ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Справа № 915/890/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Тимчак В.І., дов. від 16.03.2016 №09/05-42відповідача 1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача 2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська транспортна компанія"на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2015та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 10.11.2015у справі№ 915/890/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська транспортна компанія", 2.Державної екологічної інспекції в Миколаївській областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській областіпрозвільнення майна з-під арешту

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі за текстом - позивач, банк) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська транспортна компанія" (далі за текстом - відповідач 1, товариство) та Державної екологічної інспекції України в Миколаївській області (далі за текстом - відповідач 2, інспекція), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі за текстом - третя особа, ВДВС), про зняття арешту з нерухомого майна, а саме: деревообробного цеху, літ.А-3 загальною площею 7801 кв.м.; цеху "Корвет", літ.Б-2 загальною площею 1977,8 кв.м.; цеху № 8, літ. В-5 загальною площею 7079,8 кв.м.; бойлерної, літ. Г загальною площею 129,6 кв.м.; навісу, літ. Е загальною площею 663 кв.м.; складу, літ.Ж загальною площею 196,7 кв.м.; складу, літ. З загальною площею 191,9 кв.м.; складу, літ. К загальною площею 364 кв.м.; трансформаторної, літ. Л загальною площею 43,8 кв.м.; складу, літ.М загальною площею 207,4 кв.м.; їдальні, літ. Н загальною площею 220,9 кв.м.; покриття I; покриття II-VII; дороги XIII-XV, та земельної ділянки загальною площею 4,2716 га (кадастровий номер 4810137200:15:003:0013), розташованого за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, буд. 1б/1, який було накладено постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 27.02.2014.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2015 (суддя Т.В. Гриньова-Новицька), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 (головуючий суддя - В.В. Беляновський, судді - Т.А. Величко, І.Г. Філінюк) позов задоволено повністю, знято арешт з нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 27.02.2014.

Рішення першої та постанова апеляційної інстанцій обґрунтовані, по-перше, обставиною належності нерухомого майна банку, встановленою у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі №915/1750/13, якій суди, застосувавши приписи ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, надали преюдиційного значення. По-друге приписами статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", статей 33, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", застосовуючи які суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Не погодившись із рішенням І та постановою апеляційної інстанцій, відповідач 1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 182, 334 Цивільного кодексу України, відповідно до положень яких право власності та інші речові права на нерухомі речі, як і обмеження цих прав, підлягають державній реєстрації та виникають у особи з моменту державної реєстрації таких прав. Товариство наголошує на тому, що позивач не надав доказів реєстрації прав на нерухоме майно, на яке накладено арешт постановою державного виконавця ВДВС, відтак відсутні підстави для задоволення позову з підстав, визначених статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки згадана стаття захищає права власника майна, а не іпотекодержателя. Окрім цього зауважує на тому, що апеляційним судом було порушено приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України в частині зупинення провадження у цій справі до закінчення апеляційного провадження у справі №915/1750/13 та безпідставно залишено без задоволення відповідне клопотання відповідача 1.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в межах виконавчого провадження № 42114062 щодо примусового виконання наказу № 5016/2214/2012(5/88), виданого 26.09.2013 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ТОВ "Морська транспортна компанія" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Миколаївській області збитків, спричинених внаслідок порушення законодавства про охорону й раціональне використання водних ресурсів та забруднення земельних ресурсів в розмірі 3 853 199,18 грн., державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Сазоновим Д.К. 27.02.2014 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ТОВ "Морська транспортна компанія", та заборонено здійснювати відчуження будь - якого майна, яке належить боржнику ТОВ "Морська транспортна компанія".

14.05.2014 ПАТ "Енергобанк" направило відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області заяву № 55/21-174 з проханням зняти арешт з нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель та земельної ділянки, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, будинок 1б/1, право власності на яке рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014р. у справі № 915/1750/13, що набрало законної сили, визнано за Банком.

У відповідь на це звернення відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області листом від 28.05.2014р. № 021-24/3253 повідомив ПАТ "Енергобанк" про відсутність підстав для зняття арешту з нерухомого майна боржника ТОВ "Морська транспортна компанія" та роз'яснив позивачу право звернення до суду з позовом про визнання права на майно й про звільнення майна з-під арешту відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Предмет позову у даній справі становить вимога про зняття арешту з нерухомого майна, який було накладено постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 27.02.2014.

За приписами частини 1 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як роз'яснено у пункті 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Отже виходячи із змісту зазначеної норми власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту наявності у позивача права власності на спірне майно та безпідставність накладення на нього арешту. До предмета доказування у цій справі відноситься дослідження питання права власності позивача на спірне майно.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі № 915/1750/13, що набрало законної сили, за позовом ПАТ Енергобанк до відповідача - ТОВ "Морська транспортна компанія" про звернення стягнення на предмет іпотеки позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ фірма Південна українська компанія за договором про надання кредиту № 29 від 10.07.2008р. заборгованість в сумі 23317604,40 грн., яка включає основну суму боргу 15082592,27 грн., прострочену заборгованість за відсотками 7134645,75 грн., пеню за прострочення сплати процентів 342 930,99 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту 757 435,39 грн.; з ТОВ ВКО "Концерн "Металіст" за договором про надання кредиту № 18 від 30.10.2007р. заборгованість в сумі 15 474777,44 грн. яка включає основну суму боргу 15436068,49 грн., прострочену заборгованість за відсотками 38 708,95 грн.; з ТОВ "Аскон Інформ" за договором кредитної лінії № 4 від 29.12.2010р. заборгованість в сумі 22819389,08 грн., яка включає основну суму боргу 14722580,00 грн., прострочену заборгованість за відсотками 7617372,32 грн. пеню за прострочення сплати процентів 184 723,38 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту 294 713,38 грн. на користь ПАТ Енергобанк шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (згідно з договором іпотеки від 30.12.2010р. укладеним між ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" та ТОВ "Морська транспортна компанія", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 2971), а саме:

- деревообробний цех, літ.А-3 загальною площею 7801,0 кв.м.; цех "Корвет", літ.Б-2 загальною площею 1977,8 кв.м.; цех №8, літ.В-5 загальною площею 7079,8 кв.м.; бойлерна, літ.Г загальною площею 129,6 кв.м.; навіс, літ.Е загальною площею 663,0 кв.м; склад, літ.Ж загальною площею 196,7 кв.м.; склад, літ.З загальною площею 191,9 кв.м.; склад, літ.К загальною площею 364,0 кв.м.; трансформаторна, літ.Л загальною площею 43,8 кв.м.; склад, літ.М загальною площею 207,4 кв.м.; їдальня, літ.Н загальною площею 220,9 кв.м.; покриття I; покриття II-VII; дорога ХII I-XV, які знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, будинок 1б/1 та належать ТОВ "Морська транспортна компанія" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 28.10.2010р. на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 22.10.2010 за № 1363 та зареєстрованого в КП "Миколаївське МБТІ" в реєстраційній книзі № 40 за номером запису 4457, реєстраційний №31901585, вартістю 23 694 430,00 грн.;

- земельну ділянку загальною площею 42 716 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:15:003:0013), яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, будинок 1б/1 та належить ТОВ "Морська транспортна компанія" на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 608113, виданого Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів 06.12.2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2010р., зареєстрованого в реєстрі за №738, рішення виконкому Миколаївської міської ради від 22 жовтня 2010р. №1370 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №021050000021 від 09.12.2010р., вартістю 37960943,00 грн., шляхом визнання за ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" права власності на зазначений предмет іпотеки.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок судів попередніх інстанцій про те, право власності позивача на майно, що знаходиться під арештом, підтверджується рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі № 915/1750/13, яке набрало законної сили.

За приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач 1 посилається на апеляційне оскарження згаданого рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014, що виключає застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України до фактів, встановлених згаданим рішенням у справі № 915/1750/13.

Водночас судами враховано роз'яснення, викладені у пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році", зокрема щодо моменту набрання рішенням господарського суду законної сили. Так якщо апеляційну скаргу на судове рішення не подано у строк, передбачений частиною 1 статті 93 Господарського процесуального кодексу України, відповідне рішення вважається таким, що набрало законної сили.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено апеляційним судом, Товариству з обмеженою відповідальністю Аскон Інформ" було відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі № 915/1750/13 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2015, тобто вже після спливу строку, встановленого статтею 93 Господарського процесуального кодексу на апеляційне оскарження рішення.

Відтак колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відновлення строку на апеляційне оскарження та прийняття апеляційної скарги до провадження не змінює процесуальний статус рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі № 915/1750/13. На момент розгляду спору у справі №915/890/15 згадане рішення є чинним та, з врахуванням ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, підтверджує право власності позивача на нерухоме майно.

Згідно приписів статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги стягувача - заставодержателя (іпотекодержателя) є пріоритетними перед іншими кредиторами боржника.

Така ж норма міститься у ч.ч. 6, 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як встановлено під час апеляційного провадження та підтверджується витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 29917197, № 29917250 від 30.11.2010 та інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 22808956 від 11.06.2014, обтяження на спірне нерухоме майно, а саме: на нежитлові будівлі та ділянку, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, будинок 1б/1, на підставі договору іпотеки від 30.12.2010р. за заявою позивача було зареєстровано та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 30.12.2010, тобто значно раніше, ніж державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Сазоновим Д.К. винесено постанову від 27.02.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зареєстровані банком обтяження мають вищий пріоритет.

До предмета доказування у справі, що переглядається, входить встановлення обставин щодо обґрунтованості накладення арешту на спірне майно.

Слід зазначити, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. При цьому державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За приписами ч. ч. 1, 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Отже зі змісту цієї норми Закону вбачається, що державний виконавець наділений правом накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження лише у тому випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Так на переконання заявника касаційної скарги, нерухоме майно належить боржнику, отже підстави для застосування статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні.

Колегія суддів вважає безпідставними наведені доводи скаржника, оскільки рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2014 у справі № 915/1750/13, яке набрало законної сили, встановлено протилежне. Саме за позивачем у процедурі звернення стягнення на майно, що перебувало в іпотеці за договором від 30.12.2010, укладеним між ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" та ТОВ "Морська транспортна компанія", було визнано право власності.

Разом з тим позивач позбавлений права користуватися та розпоряджатися власним майном, зокрема зареєструвати за собою право власності, у порядку визначеному Законом України "Про державну реєстрацію прав та їх обмежень", у зв'язку з винесенням державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області постанови від 27.02.2014, якою накладено арешт на майно позивача.

З огляду на викладені обставини суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки державний виконавець виніс постанову про арешт майна, яке не належить на праві власності боржнику - ТОВ "Морська транспортна компанія". Апеляційний суд слушно наголосив на тому, що держвиконавцем було залишено поза увагою дані Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно зареєстрованих банком обтяжень нерухомого майна, переданого боржником в іпотеку, що призвело до порушення прав Публічного акціонерного товариства "Енергобанк".

Згідно з приписами п.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі про порушення судами статей 182, 334 Цивільного кодексу України, статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Посилання заявника касаційної скарги на порушення апеляційним судом статті 79 Господарського процесуального кодексу України визнаються касаційною інстанціє безпідставними за відсутності належного обґрунтування відповідачем 1 неможливості розгляду даної справи до закінчення апеляційного перегляду справи №915/1750/13.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська транспортна компанія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі №915/890/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець