ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 922/1794/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської областіна постановувід 05.04.2016 Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 922/1794/15господарського суду Харківської областіза позовомвиконуючого обов'язки прокурора м. Харковадо1. Харківської міської ради; 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани"прозобов'язання вчинити певні діїв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2:Романов Р.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з'явились Фомін Р.Б. (довіреність № 4 від 25.12.2015)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Яризько В.О.) від 20.01.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сіверін В.І., судді - Терещенко О.І., Тихий П.В.) від 05.04.2016, у справі № 922/1794/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі ЖК УРСР), ст.ст.256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.41 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст.ст.4-7, 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.13, ч.2 ст.121 Конституції України.

Скаржник зазначає, що оскільки обставини порушення порядку передачі земельної ділянки відповідачеві-2 виявлені прокуратурою у 2015 році, позовна давність щодо заявлених у справі вимог має обчислюватись починаючи із вказаної дати. Скаржник вказує, що присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 29.04.2010 прокурора м. Харкова не свідчить про обізнаність органів прокуратури з обставинами невідповідності спірного рішення нормам законодавства, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось, у зв'язку з чим вважає необґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові з підстав спливу позовної давності.

У відзиві та додаткових поясненнях на касаційну скаргу відповідач-2 повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач-1 не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача - прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В березні 2015 виконуючий обов'язки прокурора міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани", в якій просить: - визнати незаконним та скасувати п.4.2. додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2010 №60/10; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №209281, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у м. Харкові; - зобов'язати Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Бархани" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30,3175 га, кадастровий номер 6310136600:13:009:0120, у первісному (придатному для використання) стані. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірне рішення прийняте у порушення вимог статті 41 ЗК України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186. На думку позивача, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" за своєю метою діяльності не відповідає вимогам статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, як житлово-будівельний кооператив.

Судами встановлено таке.

Пунктом 4.2. додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2010 №60/10 Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Бархани" (далі - ОК "ЖБК "Бархани", кооператив, відповідач-2) було надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:13:009:0120), яка належала територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 30,3175 га для будівництва та подальшої експлуатації житлових комплексів по вул. Героїв Праці (в районі вул. Квітучої) у м. Харкові.

На підставі вищевказаного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м.Харкові) було видано ОК "ЖБК "Бархани" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 209281, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №321070600016 від 03.09.2010.

За результатами вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова, прокуратурою міста Харкова було зроблено висновок про те, що рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2010 №60/10 прийнято всупереч вимогам ст.41 ЗК України, ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Позивач вважає, що Харківська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Бархани" відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту, чого здійснено не було. Крім того, зазначає, що ОК "ЖБК "Бархани" фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є лише обслуговуючим кооперативом, що відображено в пункті 1.2 його статуту та підтверджується фактом того, що він не розпочав будівництво об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці (район вулиці Квітучої).

Відповідачі, заперечуючи проти позову, зазначили, зокрема, про пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим просили застосувати наслідки спливу цього строку.

Вирішуючи спір у справі вдруге, попередні судові інстанції визнали обґрунтованими доводи позивача про невідповідність процедури надання радою відповідачу-2 у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини. Разом з тим, встановивши, що починаючи з 29.04.2010 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру", були обізнані з прийняттям спірного рішення Харківською міською радою, суди попередніх інстанцій відмовили в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.

Згідно зі ст.41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в ЖК УРСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі ст.135 ЖК УРСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ч.ч.5, 6 ст.137 ЖК УРСР).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 №228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до п.2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з п.16 ч.3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що ОК "ЖБК "Бархани" було створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК, адже на момент прийняття рішення про створення кооперативу його членами (засновниками) були лише три громадянина, які не перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Тобто, ОК "ЖБК "Бархани" не є суб'єктом земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами ст.41 ЗК України, на отримання спірної земельної ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про невідповідність процедури надання радою кооперативу у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини.

Разом з тим, згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини 1 статті 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської Ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на пленарному засіданні міської ради 29.04.2010, за результатами якого Харківською міською радою прийнято спірне рішення, був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений попередніми судовими інстанціями факт обізнаності прокурора з прийнятим 29.04.2010 міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст.1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що починаючи з 29.04.2010 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені Заступником прокурора Київського району міста Харкова лише 23.03.2015, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

Доводи скаржника про те, що: 1) присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 29.04.2010 прокурора м. Харкова не є початком перебігу позовної давності та не свідчить про обізнаність щодо існуючих порушень, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось; 2) регламентація повноважень прокурорського нагляду встановлена наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011 №3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" та від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" відбулася вже після прийняття спірного рішення; 3) законодавчими приписами не визначено для прокуратури строку перевірки законності рішень, зокрема, органів місцевого самоврядування; колегією суддів відхиляються, оскільки, враховуючи реалізацію прокурором м. Харкова права на участь в сесії міської ради, встановленого для ефективного та оперативного здійснення прокурорського нагляду, вони не спростовують зазначених вище висновків саме про можливість проведення органами прокуратури перевірки та встановлення невідповідності вимогам законодавства спірного рішення в межах загального строку позовної давності від дня його прийняття, адже норма ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язує не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і з об'єктивною можливістю цієї особи знати про обставини такого порушення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що жодної іншої конкретної дати початку перебігу позовної давності, ніж та, що визначена судами попередніх інстанцій під час вирішення спору, прокурором не зазначена та не доведена, адже в матеріалах справи будь-які документи на підтвердження дати проведення відповідної перевірки відсутні; при цьому у змісті позовної заяви Заступник прокурора Київського району міста Харкова не вказує на дату встановлення невідповідності спірного рішення вимогам закону, тоді як в тексті касаційної скарги зазначає про встановлення таких обставин у 2015 році, не вказуючи, однак, ні підстав, що зумовили проведення перевірки, ані обставин, які б заважали чи об'єктивно унеможливлювали її проведення до березня 2015 року, коли прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене, висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами попередніх інстанцій обставини спливу позовної давності, що відповідно до приписів ст.ст.1115, 1117 не допускається під час перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 у справі № 922/1794/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді К.Грейц

О.Поляк