ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 918/101/16 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 26.04.2016Рівненського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Рівненської області № 918/101/16за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Комунального підприємства "Костопількомуненергія"простягнення 58779,17грн, за участю представників: позивача - Прокоф'єва Л.В. відповідача -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.02.2016 у справі №918/101/16 (суддя Андрійчук О.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коломис В.В., судді Огороднік К.М., Тимошенко.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Комунального підприємства "Костопількомуненергія" (далі - відповідач) про стягнення 18767,32грн пені, 38613,32грн інфляційних втрат та 1398,53грн 3% річних за неналежне виконання договору купівлі-продажу природного газу від 10.12.2013 №1827/14-БО-28.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден в частині відмови в позові щодо стягнення 4266,56грн пені, 457,13грн 3% річних та 11076,86грн інфляційних втрат, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 22, 525, 526, 549-552, 617, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 47, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що оскільки розрахунок суми позовних вимог ним здійснено, зокрема, за жовтень-грудень, тобто до укладення договору про організацію взаєморозрахунків, заявлені до стягнення інфляційні втрати, 3% річних та пеня, що нараховані в указаний період, є законними та обґрунтованими у визначених в касаційній скарзі сумах.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь його представника в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 09.06.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 10.12.2013 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Костопількомуненергія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1827/14-БО-28, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п.1.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.01.2014); продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 1390,0 тис.м3 (п.2.1 договору); ціна за 1000 м3 природного газу, всього з ПДВ, становить 4473,82грн (п.5.2 договору); оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору); у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору); строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (п.9.3 договору); договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

Додатковими угодами №1-№7 сторони змінювали ціну природного газу.

На виконання умов договору позивачем протягом січня-грудня 2014 року поставлено відповідачеві природний газ в обсязі 722,093 тис. м3 на загальну суму 3568693,51грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 на суму 580555,88грн, від 28.02.2014 на суму 490656,25грн, від 31.03.2014 на суму 338304,59грн, від 30.04.2014 на суму 86028,15грн, від 31.10.2014 на суму 228111,11грн, від 30.11.2014 на суму 701261,93грн, від 25.12.2014 на суму 782490,96грн, від 31.12.2014 на суму 361284,64грн.

Проте, відповідач, в порушення умов договору, оплату за отриманий газ здійснив несвоєчасно.

Так, 29.12.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, Фінансовим управління Костопільської районної державної адміністрації, Комунальним підприємством "Костопількомуненергія", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" укладено договір № 1652/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14, пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 (п. 1 договору); Комунальне підприємство "Костопількомуненергія" перераховує на рахунок Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 300000,00грн, у тому числі ПДВ 50000,00грн, для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2014 рік згідно з договором від 10.12.2013 №1827/14-БО-28 (п.9 договору); з метою виконання договору сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (пп. 2 п. 12 договору); сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору (п.17 договору).

На виконання договору про організацію взаєморозрахунків Комунальне підприємство "Костопількомуненергія" за рахунок коштів субвенції з державного бюджету погасило основний борг у сумі 300000,00грн перед Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", що підтверджується платіжним дорученням № 2242 від 30.12.2014.

Між тим, вказуючи, що відповідач у встановлений пунктом 6.1 договору про купівлю-продаж природного газу строк не оплачував переданий газ, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Костопількомуненергія" 18767,32грн пені, 38613,32грн інфляційних втрат та 1398,53грн 3% річних, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 7.2 договору від 10.12.2013 №1827/14-БО-28.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладеним договором від 29.12.2014 №1652/30 про організацію взаєморозрахунків сторони змінили строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору від 10.12.2013 №1827/14-БО-28, у зв'язку з чим, встановивши належне виконання відповідачем умов договору від 29.12.2014 №1652/30 щодо перерахування позивачеві коштів на погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2014 році, дійшли висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Попередні судові інстанції дійшли вірних висновків, що, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу від 10.12.2013 №1827/14-БО-28, та додатково встановили, що після виконання цього договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який виконано належним чином на момент звернення позивача з цим позовом та відповідно до пункту 15 якого сторони засвідчили, що після його виконання вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 25.03.2015 у справі №924/1265/13, від 01.07.2015 у справі №924/1230/14, від 16.09.2015 у справі №917/2520/14).

Посилання скаржника на те, що розрахунок суми позовних вимог ним здійснено, зокрема, і за період до укладення договору про організацію взаєморозрахунків та остаточного погашення заборгованості відповідачем, а відтак нараховані пеня, інфляційні втрати та річні підлягають стягненню, колегією суддів відхиляються, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, позивач визнав та погодив прийняти до сплати лише існуючу за договором від 10.12.2013 №1827/14-БО-28 заборгованість відповідача в сумі 300000,00грн, поряд з цим узгодивши, що після виконання зобов'язання він не матиме жодної претензії до відповідача стосовно предмета договору (погашення заборгованості останнього за спожитий газ у 2014 році, в т.ч. в жовтні-грудні 2014р.).

Відтак, враховуючи встановлення судами факту сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів на підставі договору про організацію взаєморозрахунків в порядку та в строки, передбачені умовами цього договору, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що підстави для застосування до відповідача відповідальності за прострочення оплати відсутні, отже позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини, що за приписами ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів щодо відмови в позові відповідають цим обставинам, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у справі Господарського суду Рівненської області № 918/101/16 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк