрати товар зі свого у складу місті Харків на умовах, що зазначені в п. 6.1. договору без здійснення попередньої оплати за товар з метою уникнення власних витрат на зберігання товару. При цьому, між позивачем та відповідачем було досягнуто усної згоди щодо сплати за товар після його реалізації відповідачем.

Також, як встановлено господарськими сдами, представник ТОВ "Ведо" підтвердив факт отримання товару на загальну суму 114 200, 09 грн., не заперечував факт дійсності видаткових накладних.

Предметом спору є матеріально-правова вимога ТОВ "Літпол-Україна" до ТОВ "Ведо" про сплату залишку вартості поставленого товару, пені, 3% річних та втрат від інфляції у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, строк виконання якого позивачем пов'язується з моментом пред'явлення вимоги про сплату боргу.

ТОВ "Ведо" заперечує факт отримання претензії № 03/11-01 від 03.11.2014 та не вважає її вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України.

Разом з тим, господарськими судами встановлено, що претензія № 03/11-01 від 03.11.2014 підписана генеральним директором підприємства, має печатку, направлена 04.11.2014 на адресу відповідача (м. Дніпропетровськ, вул. Суворова, 10, оф.2), що підтверджується фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку про оплату послуг за відправку цінного листа на адресу відповідача, описом вкладення з відміткою підприємства поштового зв'язку. В матеріалах справи також міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу цінного листа 11.11.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 644 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно із ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видані ТОВ "Ведо", товар необхідно було отримати за рахунками-фактурами №ЛП-0000288 від 06.08.2013 та №ЛП-0000300 від 13.08.2013. Отже, ТОВ "Ведо" само сформувало довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, само вказало рахунки-фактури, на підставі яких необхідно отримати товар, а тому посилання на відсутність рахунків та на неузгодженість ціни товару судом відхилено.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Окрім того, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Щодо доводів ТОВ "Ведо" про досягнення усної домовленості щодо сплати за товар після його реалізації ним, то судами попередніх інстанцій встановлено, що жодних доказів згідно з вимогами ст.ст. 32-34 ГПК України на підтвердження такої обставини товариством надано не було.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок наданий позивачем, обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення 7 090, 61 грн пені та 708, 55 грн 3% річних за період з 18.11.2014 по 23.02.2015, 12 306, 84 грн інфляційних втрат за період грудень 2014 - лютий 2015, відмовивши в позові про стягнення 199, 39 грн пені та 6 304, 16 грн інфляційних втрат у зв'язку з помилками в розрахунку.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ТОВ "Ведо", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведо" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015 у справі № 904/1572/15 - без змін.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М.

Студенець В.І.