ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 922/208/15 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.,розглянувши касаційну скаргу Харківської міської радина постанову від 18.04.2016 Харківського апеляційного господарського судуу справі№922/208/15 господарського суду Харківської областіза позовомХарківської міської радидо проФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повернення майна та стягнення 376 758,30 грн. За участю представників сторін:

Від позивача - Михайлов Є.Б. (дов. від 26.11.15)

Від відповідача - не з'явились

У зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. у відпустці та судді Костенко Т.Ф. на лікарняному, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016).

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, з урахуванням зави про уточнення позовних вимог від 17.03.2015, про стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 376758,30 грн.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2016 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 376758,30 грн. та 7535,17 грн. витрат на сплату судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у складі: Потапенко В.І., Гребенюк Н.В., Слободін М.М. рішення господарського суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Харківська міська рада у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, я к таку, що прийнята при неправильному застосуванні та порушенні норм чинного законодавства, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована ст.1212 Цивільного кодексу України, ст.157 Земельного кодексу України.

ФОП ОСОБА_4 у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судом апеляційної інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_4 придбала у власність за договором купівлі-продажу від 26.05.2003 за № 1725 нерухоме майно літ. літ. "А'-1", "А''-1 та "А-1" загальною площею 441,7 кв. м. по АДРЕСА_1 від попереднього власника - ТОВ багатогалузевої виробничо-комерційної фірми "Рада".

Рішенням Харківської міської ради від 25.12.2007 за № 292/07 відповідачу надано в оренду строком до 01.12.2012 земельну ділянку площею 0,0560 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А'-1", "А''-1 та "А-1".

Пунктом 5 цього Рішення відповідача зобов'язано не пізніше ніж у місячний термін з дня його прийняття звернутися до Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі у 4-х місячний термін.

05.07.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0560 га. по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки, визначення меж, площі та конфігурації.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 01.07.2014 за № 23630740, листів Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 02.07.2014 за № 5615/0/225-14 та Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 03.07.2014 за № 3318/08 речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відповідно до листа ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 18.11.2014 за № 5794/9/20-30-15-03-24 відповідачем за період з 01.12.2011 - 30.11.2014 задекларовано 38 179,43 грн. земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Позивач посилаючись на те, що відповідач в період з 01.12.2011 -по 01.12.2014 не сплачував за користування спірною земельною ділянкою орендну плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, тобто за регульованими державною цінами, які є фактично звичайною ціною, що призвело до неодержання позивачем доходів у вигляді орендної плати, яку він отримав би в разі укладення з відповідачем у встановленому порядку договору оренди земельної ділянки, звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено з посиланням на ст.22, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, постанову апеляційного господарського суду в позові відмовлено з посиланням на ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України.

Згідно з приписами ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Стаття 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в 2003 році, визначала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель і споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Таким чином, диспозитивний зміст ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в 2003 році, свідчив про визначення законодавцем принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, що на ній розташовані, зміст якого спрямований на вирішення проблеми співвідношення прав і обов'язків, зокрема, особи, що набула право власності на об'єкт нерухомості (фактичного нового землекористувача) з правами та обов'язками власника земельної ділянки та/або особи, в якої ця ділянка перебуває в користуванні (оренді).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Тобто, зміст вказаних вище приписів законодавства, в редакціях, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, встановлював, що перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов'язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Судами встановлено, що Рішенням Харківської міської ради від 25.12.2007 за № 292/07 відповідачу надано в оренду строком до 01.12.2012 земельну ділянку площею 0,0560 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А'-1", "А''-1 та "А-1".

Пунктом 5 цього Рішення відповідача зобов'язано не пізніше ніж у місячний термін з дня його прийняття звернутися до Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі у 4-х місячний термін.

Отже, реалізовуючи визначені законом повноваження в земельних правовідносинах, Харківська міська рада прийняла рішення про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, розташованої під придбаним останнім об'єктом нерухомого майна та встановила строк виконання вказаного рішення, після спливу якого орган місцевого самоврядування обґрунтовано розраховував на сплату відповідачем та отримання місцевим бюджетом саме орендної плати за користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем у порядку та в строки, визначені зазначеним вище рішенням міської ради), втім не сплачених відповідачем, що пов'язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

При цьому, оскільки частина 2 зазначеної статті передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події, обовґязок повернути безпідставно отримане майно для особи, поведінка якої у таких відносинах була правомірною, є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт спливу строку виконання останнім рішення органу місцевого самоврядування про укладення договору оренди землі, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Колегія суддів зазначає, що за приписами п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 ЦК та частиною 2 статті 224, статтею 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, як норми ст. ст. 22, 1166 ЦК України, так і ст.1212 ЦК України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.

Частиною 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як зазначалось вище, Рішенням Харківської міської ради від 25.12.2007 за № 292/07 відповідачеві надано в оренду земельну ділянку, розташовану під придбаним останнім об'єктом нерухомого майна, та встановлено 4 місячний строк виконання вказаного рішення щодо обов'язку оформити договір оренди.

Вирішуючи спір у справі та зазначаючи, що відповідач як власник нерухомого майна з метою укладення договору оренди спірної земельної ділянки вчиняв дії щодо укладання договору оренди із позивачем, суд першої інстанції взяв до уваги, а суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначене вище рішення органу місцевого самоврядування не було виконано відповідачем не тільки у визначені цими рішеннями строки, а й в будь-який інший розумний строк, об'єктивно необхідний для укладення договору оренди землі.

Враховуючи, що відповідачем не заперечується факт використання земельної ділянки, яка розташована під належними йому на прав власності об'єктами нерухомого майна, та не зазначено будь-яких об'єктивних підстав невиконання рішень міської ради протягом вказаних вище строків, приймаючи до уваги також, що відповідачем не спростовано обсяг позовних вимог в цій частині та не надано контррозрахунку заявленої до стягнення суми, яка була визначена позивачем виходячи із звичайних ставок орендної плати для такої земельної ділянки, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про задоволення позову. Постанова апеляційної інстанції про відмову в позові є такою, що не відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Постанову від 18.04.2016 Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/208/15 господарського суду Харківської області скасувати.

Рішення від 16.02.2016 господарського суду Харківської області у справі №922/208/15 залишити в силі.

Витрати по сплаті судового збору віднести на відповідача. Виконання цього пункту постанови покласти на господарський суд Харківської області.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді М. Данилова

Т. Данилова