Постанова ВГСУ від 21.07.2016 року у справі №908/6329/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 908/6329/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач), суддівДобролюбової Т.В., Божок В.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за участю представників сторін: позивача: Дорошенко О.В. - дов. від 10.06.16, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуЗапорізької міської ради на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.04.16у справі№908/6329/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської радидоПриватного підприємця ОСОБА_5простягнення 3200 грн.

Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_5 про стягнення з нього 3200 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди. Позивач наголошував на тому, що відповідач, в порушення вимог статті 40 України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Запорізької міської ради від 24.12.12 №77 "Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя", не уклав з радою договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста та не сплатив пайового внеску на соціально-економічний розвиток міста Запоріжжя, внаслідок чого територіальній громаді міста завдано збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) у спірній сумі. Позов обґрунтований приписами статей 181, 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 315, 16, 22, 611, 612, 614, 638, 640-642, 646, 649 Цивільного кодексу України, статей 36, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 10, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.02.16 (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.) у задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд установив, що склад цивільного правопорушення в діях відповідача відсутній; що договір пайової участі між сторонами у справі не укладався; що розмір та строк сплати пайового внеску сторонами не визначався; що заявлена до стягнення сума збитків є недоведеною. Водночас суд установив, що відповідач не здійснював забудови земельної ділянки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.16 (судді: Агапов О.Л., Мартюхіна Н.О., Малашкевич С.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Запорізька міська рада, яка просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 15, 16, 22, 611, 612, 623, 638, 640-642, 646, 649 Цивільного кодексу України, статей 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 2, 10, 26, 29, 36, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Рада вказує на те, що внаслідок неукладання замовником договору та несплати ним пайового внеску до місцевого бюджету територіальній громаді міста завдано збитків у вигляді упущеної вигоди у спірній сумі. Міська рада вважає, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Запорізької міської ради про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 3200 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди завданих територіальній громаді міста внаслідок несплати відповідачем пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту. В процесі розгляду спору господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем не здійснювалася забудова земельної ділянки; що договір пайової участі між сторонами у справі не укладався, та, відповідно не визначався розмір та строк сплати пайового внеску. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили відсутність в діях відповідача усіх складових цивільного правопорушення (як то збитків, протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, та вини останнього), а відтак дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість даного позову. Згідно з приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Як вже зазначалося, позивач у даній справі просив стягнути з відповідача 3200 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу), завданих територіальній громаді внаслідок несплати відповідачем пайового внеску у розвиток інфраструктури міста. Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з приписами статі 225 названого Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Частиною 4 статі 623 Цивільного кодексу України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення як то: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів така відповідальність не настає. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначення реальності неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій не встановили складу цивільного правопорушення у діях відповідача, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Судами було також установлено, що відповідач не здійснював забудови земельної ділянки; що договір пайової участі між сторонами у справі не укладався. Виходячи з встановлених судами обставин справи та вимог вказаних норм, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових актів у справі та задоволення касаційної скарги. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Довід скаржника про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення визнається неспроможним і спростовується обставинами установленими судами, оскільки, як вже зазначалося, суди установили відсутність такого. Решта доводів касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк їм усім надавалася оцінка судами; вони не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.