ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 902/1532/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк, Д. Кривди, О. Мамонтоварозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуВійськової частини А0215на постановувід 19.04.2016Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 902/1532/15за позовомДержавного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" доВійськової частини А0215простягнення 196 036,67 грн інфляційних втрат, у судове засідання прибули представники:позивачаКолесников І.Г. (дов. 30.12.2015 № 5383),відповідачаНауменко А.В. (дов. від 30.12.2015 № 350/153/847/пс),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" звернулось до господарського суду з позовом до Військової частини А0215 про стягнення 196 036,67 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.12.2015 (суддя О. Банасько), залишеним без зміни постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 (колегія суддів: А. Гулова, М. Петухов, І. Розізнана), позов задоволений.

Судові рішення мотивовані наступним.

07.09.2012 між Військовою частиною А0215 (замовник) та Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (виконавець) укладений договір № 208/12/340-12 про закупівлю послуг за державні кошти (далі - Договір).

За умовами Договору виконавець зобов'язався у 2012 році надати послуги відповідно до Специфікації послуг (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Найменування послуг: послуги з технічного обслуговування, ремонту і модернізації літальних апаратів та авіаційних двигунів, код 35.30.9 - згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97, а саме: капітальний ремонт вертольоту типу Мі-2 (п.1.1,1.2 Договору).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору замовник здійснює розрахунки з виконавцем за надані послуги шляхом: прямого банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця через відповідні реєстраційні рахунки замовника, відкриті в головному управлінні ДКС України у Вінницькій області; використання всіх форм (методів) розрахунків, визначених чинним законодавством України за взаємною (письмовою) згодою сторін; основною формою оплати є оплата за фактом виконання послуг після надання документів на оплату відповідно до п. 4.2 Договору на адресу замовника. Розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання, протягом поточного бюджетного 2012 року, згідно з чинним законодавством після отримання замовником документів на оплату: рахунку-фактури, акту приймання (етапу) послуг (на кожний виріб окремо), затвердженого виконавцем та замовником; посвідчення військового представництва.

Разом з підписанням Договору сторонами підписаний додаток до Договору - специфікація послуг, якою визначено найменування виробів, що підлягають ремонту, найменування послуг, кількість одиниць, ціну вартості наданих послуг та строки виконання ремонтних робіт, а також підписано протокол погодження ціни послуги.

31.11.2012 сторонами підписана додаткова угода №1 до Договору, якою внесені зміни до найменування послуги, яка надається; змінені кількісні характеристики послуги, що надаються за договором, а також змінений обсяг послуги, яка надається та підписано нову редакцію специфікації послуги, яка надається за договором. Крім того, внесено зміни до ціни договору та до пунктів договору, яким регулюється питання відповідальності сторін.

13.12.2012 сторонами підписана додаткова угода № 2 до договору № 208/12 від 07.09.2012, якою сторони внесли зміни щодо реквізитів виконавця за договором.

При розгляді справи № 902/203/14 Господарським судом Вінницької області встановлено, що на виконання зобов'язань за договором позивач надав відповідачу послуги з капітального ремонту вертольотів типу Мі-2 на загальну суму 3 252 934,06 грн, що підтверджується актом приймання (етапу) послуг №79.

Відповідач свої зобов'язання з оплати послуг з капітального ремонту вертольотів типу Мі-2 виконав частково у сумі 211726,49 грн, що стверджується випискою по рахунку за 30.12.2013.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем (станом на день прийняття рішення у справі № 902/203/14) становила 3041207,57 грн, з огляду на що за результатами розгляду справи № 902/203/14 Господарським судом Вінницької області прийнято рішення про часткове задоволення позову шляхом присудження до стягнення з Військової частини А0215 на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 3 041 207,57 грн основного боргу та 12 042,48 грн інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 рік.

29.04.2014 відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем за отримані послуги на умовах Договору, що підтверджується випискою по рахунку за 29.04.2014.

У зв'язку із невиконанням відповідачем належним чином свого зобов'язання за Договором та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.03.2014 у справі № 902/203/14 в частині оплати вартості отриманих послуг, позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 838,39 грн інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 211 726,49 грн, та 195198,28 грн за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 041 207,57 грн.

Отже, заборгованість у розмірі 211726,49 грн фактично сплачена відповідачем 30.12.2013, а заборгованість у розмірі 3041 207,57 грн 29.04.2014.

Разом з тим, відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки повинні бути здійснені протягом поточного бюджетного 2012 року після отримання Замовником документів на оплату: рахунку-фактури, акту приймання (етапу) послуг (на кожний виріб окремо), затвердженого виконавцем та замовником, які, як встановлено рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.03.2014 у справі № 902/203/14, надіслані 02.04.2013.

З огляду на вищевикладене, обставини щодо виконання сторонами Договору, наявності боргу відповідача перед позивачем, його розміру, періоду прострочення боржника тощо, що встановлені у справі № 902/203/14 у силу норм ч.3 ст.35 ГПК України, не потребують доказування при розгляді даного спору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 838,39 грн інфляційних втрат за період з травня по грудень 2013 року, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 211726,49 грн та 195198,28 грн інфляційних втрат за період з січня по квітень 2014 року, які нараховані на суму заборгованості у розмірі 3041207,57 грн, є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому, твердження відповідача про те, що ним вживались належні дії щодо сплати вартості виконаних робіт за Договором та своєчасної сплати основного боргу за рішенням суду у справі № 902/203/14, але дані зобов'язання не були виконані у зв'язку з направленням казначейською службою коштів на захищені статті видатків не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі від 18.10.2005 "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Водночас, матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів у 2012 році щодо забезпечення фінансування видатків на оплату послуг за Договором із врахуванням того, що умовами вказаного договору передбачалось проведення оплати протягом поточного бюджетного 2012 року.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що несвоєчасне виконання ним зобов'язання з оплати послуг за Договором обумовлене нездійсненням органами Державної казначейської служби України відповідного платежу, з огляду на відсутність коштів та виконання такими органами у першу чергу захищених статей видатків (ст. 55 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вказане, присудження до стягнення судами попередніх інстанцій інфляційних втрат у розмірі 838,39 грн за період з травня по грудень 2013 року та 195 198,28 грн за період з січня по квітень 2014 року є правомірним.

За таких обставин підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0215 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 у справі № 902/1532/15 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

О. Мамонтова