ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 915/91/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року у справі № 915/91/16 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" про припинення договору,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до відповідача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А.

Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 403, 406 ЦК України обгрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме набранням чинності Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 133-р та внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 до додатку постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом від 18.12.2015 року № 541 тарифу на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Після початку розгляду справи по суті позивач змінив предмет позову та просив розірвати договір про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А у зв'язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні спірного договору та припиненням таких обставин.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.04.2016 року (суддя Коваль С.М.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року (судді: Мирошниченко М.А., Величко Т.А., Лашин В.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що прийняті судові рішення є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04.07.2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (володілець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А2-А.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно з п. 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

За п. 3.1 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалів № 1, № 2 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал № 1 (інв. № 1031046) - 144,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; причал № 2 (інв. № 1031047) - 153,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; залізничні колії № 15, (інв. 1031047) - 10,71 м.п.; залізничні колії № 16, (інв. 1031047) - 98,49 м.п.; залізничні колії № 15а, (інв. 1031050) - 262,87 м.п.; залізничні колії № 16а, (інв. 1031051) - 187,67 м.п.; підкранові колії (інв. № 1031052) - 273,74 м.п. у дві нитки; ділянка колії № 219-221 (інв. №1031047) - 12,58 м.п.; ділянка колії № 223-221 (інв. №1031047) - 75,25 м.п.; стрілочні переводи № № 219, 221, 223 (інв. №№ 1031053,1031054,1031056) - 3 од.

Відповідно до п. 3.2 договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору.

У відповідності до п. 4.2 договору сервітут є строковим та оплатним.

За умовами п. 4.4 договору сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.5 договору сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Згідно із положенням п. 8.6 договору володілець приймає на себе обов'язок повідомляти письмово користувача про укладення договорів сервітуту, оренди або інших договорів щодо об'єкту сервітуту або окремих його частин протягом трьох днів з дня укладення відповідного договору.

Пунктом 9.1.4 договору встановлено, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

У п. 14.4 договору зазначено, що одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Пунктом 14.5 договору сторони встановили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 договору цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", а саме доповнено його абзацом такого змісту: "Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 року № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 року за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Вважаючи, що з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 1331-р, яке набрало законної сили з 01.01.2016 року, встановлюється інший спосіб доступу до причалу, позивачем листом від 23.12.2015 року № 18-06/6893 було направлено на адресу відповідача два примірника додаткових угод № 2 до договору сервітуту з пропозицією розірвання договору від 04.07.2013 року № А2-А та лист від 23.12.2015 року щодо укладання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Відповідач листами від 29.12.2015 року № 29-12/1 та від 29.12.2015 року № 29-12/2 повідомив позивача про те, що заперечує щодо розірвання договору сервітуту та підписання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів).

Предметом даного судового розгляду є вимоги володільця майна до користувача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту у зв'язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові про припинення договору про встановлення сервітуту, виходив, по-перше, з того, що заяву позивача про уточнення позовних вимог, якою фактично було змінено предмет позову, не можна брати до уваги, оскільки її подано після початку розгляду справи по суті; по-друге, з недоведеності припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту, позаяк ані постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483, ані наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 року № 541 не передбачено, що спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу включає в себе також надання права користування причалом, права користування причальною інфраструктурою (підкрановими та залізничними коліями) тощо. Тобто, послуга із забезпечення доступу до причалу не може замінити сервітут.

Апеляційний господарський суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив з недоведеності наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин і відсутності правових підстав для припинення сервітуту, оскільки обставини, які були підставою для встановлення сервітуту не припинилися.

Однак, зазначені висновки апеляційного господарського суду не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, з огляду на наступне.

Так, господарський суд першої інстанції відхилив заяву позивача про уточнення позовних вимог, якими (за висновком суду) змінено предмет позову, у зв'язку з тим, що таку заяву було подано після початку розгляду справи по суті. Відтак господарським судом першої інстанції було розглянуто спір за вимогами, викладеними в позовній заяві щодо припинення дії договору про встановлення сервітуту, без врахування уточнення позовних вимог.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, розглянувши усі заявлені позовні вимоги, у своїй постанові зазначив, що позивач обґрунтував позовні вимоги про розірвання договору сервітуту в судовому порядку посиланням, зокрема, на ст.ст. 651, 652 ЦК України, тоді як згідно з матеріалами справи зазначені позовні вимоги з'явилися лише в заяві про уточнення позовних вимог від 21.03.2016 року, яку було відхилено господарським судом першої інстанції з посиланням на порушення ч. 4 ст. 22 ГПК України, за якою до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, апеляційний господарський суд, не надавши будь-якої оцінки висновкам місцевого господарського суду про відхилення заяви про уточнення позовних вимог, якою було змінено предмет позову після початку розгляду справи по суті, відповідно до ст. 22 ГПК України і не обґрунтувавши наявність підстав для розгляду вказаних вимог, розглянув змінені позовні вимоги позивача, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, викладене свідчить про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, згідно з якою в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

За таких обставин, прийняту постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною й обґрунтованою, і тому вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року скасувати, і справу № 915/91/16 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

В.Селіваненко