ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 922/2560/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської областіна постановувід 04.04.2016Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Харківської області № 922/2560/15за позовомЗаступника прокурора Київського району міста Харковадо 1. Харківської міської ради 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Легенда"прозобов'язання вчинити певні дії,за участю представників: від Генпрокуратури - від відповідача 1 - від відповідача 2 -Романов Р.О. не з'явились Фомін Р.Б.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2015 у справі №922/2560/15 (суддя Калініченко Н.В), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І.., Бондаренко В.П.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Київського району міста Харкова до Харківської міської ради (далі - відповідач-1) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування п. 60.3 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24 грудня 2008 року №350/08; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 492652, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові; зобов'язання відповідача-2 передати, а відповідача-1 прийняти земельну ділянку площею 1,2712 га, кадастровий номер 6310136600:13:009:0028, про що скласти акт прийому - передачі.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2015 рішення місцевого господарського суду від 27.05.2015 та постанову суду апеляційної інстанції від 14.07.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 21.01.2016 (суддя Яризька В.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Заступник прокурора Харківської області, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 16, 256, 257, 261, 263, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 47, 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що оскільки обставини порушення порядку передачі земельної ділянки відповідачеві-2 виявлені прокуратурою у травні 2015 року, позовна давність щодо заявлених у справі вимог має обчислюватись починаючи із вказаної дати. Скаржник вказує, що присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 24.12.2008 прокурора м. Харкова не свідчить про обізнаність органів прокуратури з обставинами невідповідності спірного рішення нормам законодавства, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось, у зв'язку з чим вважає необґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові з підстав спливу позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 заперечує проти її задоволення.

Представник відповідача-1 не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені ухвалою Вищого господарського суду України від 09.06.2016.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників Генпрокуратури та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові попередніх судових інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 24.12.2008 Харківською міською радою прийняте рішення №350/08 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування".

Пунктом 60.3 додатку 1 до вказаного рішення Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:13:009:0028), яка належала територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 1, 2712 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Героїв Праці (в районі зупинки трамваю "Зона відпочинку").

На підставі вказаного рішення Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №492652 від19.06.2009.

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території району, Прокуратурою Київського району міста Харкова встановлено, що рішення "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.12.2008 №350/08 прийнято Харківською міськрадою всупереч вимогам діючого на тай час законодавства, оскільки: кооператив створено не при Виконавчому комітеті Харківської міської ради і список його членів Виконавчим комітетом не затверджено; члени кооперативу на момент прийняття спірного рішення не потребували поліпшення житлових умов, адже не перебували на обліку громадян, що потребують відповідних поліпшень; кількість членів кооперативу була менше, ніж мінімально можлива їх кількість, визначена Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186; один з трьох членів кооперативу був у віці понад 30 років; за організаційною формою цей кооператив є обслуговуючим, відтак, метою його діяльності не може бути будівництво житлових будівель. За таких обставин, безоплатне надання у власність земельної ділянки обслуговуючому кооперативу для житлового будівництва є незаконним.

Вказані обставини стали підставою для звернення Заступника прокурора Київського району міста Харкова до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування п. 60.3 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24 грудня 2008 року № 350/08; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 492652, зареєстрованого в управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові; зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,2712 га з кадастровим номером 6310136600:13:009:0028, про що скласти акт прийому - передачі. Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та приписами Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Відповідачі, заперечуючи проти позову, зазначили, зокрема, про пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим просили застосувати наслідки спливу цього строку.

Вирішуючи спір у справі вдруге, попередні судові інстанції визнали обґрунтованими доводи позивача про невідповідність процедури надання радою кооперативу у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини. Разом з тим, встановивши, що починаючи з 24.12.2008 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру", були обізнані з прийняттям спірного рішення Харківською міською радою, суди попередніх інстанцій відмовили в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в Житловому кодексі Української РСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі ст. 135 Житлового кодексу Української РСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ч. ч. 5, 6 ст. 137 Житлового кодексу).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до п. 2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з п. 16 ч. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту ЖБК, адже на момент прийняття рішення про створення кооперативу його членами (засновниками) були лише три громадянина, які не перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Тобто, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Легенда" не є суб'єктом земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами ст. 41 Земельного кодексу України, на отримання спірної земельної ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про невідповідність процедури надання радою кооперативу у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини.

Разом з тим, згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За приписами частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської Ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на пленарному засіданні міської ради 24.12.2008, за результатами якого Харківською міською радою прийнято спірне рішення, був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М.

Крім того, спірне рішення направлено на адресу прокурора міста Харкова листом № 08-04/25/2-09 від 13.01.2009.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 10.09.2008) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 10.09.2008) предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений попередніми судовими інстанціями факт обізнаності прокурора з прийнятим 24.12.2008 міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що починаючи з 24.12.2008 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені Заступником прокурора Київського району міста Харкова лише 21.04.2015, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

Доводи скаржника про те, що: 1) присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 24.12.2008 прокурора м. Харкова не є початком перебігу позовної давності та не свідчить про обізнаність щодо існуючих порушень, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось; 2) регламентація повноважень прокурорського нагляду встановлена наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011 №3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" та від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" відбулася вже після прийняття спірного рішення; 3) законодавчими приписами не визначено для прокуратури строку перевірки законності рішень, зокрема, органів місцевого самоврядування; колегією суддів відхиляються, оскільки, враховуючи реалізацію прокурором м. Харкова права на участь в сесії міської ради, встановленого для ефективного та оперативного здійснення прокурорського нагляду, вони не спростовують зазначених вище висновків саме про можливість проведення органами прокуратури перевірки та встановлення невідповідності вимогам законодавства спірного рішення в межах загального строку позовної давності від дня його прийняття, адже норма ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язує не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і з об'єктивною можливістю цієї особи знати про обставини такого порушення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що жодної іншої конкретної дати початку перебігу позовної давності, ніж та, що визначена судами попередніх інстанцій під час вирішення спору, прокурором не зазначено та не доведено, адже в матеріалах справи будь-які документи на підтвердження дати проведення відповідної перевірки відсутні, при цьому у змісті позовної заяви Заступник прокурора Київського району міста Харкова вказує на встановлення невідповідності рішення від 24.12.2008 у квітні 2015 року, тоді як в тексті касаційної скарги зазначає про встановлення таких обставин у травні 2015 року, не вказуючи, однак, ні підстав, що зумовили проведення перевірки, ані обставин, які б заважали чи об'єктивно унеможливлювали її проведення до квітня/травня 2015 року.

Враховуючи викладене, висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами попередніх інстанцій обставини спливу позовної давності, що відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 не допускається під час перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 у справі Господарського суду Харківської області № 922/2560/15 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк