ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 904/667/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиКомунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 рокуу справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовомКомунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.провизнання укладеним договору

за участю представників

позивача: Касьян І.В.,

відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі за текстом - КПТМ "Криворіжтепломережа") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про визнання укладеним Договору № 4626 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 30.11.2015 року з Протоколом врегулювання розбіжностей від 18.01.2016 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року і прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити.

ФОП ОСОБА_4 до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, а представники відповідача проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.12.2015 року КПТМ "Криворіжтепломережа" на адресу ФОП ОСОБА_4 направлено для підписання проект Договору № 4626 на постачання теплової енергії для потреб вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 30.11.2015 року (далі за текстом - Договір № 4626).

ФОП ОСОБА_4 до Договору № 4626 було складено Протокол розбіжностей від 11.01.2016 року, відповідно до якого запропоновано КПТМ "Криворіжтепломережа" виключити з тексту Договору п. п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.6, 2.7, 2.9, 3.2, 4.2, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.7, 5.9, 5.10, а п. п. 1.1, 1.3, 2.1, 2.8, 3.1, 4.1, 4.3, 5.5, 5.6, 5.3, 5.4, 5.5, 6.1, 6.3 викласти у редакції Протоколу розбіжностей.

19.01.2016 року КПТМ "Криворіжтепломережа" у відповідь направлено на адресу ФОП ОСОБА_4 Протокол узгодження розбіжностей від 18.01.2016 року, яким частково прийнято пропозиції відповідача, а саме: п. п. 1.1, 2.3, 2.6, 2.9, 5.1, 5.3, 5.4, 5.7, 5.8, 5.10, 5.13 прийнято в редакції Протоколу розбіжностей від 11.01.2016 року, п. п. 1.3, 2.1, 2.2, 2.7, 2.8, 3.1, 3.2, 4.1, 5.2, 5.5, 5.6, 5.9, 5.12, 6.1 та п. 6.3 - в редакції Договору, а п. п. 2.5, 4.3 - в редакції Протоколу узгодження розбіжностей.

З огляду на те, що між сторонам залишились неврегульованими розбіжності щодо умов Договору № 4626 від 30.11.2015 року, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулось до господарського суду з позовом про вирішення переддоговірного спору шляхом укладення Договору № 4626 на постачання теплової енергії для потреб вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 30.11.2015 року з Протоколом врегулювання розбіжностей від 18.01.2016 року.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вказав на те, що укладення господарських договорів здійснюється з дотриманням положень ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 179, 180, 181 Господарського кодексу України і, зокрема, виходячи з приписів ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України позивач був зобов'язаний протягом двадцяти днів розглянути протокол розбіжностей, наданий відповідачем, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з відповідачем та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду. Отже, позивач, отримавши Протокол розбіжностей від 11.01.2016 року до запропонованого Договору № 4626 від 30.11.2015 року, повинен був звернутися до суду з неврегульованими розбіжностями в строк до 01.02.2016 року. З позовом про врегулювання переддоговірного спору позивач звернувся до суду 26.01.2016 року, проте ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2016 року у справі № 904/406/16 позовну заяву було повернуто без розгляду. Після усунення допущенного порушення позивач повторно звернувся до суду з позовною заявою лише 09.02.2016 року, тобто з пропуском двадцятиденного строку, встановленого ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України, а тому суд дійшов висновку, що позивачем пропущений присічний двадцятиденний строк, встановлений законом на звернення до суду, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, судом зауважено, що у проекті Договору встановлений строк його дії з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, що суперечить положенням ч. ч. 1 - 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, оскільки надання будь-якій угоді зворотної дії в часі може мати місце лише за згодою сторін, а такої згоди між сторонами не досягнуто.

В той же час, апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що двадцятиденний строк, встановлений законом на звернення до суду, є присічним, оскільки процесуально-процедурні норми щодо форми позовної заяви та порядку її прийняття до розгляду не можуть застосовуватись всупереч матеріальної норми, закріпленої в ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, та обмежувати матеріальне право особи, яка має заперечення щодо окремих умов договору і не прийняла пропозиції другої сторони, на вирішення переддоговірного спору судом. Враховуючи те, що позивач вчасно заявив про неприйняття пропозицій відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що повернення позовної заяви за формальними ознаками не є перешкодою для вирішення переддоговірного спору по суті після усунення недоліків.

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд, розглядаючи спір по суті, виходив з того, що в силу приписів п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

При цьому, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що до спірних правовідносини сторін підлягають застосуванню положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах; при цьому, обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, відповідає зустрічному обов'язку виконавця підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 року № 933).

За встановлених обставин справи та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що проект Договору запропонований позивачем відповідачу повинен бути розроблений та відповідати Типовому договору, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, і лише у цьому випадку укладення договору є обов'язком споживача, а відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі буде суперечити вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 Цивільного кодексу України та ст. ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що умови запропонованого позивачем проекту Договору не відповідають Типовому договору, а також не містять ряд істотних умов договору на надання житлово-комунальних послуг, які встановлені ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що не відповідність умов запропонованого проекту Договору умовам Типового договору є підставою для відмови у задоволенні позову.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Так, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

В силу приписів п. п. 20, 21 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

В ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії.

З урахуванням вищенаведених правових норм, суди попередніх інстанцій не з'ясували обставини справи, які є суттєвими для вирішення даного спору, а саме: чи є позивач виконавцем житлово-комунальних послуг чи продавцем товарної продукції, що надасть можливість визначити, які нормативно-правові акти підлягають застосованню до спірних правовідносин, а також чи встановлено форму типового договору для таких правовідносин або сторонам надано право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам при розгляді справи необхідно було надати оцінку існуючим правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості і враховувати права та законні інтереси обох сторін договору, з огляду на те, що відпуск та споживання теплової енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Однак, зазначені обставини залишились поза увагою господарських судів попередній інстанцій, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок щодо умов договору про строк його дії, оскільки з урахуванням п. 6.3. проекту Договору в редакції відповідача, а саме: "на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору поширюються умови укладення Договору", який відповідає приписам ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України щодо права сторін встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України вимога позивача щодо застосування умов договору на відносини, що виникли до дати його укладення з 01.01.2015 року, є правомірною.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга КПТМ "Криворіжтепломережа" підлягає частковому задоволенню, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 904/667/16 - скасувати.

3. Справу № 904/667/16 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський