Постанова ВГСУ від 21.07.2016 року у справі №910/20057/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 910/20057/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівКорсака В.А., Рогач Л.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.16у справі№ 910/20057/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доТовариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-ТРЕЙД"прозобов'язання виконати умови договору та стягнення 1062755,17 грнУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Печерний С.Л. - за дов. від 21.03.11;

від відповідача: Фітковський Н.І. - за. дов. від 01.04.16.

Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" у серпні 2015 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-ТРЕЙД" заявлений позов про зобов'язання виконати умови договору від 21.07.14 №14007000313, здійснивши поставку моторної оливи ГМК-20 в об'ємі 50 т, шляхом відвантаження філіям ПАТ "Укртансгаз" згідно з рознарядкою та стягнення пені у розмірі 549700,95 грн і 7% штрафу у розмірі 513054,22 грн за несвоєчасне виконання зобов'язання. Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" обґрунтовувало позовні вимоги умовами пунктів 7.1, 7.2 договору поставки та приписами статей 525, 526, 530, 611, 655, 712 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.15, ухваленим суддею Пінчук В.І., у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції установив, що відповідачем зобов'язання з поставки товару виконано у повному обсязі. Проте вимоги про стягнення пені і штрафу не можуть бути задоволені, оскільки позивачем прострочення виконання відповідачем не доведено, що унеможливлює нарахування пені і штрафу. Суд керувався приписами статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Київським апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дідиченко М.А.- головуючого, Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В. постановою від 18.05.16, перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та 7% штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 526, 530, 549, 550, 611, 624, 655, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник зазначає - господарськими судами попередніх інстанцій помилково не враховано порушення строку поставки згідно договору та рознарядки.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-ТРЕЙД" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому - просить оскаржувані рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Судами при розгляді спору по суті установлено, що між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" - покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ - Трейд " - покупцем, в результаті проведення процедури закупівлі, визначеної Законом України "Про здійснення державних закупівель" 21.07.14 був укладений договір про закупівлю товарів № 1407000313. Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору відповідач зобов'язався у 2014 - 2015 роках передати у власність позивачу паливо рідинне та газ; оливи мастильні (моторна олива ГМК - 20), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити вказані товари. За умовами пункту 3.1. договору загальна сума договору становить 9 389 100,00 грн, в т.ч. ПДВ - 1 564 850,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що останнім була надана відповідачу рознарядка № 13258/13-008 від 26.12.14 згідно з якою відповідач зобов'язаний був передати у власність позивача товар, а саме: 50 т. оливи. Натомість, позивач зазначав, що відповідач поставки вказаного товару не здійснив. Поряд з цим судами установлено, що в результаті проведених переговорів між сторонами було досягнуто нових домовленостей щодо умов поставки товару за договором, а саме позивачем було анульовано раніше видані рознарядки та направлені нові, які, як установлено обома судами, виконанні відповідачем у повному обсязі. Ураховуючи, що відповідачем зобов'язання з поставки товару за договором про закупівлю товарів від 21.07.14 №1407000313 виконано у повному обсязі, суди обох інстанцій вірно визнали, що підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити поставку моторної оливи ГМК-20 в об'ємі 50 т. відсутні.

Щодо доводів скарги в частині відмови у стягненні пені та штрафу за порушення строків поставки товару згідно рознарядки № 13258/13-008 від 26.12.14, то колегія суддів визнає висновок попередніх інстанцій законним з огляду на таке. За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відтак визначення часу, коли боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти запропоноване виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення цього строку є одним із проявів порушення зобов'язання. Пунктом 7.3 договору сторонами погоджено, що за порушення строків поставки товару або недопоставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, поставку якого прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад тридцяти днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товару, поставку якого прострочено. Відповідно до умов пункту 5.1 договору постачальник зобов'язався передати узгоджену сторонами партію товару відокремленим підрозділам покупця в зазначені в рознарядці покупця місця поставки з дати підписання цього договору упродовж 1-го року, але в строки не пізніше 30-ти календарних днів з моменту отримання рознарядки. Судами за наявними матеріалами справи та в межах повноважень наданих їм Господарським процесуальним кодексом України, установлено, що спірну рознарядку № 13258/13-008 від 26.12.14 позивачем до матеріалів справи не надано. Докази її направлення на адресу відповідача також відсутні. Відтак позивачем не доведено з якого моменту і чи відбулося прострочення зобов'язань відповідачем, що унеможливлює нарахування штрафу та пені за прострочення виконання зобов'язання передбаченого умовами договору. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять до предмету доказування у справі, та мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Ураховуючи установлені апеляційним судом обставини справи щодо відсутності юридичних фактів, які б визначали дату з якої відбулося прострочення зобов'язань відповідачем, посилання скарги на незаконну відмову у нарахуванні штрафу та пені за прострочення виконання зобов'язання передбаченого умовами договору визнаються судом неспроможними. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установлених судом апеляційної інстанції обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги - не убачається. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.