ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2015 року Справа № 908/4681/14
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 (головуючий суддя Шевель О.В., судді Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.)та на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 20.01.2015 (суддя Сушко Л.М.)у справі№ 908/4681/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт"провизнання недійсним п. 7.2 розділу 7 договору поставки зерна,
за участю представників:позивачане з'явились,відповідачаРоманенко В.В.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 у справі №908/4681/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015, в задоволенні позову про визнання недійсним п.7.2 розділу 7 договору поставки зерна майбутнього врожаю №24 від 10.06.2014 відмовлено.
Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема положення ст. 129 Конституції України, ст.12 Закону України "Про третейські суди". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не надали належної оцінки тому, що спірний пункт договору не відповідає вимогам ч. 2 ст. 12 Закону, де вказано, що при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Позивач вказує, що необов'язковість використання тексту регламенту як невід'ємної частини договору не дозволяє сторонам оцінити повною мірою наслідки третейської угоди, така позиція суперечить сенсу третейської угоди в принципі. Також скаржник зазначає, що невідповідність третейської угоди у вигляді третейського застереження у договорі вимогам законодавства порушує його права, оскільки позбавляє позивача права на судовий захист, права вибору суду щодо підсудності справи, апеляційного та касаційного оскарження рішення суду відповідно до вимог ст. 129 Конституції України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" (покупець) 10.06.2014 укладено Договір поставки зерна майбутнього врожаю №24 (далі за текстом Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник у визначений сторонами строк (термін) поставляє Покупцю наступну сільськогосподарську продукцію: найменування товару - пшениця 2 класу врожаю 2014 року; одиниця виміру товару - метрична тонна; кількість товару - 138,888 т, а покупець зобов'язався прийняти товар
Умовами п. 7.1 Договору визначено, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
В п. 7.2 Договору сторони передбачили наступне: "Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Правова ліга" у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі з одного третейського судді. Місце знаходження третейського суду та місце розгляд спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства - українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав".
Звертаючись з позовом про визнання недійсним пункту договору, позивач зазначив, що до Договору не був доданий регламент постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Правова ліга", а також в третейському застереженні не визначено предмет спору, сторони, їх місцезнаходження та дата укладення цього застереження.
Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання р п.7.2 розділу 7 договору поставки зерна майбутнього врожаю №24 від 10.06.2014 недійсним за правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Розгляд спору у третейському суді є наслідком реалізації принципу свободи договору. Притаманний цивільним правовідносинам принцип диспозитивності, в силу якого громадяни та юридичні особи набувають та здійснюють свої цивільні права своєю волею і в своєму інтересі, є вільними у визначенні ними своїх прав та зобов'язань на підставі договору і у визначенні будь-яких його умов, які не суперечать законодавству, поширюється і на процесуальні відносини, пов'язані з розглядом у суді спорів, що виникають в процесі здійснення вказаними особами підприємницької або іншої не забороненої законом комерційної діяльності.
Оскільки диспозитивність у цивільному та господарському судочинстві означає, що процесуальні відносини виникають, змінюються або припиняються за ініціативою безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, то це ж правило поширюється і на процесуальні правовідносини, що виникають у зв'язку з оскарженням/розірванням третейського застереження, адже в основі цих процесуальних відносин лежить договір, згідно з яким сторони довіряють захист своїх цивільних або господарських прав обраному ними третейському суду і визнають його рішення.
Відповідно до п. 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Сторони, укладаючи угоду про передачу спору на розгляд третейському суду, припускають, що наявний між ними спір буде вирішуватися недержавним судом, рішення якого визнають обидві сторони і будуть його виконувати добровільно.
Посилаючись на те, що Регламент постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Правова ліга" не був невід'ємною частиною Договору та не надавався ТОВ "Розагропродукт" разом із Договором, що, в свою чергу, позбавляло останнього можливості належним чином користуватися своїми правами, передбаченими Регламентом третейського суду та чинним законодавством України, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про визнання третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження у п.7.2 розділу 7 Договору поставки зерна майбутнього врожаю № 24 від 10.06.2014, недійсною.
Як встановлено ст. 1, ст. 5 Закону України "Про третейські суди", до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (ст. 2 Закону України "Про третейські суди").
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд Регламент третейського суду розглядається, як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі та вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Положенням ч. 7 ст. 12 Закону України "Про третейські суди" визначено, що у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Пунктом 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судами встановлено, що договір купівлі-продажу № 24 від 10.06.2014 підписаний обома сторонами без розбіжностей і зауважень; при укладанні третейської угоди сторонами додержано правил, передбачених положеннями ст. 12 Закону України "Про третейські суди"; спірне третейське застереження, викладене у п. 7.2 Договору, за формою і змістом закону не суперечить, інші підстави для визнання його недійсним також відсутні.
При цьому судами не встановлено, що оскаржувана угода порушує права позивача у справі.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, оскільки судами досліджені обставини справи щодо відповідності третейського застереження приписам ст. 12 Закону України "Про третейські суди", а відсутність регламенту третейського суду у сторін такої угоди, не є правовою підставою для визнання третейського застереження недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України.
Як визначено ст. 2 Закону України "Про третейські суди", регламент постійно діючого третейського суду - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом.
Крім того, згідно зі ст. 30 названого Закону місцем проведення третейського розгляду справи у постійно діючому третейському суді є місцезнаходження цього третейського суду. Місце проведення третейського розгляду справи у третейському суді для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою.
З оскаржуваного третейського застереження вбачається, що у ньому визначено конкретний третейський суд з вказівкою на адресу його місцезнаходження, а відтак Товариство "Розагропродукт" не було позбавлено можливості ознайомитись зі змістом регламенту відповідного третейського суду як до моменту укладення Договору, так і після його укладення. Матеріали справи не свідчать про те, що позивачу чинились перешкоди в ознайомленні з Регламентом третейського суду, копія якого долучена до матеріалів справи.
Також колегія суддів погоджується з висновком судів про хибність тверджень позивача про неможливість апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, оскільки питання щодо строків та порядку оскарження рішення третейського суду врегульовано приписами закону України "Про третейські суди", а зазначені позивачем підстави не є такими, що тягнуть недійсність укладеного третейського застереження, як такого, що не відповідає приписам законодавства.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 у справі № 908/4681/14 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова