ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 910/19653/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2015

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016

зі справи № 910/19653/15

за позовом об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (далі - Об'єднання), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Філіпс Україна" (далі - Товариство), м. Київ,

про стягнення 1 007 578,61 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Калениченко П.А. - директор

відповідача - Рибак О.М. предст. (дов. від 15.02.2014)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 940 727,70 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2011 року по червень 2015 року та 66 850,91 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 12.09.2013 по 01.07.2015, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати відрахувань (відсотків), передбачених приписами статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2015 у справі № 910/19653/15 (суддя Прокопенко Л.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.206 (судді Сотніков С.В. -головуючий, Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на його необґрунтованість.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Об'єднання просить судові акти попередніх інстанцій скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

У відповідності до зміни складу колегії суддів від 16.06.2016 у зв'язку із перебуванням судді Прокопанич Г.К. на лікарняному визначено такий склад колегії суддів для розгляду справи № 910/19653/15: Палій В.В. - головуючий (доповідач), Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі № 910/7891/13 (з урахуванням ухвали від 14.07.2015 про виправлення описки), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.020.2015 за позовом Об'єднання до Товариства стягнуто з відповідача на користь позивача 1 237 979,78 грн. відрахувань, 62 144,31 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 22.11.2011 по 11.09.2013 та 26 002,48 судового збору;

- рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі № 910/7891/13 встановлено, що: Об'єднання є організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, яке видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України; Товариство імпортувало в Україну товари, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом, що класифікується за кодом згідно з УКТЗЕД 8527139900 і 852829900, загальною фактурною вартістю 41 265 992,60 грн. за період з 22.11.2011 по 26.03.2013, а отже було зобов'язане сплатити 1 237 979,78 грн. відрахувань в розмірі 3-х відсотків від вартості імпортованих товарів під час розмитнення останніх;

- обов'язок з перерахування відрахувань (відсотків) в розмірі 1 237 979,78 грн. відповідач виконав 02.07.2015 в порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2014 у справі № 910/7891/13.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 940 727,70 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2011 року по червень 2015 року та 66 850,91 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 12.09.2013 по 01.07.2015, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати відрахувань (відсотків), передбачених приписами статті 42 Закону.

За приписами частини другої статті 42 Закону допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною п'ятою статті 42 Закону встановлено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

За приписами додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 581) "Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" згадані відрахування в розмірі 3 % підлягають застосуванню до певних видів товарів - за кодами УКТЗЕД: 8520; 8521; 8525 40; 8527 13; 8527 21; 8527 31; 8528; 8523 - загальною обов'язковою ознакою яких є можливість здійснення запису звуку та/або зображення.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 №780/123/561 (далі - Порядок від 24.11.2003).

Відповідно до пункту 7 Порядку від 24.11.2003 під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою № 992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з приписами частини третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

У відповідності до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна права позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14.11.2011 № 12/207).

При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 зі справи № 10/25 та від 14.11.2011 зі справи № 12/207).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Місцевий господарський суд у вирішенні даного спору виходив з того, що зобов'язання Товариства є виконаним, а нарахування інфляційних втрат і 3% річних після повного виконання зобов'язання є безпідставним. Однак, місцевим господарським судом не враховано, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати за період, який передував виконанню відповідачем судового рішення (кошти сплачено 02.07.2015) та який не був охоплений періодом нарахування 3% річних у справі № 910/7891/13. За наведених обставин, висновок місцевого господарського суду є помилковим, а судове рішення таким, що прийняте без урахування приписів статті 11128 ГПК України щодо обов'язковості судових рішень Верховного Суду України.

У свою чергу, апеляційний господарський суд у вирішенні спору виходив з того, що до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із захистом прав інтелектуальної власності, не можуть бути застосовані норми, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зазначені правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, приписами Закону України "Про авторське право і суміжні права". Також апеляційний господарський суд зазначив про те, що обов'язок Товариства зі сплати відрахувань виник на користь будь-якої уповноваженої організації, а не безумовно на користь Об'єднання.

Однак, апеляційним господарським судом не враховано того, що у період, коли Товариством було здійснено імпорт на митну територію України відповідного обладнання (період з 22.11.2011 по 26.03.2013) Об'єднання було єдиною організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується листом Державної служби інтелектуальної власності України від 17.06.2015 № 1-7/4782, а обов'язок зі сплати відрахувань в силу законодавчих приписів виник у Товариства як у імпортера під час ввезення на митну територію України відповідного обладнання і (або) матеріальних носіїв.

Крім того, апеляційним господарським судом також залишено поза увагою, що зобов'язання відповідача зі сплати відрахувань є грошовим і виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За наведених обставин, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування норм матеріального права, що вплинуло на правильність вирішення спору у даній справі.

У той же час, ні місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом не було здійснено перевірки обґрунтованості і правильності здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3% річних, що є обов'язковим з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Якщо їх обчислення помилкове, суд наділений повноваженнями зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону або зробити це самостійно.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно перевірити правильність та обґрунтованість здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3% річних і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 зі справи № 910/19653/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Палій

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко