ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 5/5007/62/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника стягувача Чернюка В.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія"на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 рокуза поданням Відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиціїпрозміну способу та порядку виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 рокуу справі № 5/5007/62/11 Господарського суду Житомирської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія"провизнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володінняВСТАНОВИВ:

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року у справі № 5/5007/62/11 (з урахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 11.10.2012 року про виправлення помилки) прийнято нове рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (надалі - ТОВ "Нібулон", стягувач). Визнано за ТОВ "Нібулон" право власності на 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання ТзОВ "Бердичівська солодова компанія". Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" (надалі - ТОВ "Бердичівська солодова компанія", боржник) повернути на користь ТОВ СП "Нібулон" 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006.

У травні 2015 року державний виконавець звернувся до суду з поданням (заявою), в якій просив змінити спосіб та порядок виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року у справі № 5/5007/62/11 шляхом стягнення з боржника вартості присудженого стягувачеві майна в сумі 402649,60 грн, посилаючись на його відсутність у боржника і неможливість виконання рішення у встановлений спосіб.

ТОВ "Нібулон" підтримало заяву державного виконавця.

ТОВ "Бердичівська солодова компанія" проти заяви заперечувало, стверджуючи, що визначена сума є необґрунтованою, оскільки при розгляді справи не вирішувалось питання щодо вартості майна, яке підлягає поверненню за рішенням суду. Крім того, боржник вказував, що ним постійно вживаються заходи щодо виконання рішення суду, і позивачем свідомо заявлялись позовні вимоги, виконання яких неможливе з об'єктивних причин.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року (суддя Вельмакіна Т.М.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Гулової А.Г. (доповідач), суддів: Петухова М.Г., Розізнаної І.В.), задоволено заяву Відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції (надалі - ВДВС Бердичівського МУЮ, орган ДВС) про зміну способу та порядку виконання цієї постанови. Змінено спосіб та порядок виконання постанови суду таким чином: замість зобов'язання ТОВ "Бердичівська солодова компанія" повернути на користь ТОВ "Нібулон" 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, стягнуто з нього вартість цього майна у розмірі 402649,60 грн.

У касаційній скарзі ТОВ "Бердичівська солодова компанія" просить скасувати прийняті у справі ухвалу та постанову про зміну способу та порядку виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні подання (заяви) органу ДВС, посилаючись на порушення судом положень ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у постанові "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9, щодо встановлення суми стягнення, виходячи з вартості майна, визначеної судом у рішенні про його передачу (повернення).

ТОВ "Нібулон" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року - залишити без змін.

Вищий господарський суд України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових акта, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Згідно із ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 11, ст. 36 цього Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за власною ініціативою чи за заявою сторін має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання. Питання про зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк.

Порядок вирішення судом питання про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду встановлюється у ст. 121 ГПК України, відповідно до якої при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може, змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

Постановивши ухвалу про задоволення заяви державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення суду про повернення майна неможливо виконати у встановлений спосіб з огляду на відсутність у боржника майна, що має бути передано стягувачу в натурі, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, а тому дійшов висновку щодо можливості зміни способу виконання шляхом стягнення з боржника вартості цього майна у розмірі 402649,60 грн. Вартість майна, що витребовується, суд визначив, виходячи з ціни позову, що була зазначена у позовній заяві.

Вищий господарський суд України вважає, що суд, встановивши, що у встановлений спосіб виконати судове рішення неможливо, дійшов обґрунтовано висновку щодо можливості зміни способу виконання шляхом стягнення з боржника вартості цього майна у розмірі 402649,60 грн. Доводи касаційної скарги, які зводяться до оскарження розміру суми, що присуджена до стягнення, як вартість майна, що мало бути передано стягувачу, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

У п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява N 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч. 1 ст. 116 ГПК України). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.

Вимоги до резолютивної частини рішення господарського суду наведені у ст. 84 ГПК України. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 3 ч. 2 цієї статті резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна). У пп. 9.1 п. 9 постанови "Про судове рішення" від 23.03.2012 року N 6 Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно господарські суди повинні зазначати найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Отже, вартість майна, що витребовується, може бути зазначена у резолютивній частині рішення, але не є її обов'язковим реквізитом. Тому доводи касаційної скарги щодо того, що здійснюючи зміну способу та порядку виконання рішення, суд повинен виходити лише з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення), є безпідставними. Вищий господарський суд України вважає, що суд повинен виходити з цієї вартості лише, якщо вона дійсно зазначена у резолютивній частині рішення, але якщо вартість не була визначена, - суд не має права відмовити у задоволенні заяви, як помилково вважає боржник, оскільки в такому випадку матиме місце порушення права стягувача на виконання судового рішення, яке є обов'язковими на всій території України. За цих обставин вартість майна визначається за загальними правилами з дотриманням принципу змагальності сторін виконавчого провадження (ст. ст. 43, 32, 33 ГПК України) та застосування правил визначення вартості майна, що регулюють подібні правовідносини (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження"), з огляду на відсутність законодавчого врегулювання порядку встановлення вартості майна у випадку зміни способу виконання рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 54, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 55 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна, що витребується. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Отже, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, на позивача покладається обов'язок зазначення вартості майна, що витребовується, виходячи з якої визначається ціна позову та сплачуються судові витрати.

Суди попередніх інстанцій, при зверненні з позовом у цій справі ТОВ "Нібулон" визначило ціну позову в розмірі 402649,60 грн. З матеріалів справи вбачається, що така ціна була встановлена відповідно до листа Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області від 25.10.2011 року № 26-85, виходячи з вартості 1 тони кукурудзи в розмірі 1600,00 грн. При розгляді справи по суті заявлених вимог ТОВ "Бердичівська солодова компанія" у встановленому порядку не оспорювало та не спростувало таку вартість спірного майна.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 58 Закону України "Про виконавчого провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 11 цього Закону державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Згідно відповіді ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 25.03.2015 року № 4.5/509 (а.с. 39 т. 11) на запит державного виконавця за даними опитування операторів ринку, інформаційного агентства "Reuters" ціна за 1 тону кукурудзи фуражної становить 3600 -4100 грн. Тобто, ринкова ціна за 1 тону кукурудзи фуражної зазначена в більшому розмірі, ніж була зазначена стягувачем у позовній заяві (та підтримується ним при вирішенні питання про зміну способу виконання рішення), та виходячи з якої державний виконавець визначив у поданій ним заяві суму, що підлягає стягненню з боржника.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Боржник, не спростував вартість майна, що визначена стягувачем, не надав жодні докази, які б підтверджували, що така вартість є меншою, що свідчить про відсутність порушення його прав при визначенні судом суми стягнення в обраний спосіб.

Таким чином, оскільки господарські суди першої та апеляційної інстанцій, встановили, що іншим способом виконати судове рішення неможливо, а матеріалами справи підтверджується, що обраний спосіб не порушує прав боржника (оскільки ним не доведено в установленому порядку, що вартість спірного майна є значно меншою) та гарантує ефективне виконання судового рішення, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Вищий господарський суд України вважає, що суди дійшли правильного висновку щодо можливості зміни способу виконання шляхом стягнення з боржника вартості майна, що підлягало поверненню стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Судові витрати покладаються на ТОВ "Бердичівська солодова компанія".

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року у справі № 5/5007/62/11 - без змін.

Головуючий суддяГончарук П.А.СуддяКондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.