ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 914/546/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЛьвівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.05.16у справі№914/546/16господарського судуЛьвівської областіза позовомЛьвівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету УкраїнидоЛьвівської міської радипровизнання недійсним пунктів ухвали Радиза участю представників від:позивачаМаксименко А. П. (дов. від 05.04.16),відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,

В С Т А Н О В И В :

Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало позов до Львівської міської ради про визнання недійсним п.п.1-7, 9 ухвали Львівської міської ради від 15.12.11 №1000.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.16 по справі №914/546/16 (суддя Березняк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Малех І.Б., суддів Галушко Н.А., Костів Т.С.), позов задоволено, з підстав відсутності належних та допустимих доказів виконання Львівською міською радою рішення АМКУ, щодо скасування п.п.1-7, 9 ухвали Львівської міської ради від 15.12.11 №1000.

Не погоджуючись із судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та відмову у позові. Свої доводи скаржник обґрунтовує не наданням судами жодного обґрунтування, у чому саме полягають дискримінаційні дії Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення. При цьому, вийшовши за межі позовних вимог, суди визнали одночасно недійсними і не законними пункти ухвали Львівської міськради, хоча позивач просив визнати їх лише незаконними. Крім того, не звернуто належної уваги на те, що позивач оскаржує не акт місцевого самоврядування, а його пункти, які, на думку скаржника, не є актами органу місцевого самоврядування.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.10.15 № 60р/к визнано, що внаслідок прийняття Львівською міською радою ухвали від 15.12.11 №1000, Львівська міська рада створила групі суб'єктів господарювання, родовою ознакою яких є господарська діяльність з торгівлі алкогольними напоями, торгівлі слабоалкогольними напоями та торгівлі пивом у тимчасових спорудах торгівельного призначення, несприятливі умови, порівняно із конкурентами, що здійснюють торгівлю такими товарами у постійних спорудах торгівельного призначення. Це свідчить про порушення відповідачем абз.8 ч.2 ст.15 та п.3 ст.50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентної дії органу місцевого самоврядування, наслідком чого є створення несприятливих умов для торгівлі у даному господарському сегменті, порівняно з конкурентами.

Зазначеним рішенням зобов'язано Львівську міськраду, протягом 1-го місяця, з дня його отримання припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яким орган місцевої влади Львівським обласним територіальним відділенням АМКУ зобов'язаний скасувати п.п.1-7, 9 ухвали Львівської міської ради від 15.12.11 №1000. Цим рішенням роз'яснена можливість його оскарження у 2-місячний строк з дня одержання. Даний документ надісланий відповідачу повідомленням 16.10.15 та отриманий відповідачем 19.10.15, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.16-17).

Протягом вказаного строку, рішення АМКУ відповідачем не було виконано, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з того, що правом на оскарження рішення АМКУ у 2-місячний строк, відповідно до ч.1 ст.60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" відповідач не скористався. Належних та допустимих доказів його оскарження суду не надав, а тому на момент винесення судових актів про задоволення позову, рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення АМКУ від 16.10.15 № 60р/к є чинним і обов'язковим до виконання.

Доводи відповідача про те, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржується не акт органу місцевого самоврядування у частині, а його пункти, які актом органу місцевого самоврядування не є, судами відхилені, зважаючи на вимоги п.10 ч.2 ст.16 ЦК України. А з підстав вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.21 ЦК України та п.10 ст.59 ЗУ "Про місцеве самоврядування" спростовані мотиви відповідача щодо виходу судами за межі позовних вимог, у контексті визнання одночасно недійсними і не законними пунктів ухвали Львівської міськради, всупереч прохальній частині позову, якою АМКУ просив визнати їх лише незаконними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду попередніх інстанцій вірними, зважаючи на наступне.

Частиною 1 ст.22 ЗУ "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що розпорядження, рішення та вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимоги уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення у межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Рішення та розпорядження органів АМКУ, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання (ч.2 ст.56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції").

Враховуючи визначену законодавством обов'язковість виконання рішення органу АМКУ, не виконання його відповідачем та не оскарження у визначений законом строк, суди попередніх інстанцій обгрунтовано дійшли висновку про підстави для задоволення позову. А тому, доводи скаржника про відсутність жодного обґрунтування щодо дискримінаційності дій Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваної ухвали Львівської міськради, законно не прийняті до уваги.

Щодо доводів скаржника про вихід судом під час розгляду справи за межі позовних вимог, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.10 ст.59 ЗУ "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними у судовому порядку.

Однак, спеціальним законодавством, яким регулюються спірні правовідносини передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання АМКУ, територіальні відділення АМКУ у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, у тому числі про: визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю чи розірвання угоди у разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів АМКУ про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, або про розірвання угоди (ст.25 "Про Антимонопольний комітет України").

З наведеного прослідковується явна суперечність між загальними і спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж правовідносини, тобто вбачається юридична колізія.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що позивач, правомірно керувався спеціальною нормою у визначенні позовних вимог, оминаючи загальні норми, якими передбачається оскарження актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування, шляхом визнання їх незаконними у судовому порядку. А судами, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості, розумності та враховуючи юридичну колізію, застосовані наслідки визнання п.п.1-7, 9 ухвали Львівської міської ради від 15.12.11 №1000 недійсними (незаконними), як того вимагає спеціальне і загальне законодавство.

З тих же підстав спростовуються доводи скаржника про не вірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржується не акт органу місцевого самоврядування у частині, а його пункти, які актом органу місцевого самоврядування не є, зважаючи на диспозитивність п.10 ч.2 ст.16 ЦК України у контексті вимог спеціального законодавства ст.25 "Про Антимонопольний комітет України".

Колегія суддів вважає, що судові акти попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, оскільки вони винесені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.16 у справі №914/546/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І. М. Васищак