ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2016 року Справа № 909/1265/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівДобролюбової Т.В., Кравчука Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Данильченко О.О. - дов. від 17.02.14, відповідача: Халус А.Г. - дов. від 26.11.15,
касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 31.03.16 у справі№909/1265/15 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомПублічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк"доКолективної фірми "Юксел"пророзірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії
Публічне акціонерне товариство КБ "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Колективної фірми "Юксел" про розірвання договору оренди приміщення №2 від 02.01.11, укладеного між сторонами у справі, та зобов'язання відповідача прийняти у позивача спірне приміщення за актом приймання-передачі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладання спірного договору, зокрема, зміну економічної ситуації в країні, у зв'язку з чим він направив відповідачеві лист про дострокове розірвання договору оренди та звільнив займане приміщення. Крім того, як на підставу розірвання договору оренди, позивач посилався на невідповідність орендованої площі сучасним вимогам надання банківських послуг. Наведене, на думку позивача, є підставою для розірвання спірного договору оренди. Позов обґрунтований приписами статей 526, 626, 651, 652, 759 Цивільного кодексу України, статей 188, 193, 206, 283, 291 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.01.16 (суддя Фанда О.М.) у позові відмовлено. Суд визнав недоведеним позивачем наявності усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, одночасне існування яких є підставою для дострокового розірвання договору. Суд дійшов висновку про те, що настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, оскільки економічна криза носить загальний характер та стосується обох договірних сторін, відтак, це саме по собі не є підставою для зміни або розірвання договору в судовому порядку.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.16 (судді: Кордюк Г.Т., Гриців В.М., Давид Л.Л.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.
Публічне акціонерне товариство КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та задовольнити позов. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 525, 626, 629, 651, 759, 784 Цивільного кодексу України, статей 188, 206, 286, 291 Господарського кодексу України, статті 82 Господарського процесуального кодексу України. Банк не погоджується з висновками судів про відсутність підстав для розірвання спірного договору та наголошує на зміні обставин, якими сторони керувалися під час укладання спірного договору, зокрема, зміні економічної ситуації в країні та неможливості використання спірних приміщень в банківській діяльності позивача. Крім того, на думку скаржника, суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про проведення судової інженерно-технічної експертизи.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.
Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.01.11 між Колективною фірмою "Юксел" - орендодавцем та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" - орендарем був укладений договір оренди приміщення. За умовами цього договору орендар передав, а орендар прийняв у тимчасове користування за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності приміщення, розташоване за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд №15, загальною площею 495,0 кв.м та складається з частини приміщення 2-го, 3-го, 4-го та 5-го поверхів. Приміщення надано орендареві для використання його у банківській діяльності орендаря (пункт 1.4). Сторони у пункті 2.2 договору погодили, що місячна плата за користування приміщенням на час укладення договору становить 160 грн. за 1 кв.м, всього 79200 грн. в місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці). Строк дії договору визначено сторонами з 01.12.13 до 31.10.16 (пункт 7.1 договору). Суди також установили, що 14.05.14 позивач-орендар повідомив відповідача-орендодавця (лист №Э.52.0.0/4-13498) про звільнення частини орендованого майна (3-го, 4-го, частини 5-го поверхів) та просив підписати додаткову угоду і акт про повернення орендованого приміщення. Позивач (як на підставу позову про дострокове розірвання договору оренди) посилався на зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору оренди, а саме: на зміну економічної ситуації в країні та невідповідність орендованої площі сучасним вимогам надання банківських послуг. Проте, надавши оцінку наведеним обставинам та зібраним у справі доказам, господарські суди попередніх інстанцій в процесі розгляду спору не установили обставин, що мають ознаки "істотності" у розумінні приписів статті 652 Цивільного кодексу України (котра визначена підставою позову) та не установили одночасної наявності усіх чотирьох умов, з якими наведена норма пов'язує можливість дострокового розірвання договору оренди при істотній зміні обставин. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерне товариство КБ "ПриватБанк" до Колективної фірми "Юксел" про розірвання договору оренди приміщення №2 від 02.01.11, укладеного між сторонами у справі, та зобов'язання відповідача прийняти у позивача спірне приміщення за актом приймання-передачі. Отже, як установили суди, предметом спору між банком та фірмою є дострокове розірвання договору суборенди на підставі статті 652 Цивільного кодексу України. Відтак, предметом доказування у спорі є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення, що має довести сторона, яка ставить питання про таке розірвання договору. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позову. Статтею 291 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього Кодексу. Загальні підстави розірвання договору визначені статтями 651, 652 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно з приписами статті 652 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі, коли сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.12.12 у справі №18/12/455-10. За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеним позивачем наявності усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, тобто підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди в порядку наведеної норми. Водночас суди установили відсутність істотної зміни обставин у розумінні приписів статті 652 Цивільного кодексу України. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Посилання скаржника на необґрунтовану, на його думку, відмову суду апеляційної інстанції у призначенні експертизи, визнаються неспроможними, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, чого апеляційним господарським судом установлено не було. Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції розглянув відповідне клопотання відповідача та навів обґрунтовані мотиви за якими його відхилив. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами; їм надавалася оцінка судом апеляційної інстанції; та вони стосуються переоцінки доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.16 у справі №909/1265/15 залишити без змін.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Гоголь
Судді Т.Добролюбова
Г.Кравчук