ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 910/23115/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.04.2016у справі№ 910/23115/15господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Аграрний фондпро визнання договору недійсним в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились Окар І.В. (довіреність № 05 від 04.01.2016) не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя - Комарова О.С., судді - Підченко Ю.О., Шкурдова Л.М.) від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гончаров О.В., судді - Тищенко О.В., Куксов В.В.) від 20.04.2016, у справі № 910/23115/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Преображенське" просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.5 ст.203, ч.1 ст.215, ст.ст.216, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Преображенське" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" про визнання недійсним договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ від 12.04.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Преображенське" та Приватним акціонерним товариством "Страхова Компанія "Брокбізнес". Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, відповідно до яких пункти 7.7.,7.8.2., 14.9., 14.10.2. договору не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених в договорі страхування, що відповідно до ч.5 ст.203, ст.ст.215, 217 ЦК України є підставою для недійсності договору.

Судами встановлено таке.

12.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Преображенське" (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (страховик) було укладено договір добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов'язані з володінням та (або) користуванням та (або) розпорядженням майном, а саме майбутнім (очікуваним) урожаєм сільськогосподарської культури, зазначеної у додатку 1 до договору (п.5.1. договору).

Договір добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ від 12.04.2012 було укладено на виконання п.3.1. Форвардного біржового контракту №355 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна від 13.04.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Преображенське" (надалі - продавець) та Державною спеціалізованою бюджетною установою "Аграрний фонд" (надалі - покупець), за умовами якого продавець передає покупцю у власність товар: пшеницю 2 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його (п.1.1. договору).

В додатку 1 до договору визначені 42 поля посівів озимої пшениці, які прийняті відповідачем на страхування у відповідності до умов договору. Для кожного окремого поля зазначеного у додатку 1 до договору сторони погодили: назву культури, площу посівів, страхову суму, страхову вартість одиниці врожаю сільськогосподарської культури, франшизи, страховий тариф, страхову середню урожайність, страховий платіж.

За умовами п.6.1. договору страхування, страховим випадком є подія, що сталася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу, а саме: завдання збитків в результаті недоотримання врожаю сільськогосподарської культури внаслідок настання події (страхового ризику), що фактично сталася в період дії договору та не кваліфікується як виключення зі страхових випадків і обмеження страхування.

Посуху, за умовами п.п.6.1.10. договору страхування, визначено одним із страхових ризиків.

Пунктом 7.6. договору страхування сторони погодили, що загальна страхова сума за договором дорівнює 19 090 000,00 грн.

Відповідно до умов п.7.7. договору страхування, безумовна франшиза, зазначена у додатку 1 до договору, застосовується за варіантом 1 або варіантом 2 залежно від страхових ризиків, що вплинули на настання страхового випадку, згідно з таблицею. У відповідності до таблиці 1, до страхового випадку, зокрема посуха, застосовується розмір безумовної франшизи, що розраховується за варіантом 2.

В п.7.8. договору страхування визначено, що безумовна франшиза встановлюється в розмірі 50% від загальної страхової суми за договором, що складає 9 545 000,00 грн (19 090 000,00 грн - 50%).

Страховий платіж за договором дорівнює 668 150,00 грн (п.8.2. договору).

Пунктом 14.9. договору страхування сторони погодили, що розмір страхового відшкодування визначається страховиком за варіантом 1 або варіантом 2 залежно від страхових ризиків, що вплинули на настання страхового випадку згідно з таблицею 2.

В таблиці 2 п.14.9. договору страхування визначено, що розрахунок розміру страхового відшкодування за ризиком, зокрема посуха, проводиться за варіантом Б, за яким страхове відшкодування визначається із застосуванням показника страхової середньої врожайності сільськогосподарської культури, що використовується при розрахуванні страхової суми та на підставі акта про врожайність на пошкодженій (знищеній) ділянці поля складеного відповідно до п.11.3.8. договору, та документів, наданих страхувальником згідно з розділом 13 договору, як різниця між страховою середньою врожайністю сільськогосподарської культури та врожайністю на пошкодженій (знищеній) ділянці поля внаслідок впливу застрахованого ризику (застрахованих ризиків), помножена на площу пошкодженої (знищеної) ділянки поля та вартість одиниці врожаю сільськогосподарської культури, за мінусом франшизи, передбаченої у графах 11 та 12 додатку 1 до договору (п.14.10.2. договору страхування).

Відповідно до п.14.5. договору, сума виплаченого страхового відшкодування для кожного окремого поля сільськогосподарської культури не може перевищувати страхової суми для такого поля сільськогосподарської культури, зазначеної у додатку 1 до договору.

Питання, не обумовлені цим договором, регулюються Правилами та чинним законодавством України. Підписуючи цей договір, страхувальник підтверджує, що з умовами договору й Правилами страхування (особливими умовами) ознайомлений та згодний (п.п.18.2., 18.5. договору страхування).

На виконання умов договору страхування позивач сплатив суму страхового внеску в розмірі 668 150,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №575 від 18.04.2012.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

За змістом ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 8 Закону України "Про страхування" визначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч.1 ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Дослідивши зміст договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ від 12.04.2012, суди оцінили його як такий, що містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом - предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору, інші умови, що узгоджується з вимогами ст.ст. 979, 982 ЦК України.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

За змістом ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим Правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно.

Позивач вказує, що страхова сума, розрахована в додатку 1 до договору для кожного поля є значно меншою, ніж сума франшизи, розрахована у відповідності до п.п.7.7., 7.8. договору страхування.

За твердженням позивача, в якому б розмірі позивач не зазнав збитків по кожному окремому полю, розмір франшизи в будь-якому випадку буде більшим, ніж ліміт відповідальності відповідача - страхова сума по кожному окремому полю, у зв'язку з чим, позивач позбавлений можливості отримати суму страхового відшкодування у разі настання страхового випадку, що вказує на те, що оскаржуваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених в договорі страхування, тому підлягає визнанню судом недійсним.

Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказана правова позиція Верховного суду України міститься у постанові, прийнятої за наслідками розгляду справи №6-94цс13 від 25.12.2013 та є обов'язковою для застосування в силу ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Суди дійшли вірного висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами відсутності наміру сторін (як позивача так і відповідача) на момент вчинення договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ від 12.04.2012 створити правові наслідки, що обумовлені ним, як і не надано до суду доказів, які б підтверджували той факт, що оскаржуваний правочин суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З огляду на наведене суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури №009/03/09061/008СГ від 12.04.2012 недійсним на підставі ч.5 ст.203 ЦК України.

Також суди вірно встановили, що позовна давність, про яку заявлено відповідачем (а.с.33), сплила 12.04.2015.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 у справі № 910/23115/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді К. Грейц

О. Поляк