ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 903/288/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Мележик Н.І., Самусенко С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомлекс "Губин" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р.у справі№ 903/288/15 господарського суду Волинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомлекс "Губин"до Приватного підприємства "Інтертрейд"простягнення компенсації різниці між вартістю оплаченого бетону та вартістю бетону, який був фактично оплачений в розмірі 158 457,81 грн.За розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.10.2015р. №02-05/808 у зв'язку зі зміною складу колегій суддів, для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Владимиренко С.В.(доповідач), суддів Мележик Н.І., Самусенко С.С.

За участю представників:

- позивача: Мартинюк Д.В., дов. №1-4/760 від 31.07.2015р.;

- відповідача: Собковський С.М., дов. №17/01-1 від 17.01.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомлекс "Губин" (позивач) звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Інтертрейд" (відповідач) про стягнення з відповідача компенсації різниці між вартістю оплаченого бетону та вартістю бетону, який був фактично сплачений в розмірі 158457,81грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.04.2015р. у справі №903/288/15 (суддя Пахолюк В.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Тимошенко О.М., суддів Огороднік К.М., Коломис В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомлекс "Губин" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Відповідач подав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заперечення на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним підприємством "Інтертрейд" поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Губин" відповідно до видаткових накладних за період з 05.05.2014р. по 04.06.2014р. на підставі виданих позивачем довіреностей бетон М350 (В25)РЗФ-20 на загальну суму 1474026,15грн.

Позивач вказав судам попередніх інстанцій про здійснення відповідачем поставки відповідно до договору №33(б) від 29.04.2014р., скановану копію якого додано до матеріалів справи та посвідчено юрисконсультом Сулімовим М.Л. "копія згідно з оригіналом". На думку позивача, доказом поставки бетону на підставі договору №33(б) від 29.04.2014р. є видаткові накладні підписані сторонами, оскільки згідно з ч.ч.2,3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Водночас, позивачем зазначено суду першої інстанції у додаткових письмових поясненнях про помилкове зазначення у видаткових накладних договору №ДГ-0000130 від 01.11.2005р., тоді як вартість бетону вказана така, яка визначена в договорі від 29.04.2014р. та марка бетону, що придбаний саме на умовах договору від 29.04.2014р.

При цьому, позивач вказував судам попередніх інстанцій про поставку відповідачем бетону неналежної якості, про що свідчать проведені 03.06.2014р. та 04.06.2014р. випробування науково-дослідною лабораторією Луцького національного технічного університету, якими встановлено фактичну поставку бетону марки В15 та проведення 16.07.2014р. ДП"Волинський експертно-технічний центр" випробування зразків бетону, яким виявлено невідповідність поставленого бетону марці В25(М350), фактично поставлено бетон марки В20. Посилаючись на п.5.4.2 договору №33(б) від 29.04.2014р., за яким у разі поставки бетону більш низької якості, ніж вимагається стандартом, покупець має право відмовитись від прийняття та оплати бетону, а якщо бетон уже оплачений, вимагати перерахунок вартості бетону відповідно до фактично поставленої марки, позивач направив претензію відповідачу щодо компенсації різниці в вартості поставленого бетону. ПП "Інтертрейд" замовив додаткову експертизу у ДП "Волинський експертно-технічний центр", якою підтвердив невідповідність бетону вимогам ДСТУ Б.В.2.7.-43-96. Однак, претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді. Не здійснення відповідачем компенсації різниці між вартістю фактично поставленого бетону та вартістю оплаченого бетону за договірними умовами визначеними п.5.4.2 договору №33(б) від 29.04.2014р. зумовило звернення позивача до суду із вимогою стягнути з відповідача компенсацію різниці між вартістю оплаченого бетону та вартістю бетону, який був фактично оплачений в сумі 158457,81грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що поставка бетону за договором поставки №33(б) від 29.04.2014р. не відбувалась, так як між сторонами даний договір не укладався. Надана позивачем сканкопія договору є неналежним доказом у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що оригінал договору №33(б) від 29.04.2014р. позивачем судам не надано.

Тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій, врахував ненадання позивачем оригіналу договору №33(б) від 29.04.2014р., укладеного сторонами, подачу позивачем сканованої копії договору №33(б) від 29.04.2014р. долученої до матеріалів справи, заперечення відповідача щодо наявності вказаного договору, неможливість надання позивачем оригіналу договору №33 (б) від 29.04.2014р., визнав долучену до матеріалів справи сканкопію вказаного договору у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України неналежним та недопустимим доказом у справі, відхилили твердження позивача про поставку бетону за договором №33(б) від 29.04.2014р. Разом з тим врахував твердження позивача про помилкове зазначення у видаткових накладних наданих позивачем суду договору №ДГ-0000130 від 01.11.2005р., приписи ст. 181 Господарського кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про виникнення між сторонами у даній справі зобов'язань за договором купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб, шляхом відпуску товару за видатковими накладними.

Поряд з вищенаведеним, судами попередніх інстанцій було з'ясовано здійснення відповідачем відпуску позивачу товару за видатковими накладними з зазначенням марки бетону М350(В25)РЗф5-20 з видачею на кожну партію бетону документу про якість (паспорт).

Врахував вищевикладені обставини, відсутність укладеного сторонами договору, суди попередніх інстанцій вказали про необхідність застосування до спірних правовідносин Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості затвердженої постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966р. №П-7.

Водночас, суди попередньої інстанції зазначили про недотримання вимог вказаної Інструкції при відібранні зразків бетону класу В25(М350) для випробування (протоколи випробувань №36 від 03.06.2014р. та №37 від 04.06.2014р.), проведеного науково-дослідною будівельною лабораторією Луцького НТУ за замовленням ТОВ "Калушстальбуд", зокрема пунктів 16, 27 щодо виклику представника виробника продукції та складання акту відбору товару належної якості. Крім того, суд першої інстанції підставно спростував посилання позивача на додаткову експертизу бетону у ДП"Волинський експертно-технічний центр", як на підставу для грошової компенсації між вартістю фактично оплаченого товару та фактично поставленого бетону за видатковими накладними, а не за договором, тоді як позовні вимоги заявлені на підставі договірних умов. Водночас, розглядаючи спірні правовідносини судами попередніх інстанцій було вірно враховано приписи ст. 673, ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України, якими визначено положення щодо якості та гарантії якості товару. Крім цього, судами зазначено, що протоколи випробувань не можуть бути належним доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України підтвердженням здійснення поставки бетону неналежної якості за видатковими накладними, оскільки замовником випробування бетону виступало ТОВ "Калушстальбуд", а не позивач.

Врахував вірно встановлені обставини на підставі здійсненого аналізу наявних матеріалів справи згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Твердження заявника викладені в касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 41, 79 Господарського процесуального кодексу України внаслідок відхилення клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи з зазначенням переліку питань, які необхідно поставити на вирішення експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції було вірно враховано, що позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації різниці між вартістю оплаченого бетону та вартістю бетону, який був фактично оплачений були заявлені на підставі п.5.4.2 договору №33(б) від 29.04.2014р., тоді як суди дійшли вірного висновку про поставку бетону не за вказаним договором, а за видатковими накладними, що свідчить про неправильність заявлених позовних вимог на підставі договору та недоцільності призначення експертизи. Водночас, правові наслідки передання товару неналежної якості за видатковими накладними визначені ст. 678 Цивільного кодексу України позивачем судам не заявлялися.

Згідно ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомлекс "Губин" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р. у справі №903/288/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: С.В. Владимиренко

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко