ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року Справа № 18/368

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачаМасюк Л.М. - довіреність від 03.06.2016 рокувід ВДВСне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"на постановувід 20.04.2016 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 18/368 господарського суду м. Києваза скаргоюДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"на дії Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Корнер" доДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" простягнення 21 575,30 грн.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в якій просило:

- визнати незаконними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Бучка В.В. щодо винесення постанови від 23.12.2015 року ВП №40484470 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 21 575,30 грн.;

- визнати недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Бучка В.В. від 23.12.2015 року ВП №40484470 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 21 575,30 грн.

В обґрунтування скарги заявник зазначав, що виконавчий збір стягується в разі примусового виконання виконавчого документа, тобто вчинення виконавчих дій. Проте, на момент подання компанією заяви про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем у примусовому порядку не було здійснено жодної виконавчої дії та не було стягнуто будь-якої суми, що підлягала стягненню з боржника за рішенням суду. Таким чином, на думку скаржника, оскільки дії щодо примусового виконання рішення суду не розпочалися, стягнення виконавчого збору є незаконним.

У запереченні на скаргу Відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві просив скаргу залишити без задоволення посилаючись, зокрема, на те, що за приписами статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року (суддя О.В. Мандричеко) у задоволенні скарги відмовлено.

Мотивуючи ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови органом виконання судових рішень не було допущено порушень приписів чинного законодавства лише у зв'язку з наявністю відповідної спеціальної норми, вміщеної у абзац 2 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", у якій закріплено, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом.

За апеляційною скаргою ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Київський апеляційний господарський суд (судді: М.А. Дідиченко, Є.Ю. Пономаренко, М.А. Руденко) переглянувши ухвалу господарського суду міста Києва від 16.02.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 20.04.2016 р. залишив її без змін з тих же підстав.

ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2005 у справі № 18/368 з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Корнер" було стягнуто 213 500,00 грн. заборгованості, 2 135,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

26.10.2005 року було видано наказ з примусового виконання рішення від 06.10.2005 року, а 25.07.2007 року - дублікат наказу згідно з відповідною ухвалою.

02.10.2007 року Відділом Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, встановивши боржнику семиденний строк для добровільного виконання.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що стягнення за наказом від 26.10.2005 тривалий час не відбувалося у зв'язку з дією Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року за заявою сторін судом було затверджено мирову угоду у справі № 18/368.

24.11.2015 року від ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві надійшла заява про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" з приєднаною до неї копією ухвали від 10.12.2015 у справі № 18/368, у зв'язку із затвердженням ухвалою Господарського суду міста Києва № 18/368 від 10.12.2015 року мирової угоди.

23.12.2015 року Відділом Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 21 575,30 грн. з посиланням на приписи статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" та те, що боржником не було дотримано добровільного порядку виконання наказу.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частинами 1, 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" від 12.02.2015, тобто в редакції, яка діяла станом на дату винесення оспорюваної постанови), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Таким чином, на дату прийняття спірної постанови, необхідною умовою для стягнення з боржника виконавчого збору є сам лише факт невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, мирову угоду у справі № 18/368 затверджено лише 10.12.2015 року, тобто поза наданим боржнику строком для добровільного виконання рішення (з моменту відкриття провадження до затвердження мирової угоди минуло більше, ніж сім років), колегія суддів погоджується з висновком судів, що державний виконавець при прийнятті постанови про стягнення з боржника виконавчого збору діяв у спосіб та в межах, передбачених нормами чинного законодавства України, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Крім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду України щодо застосування норми прав, викладені в постанові від 28.01.2015 р. у справі №924/205/13-г є необґрунтованими, оскільки стосуються правовідносин, які виникли до моменту прийняття та набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 №191-VIII, яким, зокрема, статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції, в якій також зазначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі ухвалу та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. у справі № 18/368 та ухвалу господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач