ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Справа № 904/10692/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСеліваненка В.П.,за участю представника позивача Подолінської Т.В.,касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ"на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 рокуу справі№ 904/10692/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5пророзірвання договору оренди та зобов'язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (надалі - ТОВ "І.К.ВЕЛ", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач) про розірвання з 24.11.2015 року договору оренди нежитлового приміщення № 01/08/14 від 01.08.2014 року, який укладений між сторонами, та зобов'язання відповідача зарахувати сплачений ТОВ "І.К.ВЕЛ" 08.08.2014 року за платіжним дорученням № 112221 авансовий платіж в сумі 8500 грн в рахунок сплати орендної плати частково за листопад (з 01.11.2015 року по 24.11.2015 року) і частково жовтень (з 25.10.2015 року по 30.10.2015 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір оренди підлягає розірванню відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), оскільки у 2015 році відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього договору, а саме: зміна економічних умов в Україні в 2015 році та значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні, порівняно з 2014 роком. Позивач зазначає, що така зміна обставин зумовлена причинами, які він, як заінтересована сторона, не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності. Зважаючи на збитковість діяльності аптеки, подальше виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, тому позивач прийняв рішення про припинення діяльності аптеки, про що свідчить повідомлення Державна служба України з лікарських засобів про припинення діяльності відокремленим підрозділом ліцензіата № 23/10/15 від 23.10.2015 року. Позивач було повідомлено відповідача про дострокове припинення договору з відповідним проханням з'явитись 24.11.2015 року та підписати акт прийому-передачі приміщення, проте відповідач відмовив у наданні своєї згоди на дострокове припинення договору та прийняття приміщення. На думку позивача, відмова відповідача розірвати договір призводить до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, тому розірвання договору оренди можливе у судовому порядку, оскільки наявні всі умови, визначені ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що наведені в позовні заяві обставини не є підставою для розірвання цього договору за положеннями ст. 625 ЦК України, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а усі ризики, пов'язані з рентабельністю та прибутковістю аптеки покладаються на позивача та не можуть бути ризиком іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 року у справі № 904/10692/15 (суддя Мілєва І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Чимбар Л.В. (доповідач), суддів: Сизько І.А., Герасименко І.М.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 року і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм ст. 652 ЦК України, ст.ст. 4, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 01.08.2014 року сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення № 01/08/14 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач (орендодавець) передав позивачу (орендарю) відповідно до акту приймання - передачі № 1 від 01.08.2014 року (а.с. 11-12 т. 1) нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1. договору) строком на 2 роки та 11 місяців до 30.06.2017 року (п. 1.5. договору).

У п. 7.4 договору сторони погодили, що достроково договір може бути припинений: за письмовою згодою сторін (пп. 7.4.1); у випадках, передбачених законодавством України, зокрема у разі ліквідації орендаря (пп. 7.4.2. договору).

Листом від 07.09.2015 року за № 397 (а.с.29 т. 1) позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку з негативними показниками оперативної діяльності аптеки, що знаходиться в орендованому приміщенні, вимушений припинити її діяльність та, керуючись умовами договору, а саме: пунктів 7.3., 7.4.1., припинити дію договору за згодою сторін та вважати 30.09.2015 року останнім днем дії договору оренди.

Відповідач у листі № 1 від 12.09.2015 року відмовив у наданні своєї згоди на дострокове припинення в односторонньому порядку дії договору (а.с.29 т. 1).

23.10.2015 року позивач звернувся до Державної служби України з лікарських засобів з повідомленням про припинення діяльності відокремленого підрозділу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17 т. 1).

13.11.2015 року Державна служба України з лікарських засобів внесла зміни до ліцензійного реєстру по ліцензії НОМЕР_2 від 20.05.2014р. на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1: АДРЕСА_1 (а.с. 18 т. 1).

18.11.2015 року позивач звернувся до відповідача з листом № 617, в якому просив прибути 24.11.2015 року або направити повноважного представника для підписання актів повернення приміщення з оренди за договором оренди (а.с. 19 т. 1).

Листом № 3 від 27.11.2015 року відповідач повідомив позивача, що договір є діючим, повернення приміщення з оренди здійснюється за наслідками припинення дії договору, а не під час його дії, тому вважає передчасним повернення приміщення з оренди (а.с. 22 т. 2).

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Зокрема, ч. 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, за рішенням суду договір може бути розірваний у зв'язку з настанням істотних змін обставин (тобто, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах), якщо позивачем буде доведено існування одночасно чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені в позовній заяві обставини не є підставою для розірвання договору за положеннями ст. 652 ЦК України, оскільки зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти щодо національної валюти України не є істотною зміною обставин. Суд врахував, що відповідно до умов договору зобов'язання із сплати орендної плати має бути виконане у гривні, а обставини, пов'язані із зміною валютного курсу, є комерційним ризиком сторін договору, у яких є можливість передбачити в момент укладення договору можливі коливання курсу гривні до іноземних валют, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти України (гривні) та її девальвації. Крім того, суд зазначив, що припинення діяльності відокремленого підрозділу позивача було здійснено за його власною ініціативою, тому не може бути розцінено як обставина, що відбулась поза його волею, яку він не міг перебачити та усунути.

Зважаючи на те, що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, і в момент укладення договору сторони не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, тобто, девальвація валюти є комерційним ризиком сторін договору, а принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, закріплений у ст. 44 ГК України, передбачає покладання настання несприятливих наслідків (збитковість та за власної ініціативи припинення діяльності відокремленого підрозділу) від здійснення своєї господарської діяльності безпосередньо на підприємця, Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для дострокового розірвання договору відповідно до вимог ч. 2 ст. 652 ЦК України. Беручи до уваги те, що договір в установленому порядку не припинився, а відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні похідних вимог про зарахування авансового платежу за останній місяць в сумі 8500,00 грн в рахунок сплати орендної плати частково за листопад 2015 року (з 01.11.2015 року по 24.11.2015 року) і частково жовтень (з 25.10.2015 року по 30.10.2015 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року у справі № 904/10692/15 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСеліваненко В.П.