ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 916/4345/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН"на постановувід 16.03.2016 Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/4345/14господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН"доДержавного підприємства "Одеська залізниця"за участюПрокуратури Одеської областіпростягнення 9 470 340,00 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від прокуратуриПетров В.-П.С. (довіреність №586 від 30.12.15), Петровський Д.О. (довіреність №583 від 30.12.15) не з'явились Романов Р.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Одеської області (головуючий суддя Літвінов С.В., судді Гуляк Г.І., Никифорчук М.І.) від 21.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді - Діброва Г.І., Лисенко В.А.) від 16.03.2016, у справі № 916/4345/14 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (далі - ТОВ СП "Нібулон") просить скасувати ухвалені по справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.8, 117 Конституції України, п.1, п.2 ч.1 ст.1, ст.3, ч.5 ст.22, ч.1 ст.23, ч.3 ст.26 Закону України "Про залізничний транспорт", ч.1 ст.2 Закону України "Про транспорт", ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ч.6 ст.2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", п.п.105, 110, 113, 115, 131 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 та Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735, ст.4, ч.2 ст.9, ст.80, ст.96, ч.1 ст.104, ч.1 ст.920 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.55, 62, 63, 224, 225, ч.ч.1, 5 ст.307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч.ч.1, 3 ст.25, ч.1 ст.35, ч.1 ст.43, п.1 ч.1 ст.65, п.3 ч.1 ст.84, п.7 ч.2 ст.105, ч.1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Одеська залізниця" (ДП "Одеська залізниця") повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про заміну відповідача - ДП "Одеська залізниця", на його правонаступника, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (ПАТ "Українська залізниця"), в порядку ст.25 ГПК України, мотивуючи таке клопотання посиланням на припинення господарської діяльності відповідача шляхом реорганізаці (злиття), в якому колегією суддів відмовлено з огляду на таке.

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (ч.1 ст.25 ГПК України).

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.ч.1, 2 ст.104 ЦК України).

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (ч.2 ст.107 ЦК України).

У разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття (ч.3 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Згідно до Статуту ПАТ "Українська залізниця" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення ПАТ "Українська залізниця" від 25.06.2014 року за №200, ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником ДП "Одеська залізниця". Станом на 21.03.2016 року ДП "Одеська залізниця" не виключено з Єдиного державного реєстру; документи, що підтверджують перехід саме тих прав і обов'язків, що оспорюються сторонами, від ДП "Одеська залізниця" до ПАТ "Українська залізниця" в матеріалах справи відсутні.

Отже, матеріалами справи не підтверджується, що відбулась державна реєстрація припинення ДП "Одеська залізниця", складено та затверджено передавальний акт, та, відповідно, того, що фактично відбулось у повній відповідності до закону правонаступництво ПАТ "Українська залізниця" за правами та обов'язками ДП "Одеська залізниця" у спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у заявленому клопотанні, оскільки реорганізацію відповідача, який є в процесі припинення способом злиття, остаточно не завершено.

Посилання скаржника на судову практику про здійснення правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в кожному конкретному випадку надається оцінка тим доказам, що є наявними в матеріалах справи.

Колегією суддів також відмовляється в задоволенні клопотання про витребування документів, заявленого позивачем 21.06.2015, через недоцільність (з урахуванням вищевикладеного), а також враховуючи, що: по-перше, касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.11117 ГПК України); по-друге, таке клопотання заявлене лише 21.06.2016 - в третьому судовому засіданні суду касаційної інстанції (ані 31.05.2016, ані 14.06.2016, ані в першому клопотанні про заміну сторони на стадії касаційного провадження позивач про витребування документів не просив), що не свідчить про добросовісне користування позивачем своїми процесуальними правами (ч.2 ст.22 ГПК України).

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників скаржника, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27.10.2014 ТОВ СП "НІБУЛОН" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП "Одеська залізниця" про відшкодування збитків в сумі 7 756 239,00 грн за втрату вантажу при перевезенні залізницею. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.22, 526, 924 ЦК України, ст.ст.193, 224, 225, 226, 314 ГК України, ст.ст.105, 110, 113-115, 117, 127, 129 Статуту залізниць України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

23.09.2013 між Державним підприємством "Донецька залізниця" (ДП "Донецька залізниця") та ТОВ СП "Нібулон" укладено договір №412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1. договору).

Додатковою угодою №6 від 18.06.2014 до договору №412713 від 23.09.2013 строк дії зазначеного договору було продовжено із 01.07.2014 до 30.09.2014 (том 1, а.с.130).

Матеріали справи свідчать, що на виконання договору та додаткової угоди до нього Донецькою залізницею прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2714220 кг за маршрутом зі станції Старобільськ Донецької області на станцію "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці, що підтверджується залізничними накладними №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014.

Як вбачається із залізничних накладних, вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу є позивач - ТОВ СП "Нібулон".

Проте, прийнятий залізницею вантаж по залізничних накладних №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014 не прибув на станцію призначення: "Миколаїв - вантажний", про що свідчать матеріали справи, зокрема, відмітки станції "Миколаїв - вантажний" на зазначених накладних, про те, що вантаж не прибув, акти загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, і не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Згідно ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457, із змінами, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п.1.1., п.п.1.1.1., 1.2., 2.4. Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.ст.41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 за №644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, із змінами, залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням за вагонними відправками та відправками у великовантажних контейнерах за швидкістю 1 доба на кожні повні та неповні 200 км, при цьому термін доставки вантажив збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Статтею 41 Статуту залізниць України встановлено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.

Згідно з п.30 вищевказаних накладних тарифна відстань перевезення складає 896 км, вагони прийняті до перевезення груповими відправленнями.

Відтак, строк доставки вантажу на станцію "Миколаїв - вантажний" ДП "Одеська залізниця" складає 6 (шість) діб починаючи з 00 год. 00 хв. 05.07.2014 за накладними №50593748 та №50619246 та з 00 год. 00 хв. 06.07.2014 за накладними №50641109, №50641190 та №50657907.

Отже, за накладними №50593748 та №50619246 вантаж повинен був бути доставлений на станцію призначення у строк до 23 год. 59 хв. 10.07.2014, а за накладними №50641109, №50641190 та №50657907 у строк до 23 год. 59 хв. 11.07.2014.

Згідно п.37 Правил видачі вантажів (ст.ст.35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 за №644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, із змінами, неприбуття вантажу в установлений термін доставки станція зобов'язана засвідчити на пред'явленій одержувачем накладній, оформленій у паперовому вигляді, з проставлянням календарного штемпеля станції призначення.

Відповідно до ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до вимог ст.117 Статуту залізниць України відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази: - накладні №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014, з проставленими в них відмітками станції "Миколаїв - вантажний" ДП "Одеська залізниця", про те, що вантаж не прибув на станцію призначення; - листи від 11.07.2014 № 6223/3-14/34 (отримано 12.07.2014) та від 11.07.2014 № 6224/3-14/34 (отримано 14.07.2014) з вимогою про видачу переданого до перевезення вантажу; - акти загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, якими засвідчений факт неприбуття вантажу на станцію призначення - "Миколаїв - вантажний" ДП "Одеська залізниця", суди встановили, що вантаж у встановлений термін доставки не прибув на станцію призначення - "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці та є таким, що дозволяє вважати його втраченим.

Відповідно до ст.ст.22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Ст.110 Статуту залізниць передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно ст.111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо не має ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час його перевезення.

Відповідно до ст.113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.

За положеннями ст.ст.114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.

Статтею 314 ГК України, яка кореспондується з пунктом 110 Статуту залізниць України, встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За змістом ст.ст.224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Відповідно до ст.63 ГК України в Україні можуть діяти державні підприємства, що діють на основі державної власності.

Статтею 80 ЦК України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відтак, ДП "Донецька залізниця" та ДП "Одеська залізниця" є окремими юридичними особами, які самостійно (кожний окремо) відповідають за своїми зобов'язаннями.

Звертаючись до суду з позовом до ДП "Одеська залізниця", позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України, згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.

З викладеного вбачається, що вищенаведеними правовими нормами по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначається учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 №1973 (крім тих, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 №720 після виникнення спірних правовідносин, і стосувались деяких питань перерозподілу надходжень від перевезень залізничним транспортом під час проведення антитерористичної операції).

ГК України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 за №436-ІV і набув чинності з 01.01.2004. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.04.2012 у справі №3-22гс12.

За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом (що, до речі, не завжди є наслідком незадоволення або залишення без відповіді претензії, пред'явлення якої не є обов'язковим) до особи, яка порушила господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю позивачем наявності всіх складових спричинення збитків саме відповідачем по справі.

Отже, в даному випадку ДП "Одеська залізниця" не є перевізником втраченого вантажу та не є стороною Договору №412713 від 23.09.2013 з якого виникли правовідносини з перевезення втраченого вантажу, як помилково вважає позивач. В даному спорі позивач вимог до ДП "Донецька залізниця" не заявляв.

Апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про заміну відповідача - ДП "Одеська залізниця", на його правонаступника, ПАТ "Українська залізниця", в порядку ст.25 ГПК України, з мотивів, які наведені вище у цій постанові щодо аналогічного клопотання, заявленого до суду касаційної інстанції, а також в інших клопотаннях, які стосувались здійснення процесуального правонаступництва через їх недоцільність. Касаційна інстанція також звертає увагу скаржника, що заміна сторони спору, яка, як встановлено судами, не є зобов'язаною стороною щодо відновлення права позивача, сама по собі в порядку процесуального правонаступництва не змінить підстав позову, а тому не вплине на результат розгляду спору; в даному спорі, який вже визначений певним предметом та підставами, до предмету доказування за будь-яких обставин не входить спричинення збитків позивачу діями ДП "Донецька залізниця", господарська діяльність якого також є припиненою.

В контексті викладеного у даній постанові, апеляційним судом вірно відзначено, що позивачем самостійно, за нормами статті 22 ГПК України, обрано спосіб захисту порушених прав, предмет та підставу позовних вимог, відповідача у спорі. При новому розгляді справи в суді першої інстанції позивач не скористався правами, наданими чинним Господарським процесуальним кодексом України щодо заміни неналежного відповідача по справі та залучення для участі у справі необхідних на його думку третіх осіб. Більш того, позивач категорично заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залучення співвідповідача або третьої особи ДП "Донецька залізниця", яка була стороною за Договором №412713 від 23.09.2013, що визначений позивачем в якості підстави позову, а тому намагання здійснити такі дії в суді апеляційної інстанції свідчать тільки про недобросовісне відношення позивача до дотримання ним своїх процесуальних прав і обов'язків. До того ж, при незмінній підставі позову Договору про перевезення вантажу залізничним транспортом №412713 від 23.09.2013, за яким на час звернення до суду з позовом єдиною стороною була визначена саме ДП "Донецька залізниця", заміна на стадії апеляційного провадження відповідача по справі на сторону за цим договором, не відповідає приписам ст.24 ГПК України, оскільки така заміна можлива лише до прийняття рішення.

Посилання скаржника на те, що даний Договір є публічним і відповідальність за неналежне його виконання повинна нести саме ДП "Одеська залізниця" є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи і вищевикладеним у цій постанові.

Апеляційним судом вірно відзначено, що за правовою природою збитки є такими, що виникають тільки з неналежного виконання Договірних зобов'язань і для їх стягнення необхідне встановлення наявності всіх чотирьох обов'язкових складових об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушення.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 ГПК України, наявності всіх складових правопорушення, зокрема: причинно-наслідкового зв'язку між винними діями саме відповідача у даній справі та наявністю у позивача збитків, пов'язаних з втратою вантажу на станції Лутовинівське селище, що відноситься до іншого суб'єкта господарювання ДП "Донецької залізниці". Тоді як відповідач - ДП "Одеська залізниця" довів суду відсутність своєї вини у спричинених позивачу збитках, оскільки всі його правомірні дії в контексті приписів Статуту залізниць України полягали лише в підтвердженні у повній відповідності до цього Статуту факту неприбуття вантажу на станцію відповідача.

Вищевикладене виключає можливість покладення відповідальності саме на обраного самостійно позивачем відповідача по справі, який не є перевізником втраченого вантажу, будь-яких правопорушень стосовно належного позивачу вантажу не вчиняв.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 у справі № 916/4345/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді К.Грейц

О.Поляк