ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 925/1842/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівПолянського А.Г., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Янакофф"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід22.06.2016у справі№925/1842/15Господарського судуЧеркаської областіза позовомКомунального підприємства "Аеропорт Черкаси"доПриватного підприємства "Янакофф"третя особаЧеркаська обласна радапророзірвання договору оренди об'єкта нерухомості

за участю

- позивача:Весеньов Є.В. (довіреність від 04.01.2016)- відповідача:Татаринов О.С. (довіреність від 17.08.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Аеропорт Черкаси" (далі - позивач) просило розірвати договір оренди об'єкта нерухомості від 05.06.2008 №14, укладений між позивачем та Приватним підприємством "Янакофф" (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору оренди відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта оренди, а договір страхування від 31.10.2014, який укладено відповідачем з ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" носить формальний характер і не страхує орендоване майно від дійсно значних ризиків, а також спірний договір не пройшов державну реєстрацію, тому є нікчемним.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.02.2016 (суддя Довгань К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зеленін В.О., судді Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить змінити вищевказану постанову шляхом виключення з її мотивувальної частини висновку суду про нікчемність (недійсність) договору оренди об'єкта нерухомості № 14 в силу статті 220 ЦК України, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 05.06.2008 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди об'єкта нерухомості № 14 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування приміщення насосної ПММ (далі-об'єкт), що належить до міської комунальної власності на підставі результатів конкурсу, розташований на земельній ділянці площею 61,6 кв.м.

Пунктами 3.2, 3.3 договору встановлено, що при передачі об'єкта складається акт прийому-передачі, який підписується сторонами. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.

Згідно пункту 4.1 договору він укладений на термін з 05.06.2008 по 05.06.2018 і вступає в дію з дати приймання об'єкта за актом приймання - передачі.

Відповідно до пунктів 7.1.5, 7.1.7 договору орендар зобов'язався забезпечувати пожежну безпеку об'єкта та протягом місяця з дати укладення договору застрахувати об'єкт на користь орендодавця на весь строк дії договору від вогневих ризиків, ризиків стихійних явищ, аварії інженерних комунікацій, інших майнових ризиків та ризику знищення або пошкодження майна в результаті протиправних дій.

Пунктами 10.1, 10.2 договору визначено, що він підлягає за згодою сторін нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір набуває чинності в момент, визначений у пункті 3.3 договору, а якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у момент, визначений у пункті 10.1 договору.

Договір підписаний керівниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками підприємств.

01.04.2009 на виконання умов договору сторонами був підписаний акт здачі-приймання об'єкта, відповідно до якого, орендодавець здав, а орендар прийняв об'єкт.

Апеляційним судом також встановлено, що 22.07.2015 Управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області було винесено припис виконуючому обов'язки директора позивача про усунення порушень вимог законодавства у сферах пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту.

На виконання зазначеного припису 17.08.2015 позивач направив відповідачу вимогу за №176-01, яка була отримана відповідачем 18.08.2015, у якій позивач вказував перелік порушень, які відповідачу необхідно було усунути, але відповідач залишив її без задоволення.

20.10.2015 позивач направив відповідачу повторну вимогу № 209-01, яка була отримана відповідачем 28.10.2015, у якій орендодавець вимагав від орендаря протягом семи днів з моменту її отримання письмово повідомити про вжиті заходи щодо усунення порушень, однак відповідач на неї не відреагував.

Позивач вважає, що вказані обставини є істотним порушенням умов договору, що є підставою для його розірвання в судовому порядку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що направлення позивачем відповідачу припису та вимоги щодо усунень порушень у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту, не є підставою для розірвання договору, оскільки обов'язок виконання припису покладений на позивача, а не на відповідача, що свідчить про відсутність порушення умов договору орендарем. При цьому, суд також вказав на те, що укладений відповідачем договір добровільного страхування об'єкта визначає страхові випадки, які узгоджуються з положеннями пункту 7.1.7 договору, тому відповідач не допустив порушення умов договору, оскільки застрахував об'єкт на користь орендодавця.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, свою постанову мотивував тим, що договір в силу положень чинного законодавства підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки був укладений більше ніж на три роки, а оскільки такого посвідчення та державної реєстрації здійснено не було, даний договір є нікчемним згідно статті 220 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд зазначив про те, що договір є недійсним, не створює юридичних наслідків, тому він не може бути розірваний за рішенням суду.

Підстави для зміни постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Приписами статті 793 зазначеного Кодексу у редакції, що була чинною на момент укладення договору, передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі (ч.1). Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2).

Статтею 794 вказаного Кодексу у тій же редакції, встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Приписами статті 210 наведеного кодексу у зазначеній редакції, передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України, у вказаній редакції, визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, виходячи з наведених приписів законодавства та враховуючи відсутність доказів нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору, вказаний договір оренди об'єкта нерухомості є не укладеним, а отже висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові з посиланням на те, що такий правочин не створює прав та обов'язків для сторін, а відтак він не може бути розірваний за рішенням суду, є обґрунтованим.

У зв'язку із не однаковим застосуванням положень Цивільного кодексу України, з метою забезпечення однакового застосування норм права Пленум Верховного Суду України за результатами здійсненого узагальнення судової практики у своїй постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 роз'яснив, що згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним (п.8).

Як вбачається із рішення Європейського суду з прав людини від 05.05.2011 зі справи "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", якщо є докази вважати, що суди були схильні до широкого тлумачення законодавчих положень, суди мають виходити саме із такого широкого тлумачення законодавчих положень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, тому погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказаний правочин не створює прав та обов'язків для сторін, а відтак він не може бути розірваний за рішенням суду, оскільки не є вчиненим.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції також застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, а визначальним у даній справі є те, що правочин не створює прав та обов'язків для сторін оскільки не є вчиненим, тому такий правочин не може бути розірваний, а відтак підстави для зміни постанови суду апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Янакофф" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі Господарського суду Черкаської області №925/1842/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді А.Г. Полянський

О.М. Сибіга