Постанова ВГСУ від 21.07.2016 року у справі №910/18973/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 910/18973/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Кравчука Г.А.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.05.16у справі№910/18973/15 Господарського суду міста Києваза первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"доТовариства з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ"простягнення 7 667 267,17 грнза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"простягнення 6 795 865,58 грнУхвалою Вищого господарського суду України від 08.06.16, ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Грейц К.В.., розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ" призначено на 16.06.16.

У судовому засіданні 16.06.16 взяли участь представники:

від позивача за первісним позовом: Гура А.А. - за дов. від 01.06.16; Стеренчук Р.П. - за дов. від 01.06.16; Захімовський М.М. - за дов. від 03.06.16; Брагінський П.О. - за дов. від 03.06.16.

від відповідача за первісним позовом: Коваленко Н.В. - за дов. від 15.01.16.

У засіданні 16.06.16 оголошено перерву до 16 години 00 хвилин цього ж дня, де продовжено перерву до 22.06.16. У судовому засідання 22.06.16 продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено її розгляд до 14.07.16.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 11.07.16 №08.03-04/2604 у зв'язку з відпусткою судді Грейц К.В. призначено автоматичну зміну складу суддів, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Мачульський Г.М.

Ухвалою від 14.07.16 відкладено розгляд скарги до 21.07.16. Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.07.16 №08.03-04/2806 у зв'язку з перебуванням судді Мачульського Г.М. на лікарняному призначено автоматичну зміну складу суддів, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Кравчук Г.А. У зв'язку зі зміною складу колегії суддів розгляд касаційної скарги розпочато заново.

У судовому засіданні 21.07.16 взяли участь представники:

від позивача за первісним позовом: Захімовський М.М. - за дов. від 03.06.16;

від відповідача за первісним позовом: Коваленко Н. В. - за дов. від 15.01.16.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" у липні 2015 року заявлений позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ" про стягнення 10 900 335,95 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання ТОВ "РМ-Інвест" своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором від 30.01.14 № 040114 в галузі транспортно-експедиторського обслуговування щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів, а саме вартості морського перевезення вантажу за маршрутом Лонг-Біч (СІЛА) - порт Констанца (Румунія) (фрахту), внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 5 358 644,74 грн. Також позивач просив стягнути на його користь понесені додаткові витрати у сумі 869 488,13 грн у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) у розмірі 1 439 134,30 грн. Відтак позивач просив суд стягнути на його користь 7 667 267,17 грн основної суми заборгованості. Окрім того позивач просив стягнути з відповідача 2 237 460,66 грн - пені, 145 832, 15 грн - 3% річних та 849 775,97 грн - інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" у серпні 2015 року заявлений зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОПСТКА (Україна)" про стягнення 6 795 865,58 грн збитків. Позивач за зустрічним позовом посилався на те, що неналежне виконання ТОВ "ДХЛ ЛОПСТКА (Україна)" обов'язків експедитора в частині дотримання строків доставки товару за укладеним між сторонами Договором від 30.01.14 №040114 призвело до нарахування штрафних санкцій компанії АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) в сумі 322 525 дол США та стягнення вказаної суми з відповідача рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.15 у іншій справі №910/9015/15, внаслідок чого ТОВ "РМ - Інвест" зазнало збитків у вказаній сумі. Вимоги мотивовано приписами статей 611, 923, 934 Цивільного кодексу України та статей 224, 225, 313, 316 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.16, ухваленим у складі колегії суддів: Селівон А.М. - головуючий, Головатюк Л.Д., Паламар П.І., в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Місцевий господарський суд визнав, що позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання саме Товариству з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажів під час здійснення перевезення (реекспорту товару) з порту Лонг-Біч (США) до порту Констанца (Румунія), через недоліки наданих заявок. Позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та річних судом залишені без задоволення, як похідні. У задоволенні зустрічного позову судом відмовлено через відсутність усіх складових цивільного правопорушення установлення яких є необхідним для настання такої міри відповідальності як стягнення суми збитків. Суд керувався приписами статей 147, 224, 225, 230, 316 Господарського кодексу України, статей 22, 614, 623, 625, 920, 929 Цивільного кодексу України, статей 1, 8, 9, 11, 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г. - головуючого, Баранця О.М., Пашкіної С.А., постановою від 17.05.16, перевірене рішення місцевого суду скасував частково. Первісні позовні вимоги задовольнив у повному обсязі. Апеляційна інстанція, оцінивши докази у справі, встановила, що позивачем замовлені транспортно-експедиційні послуги з реекспорту вантажу з порту Лонг - Біч (США) до порту Констанца (Румунія). При цьому суд визнав доведеним надання послуг з транспортного експедирування позивачем та заборгованість з її сплати у повному обсязі відповідачем за первісними вимогами. В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог рішення місцевого господарського суду залишено в силі. Апеляційна інстанція керувалася приписами статей 147, 224, 225, 230, 316 Господарського кодексу України, статей 22, 610-612, 614, 623, 625, 920, 929 Цивільного кодексу України, статей 1, 8, 9, 11, 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"

Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду. Скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", оскільки на думку скаржника, документи надані позивачем у якості доказів надання послуг з транспортного експедирування мають недоліки. При цьому видаткових накладних чи актів приймання - передачі виконаних робіт матеріали справи не містять. Окрім того, скаржник вважає, що апеляційний суд порушив приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнаючи обставини установлені у інших справах такими, що мають преюдиційний характер. Також скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 4-1, 4-2, 22, 95, 97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд прийняв апеляційну скаргу за відсутності доказів скерування її копії Товариству з обмеженою відповідальністю "РМ-ІНВЕСТ".

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" судом отримано відзив на касаційну скаргу, у якому Товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представника скаржника, та заперечення на касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами обох інстанцій установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" - виконавець та Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" - замовник 30.01.14 укладено Договір №040114 транспортно-експедиторського обслуговування за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з організації транспортно-експедиторського обслуговування, а також наземного і морського перевезення вантажу замовника в морських контейнерах (вагонах та іншій тарі/пакуванні та без неї) на суднах/в вагонах/автотранспортом через Одеський (Іллічівський) морський торговельний порт (з/д авто та інш. транспортом). Розділами 2 - 4 Договору сторони узгодили зобов'язання сторін: порядок розрахунків, відповідальність сторін. Відповідно до пункту 2.2.4 Договору замовник зобов'язався надавати вказівки та інструкції незалежно від способу видачі (телексом, телеграфом, телефаксом, електронною поштою та телефонограмою) із зазначенням всіх необхідних відомостей. Згідно з пунктом 4.1.5 Договору в усіх випадках, не обумовлених даним Договором, сторони керуються діючим законодавством України, зокрема, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс - 2010. Пунктом 8.1 Договору сторонами погоджено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання та буде діяти до 31.12.14. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу в письмовій формі про розірвання Договору, строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Пунктом 1 частини 1 статті 208 цього ж Кодексу унормовано, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. З системного аналізу статей 623, 901, 902, 929 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України убачається, що визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. Така ж правова позиція висвітлена Верховним судом України у постанові від 23.09.15 зі справи №3-502гс15.

Відповідно до частини першої статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Частиною дванадцятою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Суд апеляційної інстанції установив, що на виконання Договору та на підставі відповідних заявок відповідача, упродовж 2014 року позивачем здійснено комплексне обслуговування та організовано перевезення чотирьох партій контейнерів з вантажем ТОВ "РМ - Інвест" - ящиків керамічної плитки (партія 18x20, партія 16x20, партія 13х20, партія 23x20) з території України (Порт Іллічівськ) до території Сполучених штатів Америки (Порт Лонг-Біч) з метою доставки вантажу кінцевому отримувачу - Компанії АТЕМ USA LLC (Сполучені Штати Америки), що установлено судами на підставі відповідних коносаментів, виданих позивачем.

Судами також установлено, що як на підставу своїх вимог позивач за первісним позовом посилався на неналежне виконання ТОВ "РМ-Інвест" своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором № 040114 в галузі транспортно-експедиторського обслуговування від 30.01.14, в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажів, а саме вартості морського перевезення вантажу за маршрутом Лонг-Біч (США) - порт Констанца (Румунія) (фрахту), внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 5 358 644,74 грн, а також понесені позивачем додаткові витрати в сумі 869 488,13 грн, в зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн., які заявлені позивачем до відшкодування з боку відповідача як замовника.

Апеляційний господарський суд, розглядаючи даний спір установив, що відповідач звернувся до позивача з заявками №301214, №231214, №301214-1, №200115 та №210115 в якості додатку до Договору від 30.01.14 №040114-2. В процесі транспортування вантажів у відповідності до умов пункту 2.2.4 Договору, відповідач звернувся до позивача з листами №3012/14 від 30.12.14, № 2612/14 від 26.12.14, № 2101/15-1 від 21.01.15, № 2101/15-2 від 21.01.15, згідно з якими підтвердив чинність надісланих заявок, а також той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" є власником вантажу, який підлягає доставці в порт Констанца (Румунія). Зокрема, в зазначених листах вказано перелік контейнерних вантажів, які підлягають реекспорту в порт Констанца (Румунія) з вказівкою на номери домашніх коносаментів та гарантією оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" витрат, пов'язаних з реекспортом вантажів (вказаних контейнерів) з порту Лонг - Біч (США) до порту Констанца (Румунія). Таким чином, ураховуючи установлене апеляційним судом, касаційна інстанція погоджується з висновком суду щодо досягнення домовленості між позивачем та відповідачем стосовно надання транспортно-експедиційних послуг з реекспорту вантажу.

Щодо заявлених додаткових витрат, пов'язаних з реекспортом вантажу, то апеляційним судом установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" та DHL Global Forwarding (Austria) GmbH, як регіональним підрозділом Deutsche Post DHL Group укладено довгостроковий договір про надання транспортних послуг від 08.09.09 №VІЕ_2009_USD, відповідно до умов якого DHL Global Forwarding (Austria) GmbH надав послуги з транспортування вантажів, належних Товариству з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" або третім особам. Таким чином, транспортування вантажів з порту відправлення Лонг Біч (США) до порту призначення Констанца (Румунія) за заявками, які містяться в матеріалах справи та надіслані експедитору - ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)", організоване від імені останнього регіональним підрозділом DHL Global Forwarding (Austria) GmbH. Фрахт та локальні витрати сплачено в порту оформлення коносаментів Лонг Біч, США, що підтверджується відповідними коносаментами Danmar Lines LTD, пункт 20.7 за умови, що фрахт повинен бути оплачений перевізнику до поставки товару. Агентом виставлено експедитору до оплати вартість наданих послуг з організації перевезення вантажу, що установлено апеляційним судом відповідно до інвойсів №0150118 від 02.02.15, №0150191 від 02.03.15, №0150284 від 06.03.15 та 0150553. При цьому апеляційним судом установлено і те, що зазначені інвойси містять посилання на конкретні номера контейнерів та призначення платежу, що дав змогу ідентифікувати вантаж, підставу надання транспортних послуг, приналежність вантажу замовникові послуг - Товариству з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" і відповідність заявкам на перевезення. Вищезазначені інвойси оплачені позивачем в повному обсязі на загальну суму 400000 доларів США, що підтверджується копією платіжного доручення від 15.04.15 №373. Окрім того, оплату за понаднормове використання контейнерів та автотранспортних платформ здійснено американським підрозділом холдингу Deutsche Post DHL Group - агентом DHL Global Forwarding (USA), що установлено апеляційним судом з виставлених упродовж січня - лютого 2015 року та оплаченими рахунками власника контейнерної тари - компанії CМА СGМ та компанії власника автомобільних платформ - FLC Logistics, а саме №1-0671392 та №1-0671391 від 18.02.15 на загальну суму 60480 доларів США, №1-0671416 від 18.02.15 на суму 2 970 дол. США та №1-0676850 від 27.04.15 на суму 11 205 дол. США, всього на суму 73980 дол. США. Також апеляційним судом установлено і те, що позивачем сплачено виставлені рахунки (інвойси) з оплати понаднормового використання контейнерів разом з рахунками щодо понаднормового використання шасі та іншими платежами перед DHL Global Forwarding (USA) платіжним дорученням в іноземній валюті від 31.03.15 №231 на загальну суму 152853,46 доларів США, яким оплачено саме інвойси, які виставлені за організацію перевезення вантажів за заявками ТОВ "РМ-Інвест".

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Відповідно до частини 12 названої факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Згідно зі статтею 12 названого Закону клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу. Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.

Посилання скаржника на порушення апеляційною інстанцією Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" визнаються судом помилковими. Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Стаття 9 названого Закону, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, унормовує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Поряд з цим, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. При цьому згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Суд апеляційної інстанції в межах повноважень, наданим йому Господарським процесуальним кодексом України, здійснив оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, при цьому, задля усунення будь-яких сумнівів, апеляційним судом оцінювалася деталізація платіжного доручення від 31.03.15 №231, в результаті чого апеляційним судом установлено, що даним платіжним дорученням оплачені саме інвойси, які виставлені за організацію перевезення вантажів на виконання заявок Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест". Оскільки законодавством, що регулює спірні правовідносини не визначено конкретних вимог, окрім наведених, до доказової бази даної категорії спорів, апеляційний суд правомірно вдався до оцінки всіх доказів у справі з цього питання. Зокрема, апеляційна інстанція з'ясувала що, в процесі розгляду інших справ №910/1567/15-г, №910/1181/15-г, №910/1701/15-г та №910/28421/14 судами також установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" взяло на себе зобов'язання щодо реекспорту поставлених ним партій керамічної плитки. Зобов'язання було виконане, а товар реекспортований з митної території США. Зокрема, зі змісту наведених рішень убачається здійснення реекспорту з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест". Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами статті 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора жодної дії, що становить предмет зобов'язання. Залежно від змісту відповідного обов'язку невиконання зобов'язання може полягати у тому, що боржник не передав річ, не виконує роботи, не надає послуги, не сплачує гроші тощо. Основною метою і результатом виконання боржником свого обов'язку є задоволення потреб кредитора. Тобто під невиконанням зобов'язання розуміється неодержання кредитором виконання обов'язку боржника. Неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду, що відповідачем, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства України, не виконано зобов'язання з оплати грошових коштів за надані послуги у повному обсязі.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Пунктом 4.3.4 Договору сторони погодили, що за прострочку платежу замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,5 % від суми рахунку за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені. Апеляційний суд, перевіривши розрахунки сум заявлених до стягнення позивачем за первісним позовом, періоди і порядок їх нарахування, визнав їх арифметично вірними, відтак законно задовольнив первісні позовні вимоги, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Навіть якщо таке порушення процесу мало місце, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, що таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання вирішується судом у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів. Безумовною підставою для скасування судового рішення касаційною інстанцією є прийняття такого рішення з порушенням (порушеннями), зазначеним у частині другій статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, тобто якщо: 1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів; 2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; 3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі; 4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу; 6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу; 7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності. Відтак посилання скаржника на те, що апеляційна інстанція розглянула касаційну скаргу без отримання її копії Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки представник Товариства скористався правом на участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції і реалізував права сторони, унормовані статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами повноважень касаційної інстанції. За таких обставин правові підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги - відсутні. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України